... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №4
На сучасному етапі розвитку суспільства українська держава має багато викликів. Одним із таких негативних викликів є сфера побутових відходів. Існуючий стан поводження з побутовими відходами далекий від ідеального. Так, лише 76% населення в Україні охоплене послугами з вивезення побутових відходів, а із зібраних 59 млн м 3 твердих побутових відходів (15 млн тонн), переробляється та утилізується за статистикою Мінрегіону України лише до 4% відходів (3% переробляються та 1% утилізуються). Захороненню підлягає близько 96% побутових відходів на 6,7 тис. сміттєзвалищах і полігонах, загальною площею понад 10 тис. га. Кількість сміттєзвалищ, які перевантажені складає 973 одиниці (15%), а 1415 одиниць (21%) – не відповідають нормам екологічної безпеки. Через неналежну систему поводження з побутовими відходами в населених пунктах, як правило, у приватному секторі, щорічно утворюється близько 32 тис. несанкціонованих звалищ, що займають площу понад 1 тис. га, і на які витрачаються значні кошти місцевих бюджетів для їх ліквідації. А оскільки побутові відходи складаються із близько 40-50 % вторинної сировини, яку можна відібрати та повернути у господарській обіг, ми втрачаємо ще й значний ресурсний потенціал. 
У той же час, в 503 населених пунктах України в якійсь мірі впроваджено роздільне збирання побутових відходів та у 15 населених пунктах працюють 21 сміттєсортувальна лінія. Крім того, у 23 населених пунктах будуються сміттєсортувальні комплекси, що свідчить про значний інтерес до цього напряму як з боку бізнесу, так і з боку влади. Однак роздільне збирання побутових відходів у містах України здійснюється не системно, фрагментарно, переважно в центральних частинах населених пунктів, де переважають офіси та торгові центри, в яких утворюються більш привабливі побутові відходи за морфологічним станом. За експертними даними, через систему пунктів приймання вторинних матеріалів та з урахуванням тіньових схем роботи безпосередньо на полігонах відбирається ще близько 10% вторинної сировини з побутових відходів, які поступають на переробку [1, с. 140].
Закон України «Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 р. [2], визначає, що однією із загроз національним інтересам і національній безпеці України є: застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів; значне антропогенне і техногенне перевантаження території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Виходячи із того, що одним із найважливіших напрямів державної політики України в галузі поводження з відходами є захист навколишнього природного середовища і здоров’я від негативного впливу відходів, забезпечення бережливого використання мінімально-сировинних і енергетичних ресурсів, наукове обґрунтоване узгодження правових, екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства відносно утворення і використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку, та виходячи із того, що в межах реалізації державної політики забезпечується виконання законодавчо визначених його завдань, вважаємо за доцільне зосередити увагу на дослідженні питань державної політики в галузі поводження з відходами, оскільки наведені статистичні дані красномовно свідчать про необхідність подальшого напряму нашого дослідження, які дадуть змогу сформувати комплексне розуміння сутності соціальних правових явищ та процесів, що обумовлюють діяльність суб’єктів в галузі поводження з побутовими відходами як підґрунтя адміністративно-правового регулювання відносин у досліджуваній галузі. Такі пропозиції, на нашу думку, повинні базуватися на з’ясуванні стратегічних і тактичних цілей, завдань та відповідних правових заходів держави на сучасному етапі її розвитку. 
Про важливість державної політики у сфері поводження з побутовими відходами мова йде і в пункті 65 ст. 4 Положення про Мінприроди, де вказано, що відповідно до покладених на нього завдань, міністерство проводить моніторинг та оцінку впливу державної політики у відповідній сфері [3].
Що стосується правової політики в галузі поводження з відходами, з цього приводу С.В. Кузнєцова зазначає, що вона базується на принципах забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами; сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом їх повторного чи альтернативного використання; розроблення екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; організації контролю за місцями чи об’єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини [4, с. 505-506]. 
Слід підкреслити, що засади національної політики в галузі поводження з побутовими відходами складається із Законів України: «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про житлово-комунальні послуги», «Про благоустрій населених пунктів», «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», «Про екологічну експертизу» та інших нормативно-правових актів. Основним правовим актом, який визначає національну правову політики в галузі поводження з побутовими відходами в Україні є Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року [5]. 
Як свідчить аналіз стратегією державної політики у досліджуваній галузі, ключову роль у ній відіграють завдання направлені охорону навколишнього природного середовища, шляхом створення національної інформаційної системи охорони навколишнього природного середовища, сприяння розвитку інформаційних центрів, територіальних органів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, збільшення фінансування, впровадження ресурсозберігаючих технологій, залучення широких верств громадськості. 
Важливим документом, який був прийнятий у відповідність з Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, постає Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» №577-р від 25 травня 2011 р. [6].
Проведення аналізу ефективності виконання Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» передбачає роботу з великим обсягом матеріалів. Зокрема, вказані документи містять 7 стратегічних цілей, 104 стратегічних завдань та 278 заходів.
Очевидно, що одним із головних чинників у виконанні стратегічних завдань є фінансування, але не тільки. Низька виконавча дисципліна державних службовців, має своїм наслідком, що у багатьох випадках завдання Стратегії не було виконано. Зокрема, місцеві органи влади не володіють інформацією, де розташовані сміттєзвалища, яка морфологія, під’їзні дороги тощо. Як свідчить аналіз зазначеної стратегії, ключову роль у ній відіграє державна політика фінансування. Відповідно до Державного бюджету України на 2016 рік на охорону навколишнього природного середовища планові витрати становитимуть 3,31 млрд грн. (0,50% загального обсягу видатків на 2016 р.), що на 0,3 % менше ніж у 2015 році. 
Витрати на охорону навколишнього природного середовища складаються з видатків на запобігання та ліквідацію забруднення, збереження природно-заповідного фонду та іншу діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища. До видатків фінансування яких буде збільшено у 2016 році порівняно із 2015 роком належать видатки на запобігання та ліквідацію забруднення у розмірі 2,62 млрд грн., що на 4,80 % більше ніж у 2015 році. У той же час у 2016 році скорочене фінансування видатків на фундаментальні та прикладні дослідження на 12,50% менше ніж у 2015 році. Іншу діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища скорочено на 40,00 % менше ніж у 2015 році.
Таким чином, проведений нормативно-правовий аналіз, дає підстави визнати, що державна політика у сфері поводження з побутовими відходами – це закріплені у відповідних правових документах (законодавчих актах, програмах) цілі і завдання, що становить держава, забезпечуючи комплексне вирішення завдання з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. 
Проте, незважаючи суттєві цілі та завдання державної політики, яка охоплює питання, які пов’язані з процесами, що відбуваються галузі поводження з побутовими відходами потребують невідкладного розв’язання. Зокрема, й на сьогодні не забезпечується повне збирання, максимальна утилізація, своєчасне знешкодження та видалення відходів, незадовільно використовується раціональна система сортування відходів, не впроваджуються екологічно безпечні методи та засоби поводження з ними, через що підвищується небезпечність відходів, зростають техногенні та екологічні ризики, повільними темпами створюється інфраструктура поводження з відходами. При реалізації завдань державної політики органи публічної влади можуть застосовувати різні адміністративно-правові засоби державного впливу, однак не в повній мірі використовують їх. Відсутність дієвої юридичної відповідальності у багатьох випадках ставить під сумнів впровадження нових методів у цій галузі.
 
Список використаних джерел:
1. Ігнатенко О.П. Інвестиційне значення побутових відходів у сфері благоустрою населених пунктів / О.П. Ігнатенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2014. – № 11. – С.139-140.
2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – 39. – Ст. 351.
3. Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України: постанова Кабінету Міністрів України №32 від 21 січня 2015 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/32-2015 
4. Кузнєцова С.В. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. – Друге вид./ За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 720 с.
5. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – 26. – Ст. 218.
6. Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України №577-р від 25 травня 2011 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/577-2011 {jcomments on}
 

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція