legalactivity.com.ua

Серед наукових проблем, що мають і, вочевидь, матимуть дискусійний характер, можна назвати проблему призначення кримінального судочинства. Від його розуміння залежить і визначення завдань кримінального процесу.

У юридичній літературі на кожному етапі розвитку кримінально-процесуальної наукової думки здійснювались спроби розгляду цієї проблеми через використання таких понять і категорій, як “призначення”, “мета”, “завдання (задачі)”. 

Аналіз висловлених у літературі позицій дає підстави для висновку про можливість формулювання декількох підходів щодо призначення кримінального судочинства: вирішення правового спору, конфлікту, що виник між державою та особою, яка вчинила злочин; встановлення істини; викриття винного та його справедливе покарання; захист особи від протиправних посягань; реалізація кримінально-правових норм та ін. 

Слід вказати на те, що названі цілі, як правило, поєднуються у різних варіаціях, створюючи при цьому певний дуалізм приватного та публічного начала. І якщо тривалий час публічне начало переважало у вітчизняному кримінальному процесі, то останніми роками розвинулась точка зору, відповідно до якої приватне начало повинно мати превалююче значення.

Вочевидь, наукове обґрунтування вирішення питання щодо встановлення завдань кримінального судочинства має відбуватись з урахуванням державної політики у сфері кримінальної юстиції, стану правозастосовчої діяльності у цій сфері на сучасному етапі, дослідження рівня її ефективності.

Положення, що формулюються як завдання кримінального судочинства, повинні ґрунтуватись на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, Конституції України, бути концентрованим вираженням правової наукової думки. Цінність таких настанов не може бути піддана сумніву.

Конституція України закріпила положення, відповідно до яких Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Ці конституційні положення, а також ратифікація Україною (у тому числі, як правонаступницею СРСР) міжнародно-правових актів у галузі прав і свобод людини та громадянина зобов’язують нашу державу спрямовувати свою діяльність, і особливо у правовій сфері, на захист і охорону прав і свобод людини.

Кримінально-процесуальна діяльність, будучи складовою загальнодержавної діяльності, також спрямована на охорону та захист вищевказаних цінностей. Однак безпосередня мета кримінально-процесуальної діяльності поряд з цим обумовлюється специфікою предмета та методів правового регулювання у цій сфері.

Як відомо, предметом правового регулювання у сфері кримінального судочинства виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з розкриттям та розслідуванням злочинів, здійсненням правосуддя у кримінальних справах, виконанням судових рішень. Тобто, сфера кримінального процесу виникає там, де виникає необхідність встановлення ознак злочину у діянні, складу злочину в діянні конкретної особи, доведення її винності (чи невинуватості) у вчиненні злочину тощо.

У зв’язку з цим, не зовсім доречним видається формулювання ст. 3 проекту Кримінального процесуального кодексу України, підготовленого робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17 серпня 2010 року № 820, в якій серед завдань кримінального судочинства першим названо завдання щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень [1, с. 6].

У цьому аспекті хотілось би навести і коментарі експертів Ради Європи, які вказали, що немає сумнівів у тому, що у першу чергу, завданням кримінального процесу є встановлення факту злочину, розшук підозрюваного та проведення об’єктивного справедливого судового розгляду з метою встановлення винності підсудного і призначення йому покарання [2, с. 99].

Безумовно, існування кримінального процесу обумовлено існуванням злочинності, як соціально негативного явища, однак цим не вичерпується. Кожен злочин, як і злочинність загалом, представляють собою фактори, що обумовлюють існування не тільки кримінального процесу, а й усіх галузей кримінально-правового блоку. Водночас, заходи протидії злочинності, у тому числі, захист від кримінальних правопорушень, не є безпосередньою метою, призначенням кримінального судочинства, а отже, і не можуть виступати його завданням.

 

1. Проект Кримінального процесуального кодексу України, підготовленого робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17 серпня 2010 року № 820 // Закон і бізнес. – 2011. – № 26. – 416 с.

2. Мишин Г.К. О коллизиях уголовно-правовой и уголовно-процессуальной политики / Г.К. Мишин // Государство и право. – 2002. – № 10. {jcomments lock}