... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №2
Серед великих досягнень людської цивілізації особливо виокремлюється феномен місцевого самоврядування (далі: МСВ), який включає до себе не тільки здійснення відповідною спільнотою людей – територіальною громадою відповідних публічно-владних функцій, а й cтворення відповідного і адекватного середовища проживання – телеологічно спрямовану діяльність зі створення місць проживання і перетворення території в залежності від екзистенційних потреб та інтересів населення. Центральне місце в такій діяльності займає містобудування – комплексна багатогранна діяльність суспільства, що спрямована на створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення [1]. Але наведена дефініція, на наш погляд, потребує свого уточнення. По-перше, у містобудуванні головну та визначальну роль відіграє локальне суспільство, тобто територіальна спільнота людей – територіальна громада, що сама здійснює комплексну багатогранну та цілеспрямовану діяльність, яка спрямована на створення матеріально-просторового середовища для своєї життєдіяльності. По-друге, таким чином, містобудівна діяльність виступає як предикат існування територіальної громади. По-третє, таку діяльність територіальна громада об’єктивно може здійснювати тільки у колективістському розумінні за допомогою відповідних організаційних та структурно-нормативних чинників, тобто тільки у рамках МСВ за допомогою його представницьких та виконавчих органів. По-четверте, містобудівна діяльність виступає як іманентна сфера муніципально-правової діяльності. 
Вважаємо, що саме тут треба визначити основоположну екзистенційну основу синергетичної взаємодії МСВ та містобудівної діяльності, яка полягає в тому, що МСВ є ефективним організаційним і організаційно-правовим засобом створення місць проживання людей і перетворення території в залежності від їх екзистенційних потреб та інтересів, а містобудівна діяльність, в свою чергу, виступає як телеологічно обґрунтована діяльність щодо створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення. Таким чином, МСВ створює відповідні внутрішньо-екзистенційні організаційні та нормативні умови для життя членів територіальної громади, реалізуючи їх потреби і інтереси, а містобудівна діяльність створює зовнішньо-екзистенційні умови матеріально-просторового середовища такої життєдіяльності людини та саме таке ординарне середовище на відповідній території де саме й функціонує людина в контексті реалізації таких потреб і інтересів в рамках локального співтовариства в сфері діяльності органів МСВ. Звідсіля у організаційно-функціональному аспекті виникає відповідна «мотрійка» – МСВ виступає в якості великої мотрійки, що включає до себе мотрійку маленьку – містобудівну діяльність. Але у онтологічному аспекті таку мотрійку можна розглядати й у зворотному вигляді – МСВ виступає в якості ядра містобудівної діяльності (маленька мотрійка), в той час як сама така діяльність є результатом функціонування інституту МСВ, що покликаний реалізовувати потреби та інтереси локального співтовариства (велика мотрійка) шляхом здійснення муніципально-правової діяльності.
Таким чином, з позицій телеології МСВ виступає в якості статутарно-функціональної мегамети, а містобудівна діяльність в якості функціонально-діяльнісної мезомети (завдання), при цьому мініметою виступає створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності конкретної людини в поселеннях та районах її розселення. З позиції комунікативної взаємодії – МСВ є тим великим соціальним простором та сферою медіації де зароджуються, продукуються, формуються, сполучаються, здійснюються шляхом масових міжособистісних, групових та колективних комунікацій різні завдання щодо задоволення екзистенційних потреб людини та її соціальних асоціацій – міні-, мезо та мегагруп (наприклад, родина, трудовий колектив, територіальна громада загалом тощо), з метою вирішення мегазавдання локальної демократії – реалізації питань місцевого значення. При цьому містобудівна діяльність виступає тут не тільки як таке завдання місцевого значення, а й як інструмент та механізм якісного перетворення та облаштування території, з метою її пристосування для середовища проживання жителів.
У контексті історичної ретроспективи формування містобудівної діяльності завжди супроводжувало процеси становлення самоорганізації та самоврядування груп людей за територіальною ознакою (облаштування міст-полісів Стародавньої Елади, міст та храмів Египту та Іудеї (Ієрусалим), міст та муніціпій Стародавнього Риму, населених пунктів Візантії, міст Середньовічної Європи тощо).
Вважаємо, що тут проявляється глибоке та філософське розуміння як МСВ, так й містобудівної діяльності, що має свій вихід на онтологічний рівень їх узагальнення: вони є дієвим способом і засобом реалізації системи екзистенційно-об’єктивних та екзистенційно-суб’єктивних інтересів, що продукуються людиною в процесі її життєдіяльності на відповідній території в процесі виконання нею основної ролевої позиції в МСВ – жителя-члена територіальної громади [2, с. 22-26] та посилюються з виконанням людиною інших ролевих позицій, що «витікають» з цієї первинної та основоположної позиції «жителя» – члена родини, члена трудового колективу, члена будь-яких соціальних груп, що засновані на інших соціально-індивідуальних та соціально-колективістських інтересах [3, с. 53].
Звідсіля виникає вельми яскравий аксіологічний зв'язок між самим МСВ та містобудівною діяльністю, що носить як безпосередній, так й опосередкований характер, а саме:
А) МСВ та містобудівна діяльність є безальтернативними факторами існуванні один одного – вони є об’єктивно пов’язаними між собою та взаємно один одного детермінують – тобто, ці фактори носять антропогенний характер та характеризуються формуванням та наявністю складних системних соціальних зв’язків та нормативних систем, що переплітаються та взаємно стимулюють одна одну;
Б) МСВ є природною іманентною територіально-просторовою середою виникнення містобудівної діяльності, саме МСВ створює організаційний, організаційно-правовий та нормативний простір для виникнення, існування та функціонування містобудівної діяльності;
В) містобудівна діяльність беззаперечно повинна розглядатися тільки у муніципальному вимірюванні, у контексті муніципально-правової діяльності, бо без свого інтерстиціального (внутрішнього) зв’язку з МСВ, з його інститутами та місцевим населенням, жителями-членами територіальної громади – воно втрачає телеологічний зміст та соціальне призначення. 
У праксеологічному аспекті з наукових позицій містобудівна діяльність представляє собою галузь науки і техніки, яка веде дослідження інженерно-технічних, соціально-економічних та екологічних проблем формування життєвого середовища, що включає конструювання систем населених місць, їх планування й забудови. Тобто, містобудівна діяльність виступає вторинною діяльністю по відношенню до МСВ, що здійснюється на відповідних територіях держави територіальними громадами та сформованими ними органами МСВ (ст. 140 Конституції України [4]).
У контексті методологічного наповнення містобудівна діяльність представляє собою складну раціональну, інноваційну, технологічну, організаційну, нормативну діяльність щодо розробки різноманітних типів містобудівних об'єктів (регіонів, міст, сіл та їх структурних елементів), створення відповідних матеріально-просторових форм сучасного містобудування, обґрунтування і розробки, а також нормативізації і легалізації державної містобудівної політики, інформаційного забезпечення містобудівної діяльності.
Вказані напрямки містобудівної діяльності реалізуються в сфері МСВ та місцевого управління та мають за мету сприяння забезпеченню процесів управління розвитком населених місць та територій, планування забудови, реконструкції та експлуатації населених місць та регіонів відповідно до потреб населення й виробництва. Слід зазначити, що саме в рамках телеологічних домінант містобудівної діяльності органічно співпадають цільові стратегічні настанови МСВ та держави – бо державу у підсумку турбують кінцеві результати такої діяльності – технологічно облаштовані території, що є оптимально придатними для організації життєдіяльності людей та відповідають нормативним настановам з позицій архітектури, транспортної логістики, насиченості відповідним набором інфраструктури з послугами та побутом, а також такими, що є придатними для функціонування з різних позицій безпеки (екологічної, технологічної, протипожежної, санітарної, епідеміологічної, оборонної тощо).
Але не дивлячись на явні державні інтереси в сфері містобудівної діяльності, слід наголосити на її пріоритетному локальному характері та особливому значенні саме для МСВ, що, на наш погляд, детермінується феноменом територіальної конотації. Цей термін має комплексний характер та містить в собі два визначення, що володіють не тільки самостійним значенням, а й в контексті їх комплексного використання набувають системного та кумулятивного значення.
Згідно російськомовній Вікіпедії – Вільної енциклопедії, територія (лат. territorium) – частина поверхні суші з певними межами. Територією насамперед називається земельний простір, на який поширюється юрисдикція держави або адміністративної одиниці (територіального утворення) в її складі [5]. В українськомовній Вікіпедії – Вільній енциклопедії, територія (лат. territorium – область, територія; від terra — земля) – це регіон, обмежена частина земної поверхні в природних, державних, адміністративних або умовних межах: визначається протяжністю, як специфічним видом «просторового» ресурсу, площею, географічним розташуванням, природними умовами, господарським освоєнням [6]. Територія є об'єктом конкретної діяльності [7, с. 76].
Нас, насамперед, цікавить територія держави на якій й відбувається містобудівна діяльність. Територія держави (державна територія, територія як ознака держави) – одна з частин земної кулі, що правомірно знаходиться під юрисдикцією будь-якої держави, вона виступає як одна з основних ознак держави на відносно пізній стадії соціального розвитку [8]. 
Слід зазначити, що державна територія в історичному минулому не виступала як основна ознака державності в ранніх державних утвореннях, але стала такою ознакою пізніше. Це було детерміновано тим, що на першій стадії свого існування багато племен і народів вели кочовий спосіб життя, змінюючи місце перебування в залежності від наявності природних ресурсів. При цьому існувала певна система організації влади саме в умовах такого способу життя, так що для деяких з племен можна говорити про наявність тільки таких основних ознак державності, як народ і суверенна (верховна) державна влада. Але з переходом до осілості поступово встановилася певна державна територія, яка стала головним базисом не тільки розвитку держави, а й матеріальною основою її суверенітету [9, с. 400].
У цьому аспекті та в контексті дослідження, що нами здійснюється, представляє великий науковий та методологічний інтерес загальновідома дефініція Ф. Енгельса, що «Територія – це держава, яка зайнята населенням, де діє влада еліти» [10, c. 213]. Наведена позиція володіє в контексті нашого дослідження низкою характеристик, а саме:
а) якщо держава визначається через територію, то це означає, що держава володіє відповідною фіксованою територію, яка правомірно знаходиться у її власності – тому саме держава легалізує здійснення на цій території муніципально-правової діяльності через легалізацію і наступну легітимацію інституту МСВ;
б) якщо територія є зайнятою населенням, то саме цей статус людей є основний в антропологічному освоєнні території держави і саме такий статус є визначальним у ролевій позиції людей в сфері МСВ де вони функціонують як жителі відповідної території і як найважливіші суб’єкти муніципально-правової діяльності;
в) якщо держава має територію, яка зайнята населенням, то це означає, що останнє здійснює на цій території відповідну цілеспрямовану діяльність щодо її облаштування для нормальної, оптимальної і тривалої життєдіяльності – саме в пріоритетних напрямках такої діяльності населення й знаходиться містобудівна діяльність на різних стадіях її фактичного історичного прояву і реалізації – тому така діяльність є об’єктивно пов’язаною з муніципально-правовою діяльністю;
г) якщо на території держави, де функціонує населення, здійснюється влада еліти (публічна влада. – Авт.), то це означає, що така влада повинна вирішувати низку екзистенціальних проблем існування як суспільства, так й держави – тобто це означає фактичний розподіл функцій держави та функцій соціуму, функціонуючого на локальному рівні в умовах повсякденності. При цьому публічна влада в межах локального соціуму, що функціонує на відповідній території проявляється у вигляді публічної самоврядної (муніципальної) влади, тобто влади МСВ [11, с. 10], яка функціонально реалізується шляхом здійснення муніципально-правової діяльності. 
Вважаємо, що це обумовлює особливу територіальну значущість території для містобудівної діяльності, причому перша виступає матеріальною базою для другої. Але слід враховувати, що на своїй території державою здійснюється територіальне верховенство, сукупність вищої і єдиної влади, яка є однією з невід'ємних частин державності. Кордонами державної території встановлюються межі дії вищої державної влади і правових норм, що нею видаються. А це означає, що використання території з метою здійснення містобудівної діяльності вже апріорі носить нормативно-технологічний характер. Крім того, тут слід враховувати й складові елементи державної території на яких можливо здійснювати профільну діяльність, а це, насамперед, суша – як частина поверхні планети, що не покрита водами та лежить в межах державних кордонів.
Найбільш близьким для містобудівної діяльності виступають дефініції, що є пов’язаними з територіями де мешкає населення або діє публічна самоврядна влада і здійснюється муніціпально-правова діяльність. Так, російськомовна Вікіпедія визначає:
А) територію міста – як територію обмежену межами міста; 
Б) територію місцевого самоврядування – як територію муніципального утворення, землі міських і сільських поселень, прилеглі до них землі загального користування, рекреаційні зони, інші землі в межах муніципального утворення незалежно від їх цільового призначення і форм власності; 
В) територію громадського самоврядування – землі міських, сільських поселень, прилеглі до них землі загального користування, рекреаційні зони, землі, необхідні для розвитку поселень, і інші землі в межах муніципального утворення незалежно від форм власності та цільового призначення, де організовано громадське самоврядування, наприклад: територія СНТ, територія ДСК, під'їзд багатоквартирного житлового будинку [12].
Україномовна Вікіпедія робить рефлексивний наголос на роль території у містобудуванні, зокрема шляхом виокремлення принаймні її нормативно-формалізованої характеристики. Таким чином, визначаються наступні дефініції:
А) Планування територій – процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень;
Б) Детальний план території – містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів;
В) Схема планування території – містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин;
Г) Генеральна схема планування території України – містобудівна документація, яка визначає концептуальні вирішення планування та використання території України.
Ґ) Проект забудови територій – містобудівна документація, що поєднує властивості містобудівної та проектної документації, яка розробляється для будівництва комплексів будинків і споруд [13].
Вважаємо, що такий підхід не тільки акцентує важливе місце, яке займають в цих відносинах органи МСВ, що як органи публічної влади, які сформовані населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави, яке функціонує на відповідній її території у вигляді територіальної громади, а й об’єктивує муніципально-правову діяльність, що здійснюється самою територіальною громадою та її членами, а також органами МСВ, що володіють для цього відповідною профільною компетенцією. Така муніципально-правова діяльність характеризуються рельєфною територіальною конотацією та є обтяженою системою індивідуальних і колективних територіальних інтересів.
 
Список використаних джерел:
1. Градостроительная деятельность [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rusbuildrealty.ru/books/gradostroitelstvo-planirovka-naselennyh-punktov/2.html 
2. Див.: Баймуратов М.А. Объектный состав публичной самоуправленческой (муниципальной) власти: телеологические установки, идентификация, конституционно-правовая регламентация / М.А. Баймуратов, Т.М. Буряк. – Сумы: Университ. книга, 2007. – 232 с.
3. Баймуратов М.О. Феноменологія муніципальних прав людини / М.О. Баймуратов // Місцеве самоврядування та регіональний розвиток в Україні. – 2013. – № 1 січень-березень. – С. 52-56.
4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
5. Территория // Википедия. Свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/BWSSCv
6. Територія // Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://goo.gl/ShSK1a
7. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь / Э.Б. Алаев. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
8. Территория, признак государства // Энциклопедический Словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/brokgauz/
9. Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник / М.О. Баймуратов. – Х.: Одіссей, 2001. – 672 с.
10. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 21. – 530 с.
11. Див.: Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: методологічні підходи до визначення основних ознак / М.О. Баймуратов // Публічне право. – 2011. – № 2. – С. 4-11. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція