...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №5
Національна безпека характеризує стан нації як цілісної системи, що містить суспільні відносини й суспільну свідомість, інститути суспільства та їхню діяльність, які сприяють або заважають реалізації національних інтересів у конкретній історично створеній ситуації.
На сучасному етапі основною, реальною та потенційною загрозою національній безпеці України, стабільності в суспільстві у сфері державної безпеки є терористична діяльність. Протидія терористичній діяльності залишається одним з головних завдань для правоохоронних органів України [1].
Центральне місце при розгляді питання щодо національної безпеки та тероризму у своїх роботах приділяли увагу такі науковці, як В. Антипенко, О. Бантишев, В. Глушков, О.Шамара, В. Журавльов, В. Ємельянов, В. Коваленко, О. Кравченко, Ю. Марченко, Л.Новікова, М. Семикін та інші вітчизняні фахівці.
Застосовуючи термін «терористична діяльність», насамперед маємо на увазі злочини, передбачені КК України: ст. 258 (терористичний акт); ст. 258-1 (втягнення у вчинення терористичного акту); ст. 258-2 (публічні заклики до вчинення терористичного акту); ст.258-3 (створення терористичної групи та терористичної організації); ст. 258-4 (сприяння вчиненню терористичного акту); ст. 258-5 (фінансування тероризму). Позиція ґрунтується на тому, що в чинній редакції Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що терористична діяльність – діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів з терористичною метою; організацію злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само, як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму [2]. 
Таким чином, злочини проти громадської безпеки - це суспільно небезпечні, передбачені КК України винні діяння (дії або бездіяльність), вчиненні суб'єктами злочину, що порушують безпеку (захищеність) природного існування невизначеного кола людей і створюють загальну небезпеку (умови) їх загибелі чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки [3].
Тоді як злочином проти основ національної безпеки відповідно до чинного законодавства України є передбачене КК України суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), учинене з прямим умислом осудною фізичною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності, що посягає на конституційний, суспільний і державний лад України, її політичну систему, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку, а також національну безпеку в екологічній і воєнній сферах, при наявності в суб'єкта реальної можливості вільного вибору законослухняного поводження [5].
Аналізуючи ці два визначення, ми можемо прослідкувати характерну особливість цих злочинів, яка істотно їх розмежовує між собою, а саме об’єкт цих злочинів, тобто чому саме завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.
Злочини проти основ національної безпеки направлені на підрив конституційного ладу та безпеки держави як найважливіших складових елементів організації суспільства. Спричинення ж конкретної шкоди потерпілим за такими видами прояву терористичного характеру є не самоціллю, а способами підриву конституційного ладу та безпеки держави.
Тероризм, у свою чергу, характеризується спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному широкому колу осіб і вчиняється загально небезпечним способом, пов’язаним передусім зі спричиненням шкоди особі, а з іншого боку – зі знищенням чи пошкодженням матеріальних об’єктів. До того ж шкода, що завдається матеріальним об’єктам, за своєю суттю є ні чим іншим як формою психічного тиску на людей, способом їх залякування. Таким чином, саме тероризм становить загрозу безпеці суспільства: призводить до численних людських жертв, значних матеріальних збитків, дестабілізує обстановку у державі, формує негативну морально-психологічну атмосферу, відчуття страху громадян за своє життя.
Аналізуючи вище сказане ми бачимо, що головна мета злочинів проти основ національної безпеки складається головним чином в послабленні держави, а тероризму – в залякуванні населення, примушуванні до прийняття рішень або утримання від цього прийняття. 
Обидва розділи мають велике значення для безпечного існування людей у державі. Щодо злочинів проти основ національної безпеки, які становлять загрозу самої держави, підриву її суверенітету, територіальної цілісності, нестабільності у економічній, інформаційній та воєнних сферах, то цілком обґрунтовано виокремлювати ці злочини як окремий розділ, який за ієрархією має найважливіше значення та більш жорстокі санкції.
Щодо злочинів проти громадської безпеки, то тут можливо розглядати варіант відокремлення конкретно злочинів, що пов’язані саме з терористичною діяльністю, але тоді слід або перефразувати деякі статті, доповнюючи диспозицію, або окремо створити статті, які б охоплювали усі можливі види терористичної діяльності. Наприклад, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність охоплює пропаганду і поширення ідеології тероризму. Відсутність в українському правовому полі кримінальної відповідальності за цей вид терористичної діяльності не сприяє виконанню повноважень суб’єктами, на які безпосередньо покладено завдання здійснювати боротьбу з тероризмом. У разі вчинення особою таких дій вона не нестиме відповідальності, бо за такі дії законодавством не визначено покарання в жодному нормативно-правовому акті України, кримінальному законодавстві України зокрема. На пострадянському просторі цій проблемі приділяють належну увагу. Так, Кримінальний кодекс Республіки Казахстан містить ст. 233-1 «Пропаганда тероризму або публічні заклики до вчинення актів тероризму» [1].
Протидія тероризму та злочинам проти основ національної безпеки не може бути ефективною без якісного нормативно-правового забезпечення, особливо у кримінально-правовій галузі, оскільки в прийнятих останнім часом міжнародних конвенціях, присвячених проблемам боротьби з тероризмом, намітилася чітка тенденція до розширення сфери кримінально-правової заборони відносно будь-яких терористичних проявів і встановлення спеціальних складів злочинів в національних законодавствах.
Отже, порівняння об’єктів терористичних злочинів і злочинів проти основ національної безпеки має не лише теоретичне значення, а й практичне. 
Необхідно визнати, що на сьогодні, терористичні злочини становлять небезпеку не тільки для окремих держав світу, а й для світового співтовариства загалом. Враховуючи, що Українська держава не вирішила проблему боротьби з тероризмом, існує необхідність виокремити такий вид злочинів в окремий, самостійний розділ Кримінального кодексу України «Злочини, пов'язані з тероризмом» з метою подальшого удосконалення нормативного механізму забезпечення національної безпеки.
 
Список використаних джерел:
1. Шамара О.В. Шляхи вдосконалення національного законодавства у сфері боротьби з тероризмом / О.В. Шамара // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2012. – № 10. – С.83-90.
2. Шамара О.В. Національне законодавство у сфері боротьби з тероризмом: можливі шляхи вдосконалення / О.В. Шамара // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 2. – С. 433-445.
3. Тихий В. Сучасні проблеми застосування і вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти громадської безпеки / В. Тихий // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008. – № 3. – С. 39-43.
4. Шамара О.В. Поняття злочину проти основ національної безпеки України / О.В.Шамара // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 3. – С. 193-198.
5. Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення / В.П. Ємельянов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2007. – Вип. 15. – С. 95-104.
 
Науковий керівник: Соболь О.І., к.ю.н, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція