... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №5
У системі запобіжних заходів кримінально-процесуальним гарантіям відведено вагоме місце. При цьому, їх найбільша концентрація спостерігається навколо тих дій, які мають спрямування на обмеження особистої свободи. Саме з цієї причини затримання та арешт особи постають в центрі найбільшої уваги в аспекті оцінки процесуальних гарантій в механізмі застосування запобіжних заходів в сфері кримінальної юстиції.
Нинішнє вітчизняне регулювання затримання особи та взяття її під варту при провадженні кримінальної справи може бути охарактеризоване як перехідне. Його правовий зміст та форма одночасно знаходяться під впливом двох різних правових підходів. З однієї сторони, формування цих процесуальних інститутів обумовлюється розвитком демократичних засад всієї національної правової системи, конституційними вимогами щодо забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність, міжнародно-правовими нормами, зокрема положеннями Конвенції про захист прав та основних свобод людини, а, з іншої – зберігається вплив попередньої радянської ідеології, що лежить в основі чинного кримінально-процесуального закону 1960 року. Ці різні підходи перебувають „у стані” конкуренції та спричиняють ускладнення як на доктринальному, так і на практичному рівнях.
Суттєве удосконалення очікується у зв’язку з підготовкою та прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України. Саме в порівнянні з нинішніми проектними пропозиціями і необхідно оцінити ці перспективи. 
Так, в проекті Кримінального процесуального кодексу України, розробленого робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17 серпня 2010 року №820/2010 (надалі Проект КПК), запропоновано посилений варіант гарантування як інтересів правосуддя так і інтересів особи при затриманні.
Відповідно до ст. 205 Проекту КПК кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-кого: при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення, або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (службовою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Таке положення не передбачено чинним КПК України. З одного боку це нововведення посилить гарантії правосуддя, так як забезпечить негайне зупинення вчинення злочину та затримання винної особи, але може й призвести до порушення прав і свобод осіб з огляду на те, що особа, яка не є уповноваженою не завжди має змогу негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання за підозрою у вчиненні правопорушення або негайно доставити до неї затриману особу, або ж доставляння затриманого може безпідставно тривати довше, ніж це необхідно. Підстави та мета затримання особи уповноваженою службовою особою у більшості дублюють положення чинного КПК України, що певним чином повторює формат ст.5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) та враховує положення ч.3 ст.29 Конституції України.
Позитивним здобутком запропонованого Проекту КПК є визначення у ст. 207 моменту затримання, а саме: особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Однак виникає питання, яким чином визначати момент затримання, якщо воно провадилось не уповноваженою службовою особою? Чи слід в такому випадку враховувати у строк затримання час, необхідний для доставки затриманої особи до уповноваженої службової особи? Залишення без уваги таких важливих питань може призвести до суттєвого порушення прав і свобод громадян, тому вони потребують удосконалення.
Слід відзначити, що згідно із ст. 209 Проекту КПК строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, тобто не з моменту складання протоколу затримання, а з моменту фактичного затримання уповноваженою особою. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена, або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання у відношенні неї запобіжного заходу. Таке положення посилить гарантії захисту прав і свобод особи. 
Позитивним здобутком у Проекті КПК є запровадження ст. 210, що передбачає призначення однієї або декількох службових осіб, відповідальних за перебування затриманих та визначає повноваження цих осіб, що є додатковою гарантією дотримання прав затриманих та строків затримання.
Хоча Проектом КПК і передбачено право підозрюваного вимагати перевірки обґрунтованості затримання (ст. ст. 45, 206), втім чіткого порядку Проектом не визначено, на відміну від чинного КПК України (ст. 106).
З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що положення Проекту КПК України з питань затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину потребують подальшої наукової розробки та удосконалення з метою посилення процесуальних гарантій прав і свобод особи. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція