... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №1
В умовах проведення правової реформи та становлення національної правової системи важливого значення набуває необхідність звернення до проблем правової доктрини, ідей і поглядів науковців, які безпосередньо пов’язані з формуванням змісту та напрямів розвитку юридичної науки. Правова доктрина покликана не лише вдосконалювати чинне законодавство та практику його застосування, а й здатна визначати напрями правової політики держави як у правовій, так і в економічній та політичній сферах життєдіяльності суспільства. Доктринальні положення є результатом проведення фундаментальних наукових досліджень, які пов’язані з удосконаленням понятійного апарату, глибоким та всебічним аналізом сутності правових явищ і процесів, з’ясуванням закономірностей та тенденцій розвитку юридичної практики
Безумовно, без доктринального забезпечення функціонування права та його інститутів неможливе. Тому доктрини є необхідним елементом будь-якої правової системи, вони розробляються у всіх галузях права і застосовуються до всіх видів правових відносин.
Правова доктрина створюється, відновлюється, розробляється в результаті інтелектуальних і творчих зусиль професійного співтовариства юристів (у першу чергу вчених-юристів), які завжди знаходилися в конкретних економічних, правових, культурних і політичних умовах. Як зазначає І. Семеніхін, правова доктрина створюється на основі даних про об’єктивні закономірності існування, взаємодії й розвитку правових явищ, що є основною причиною її високого авторитету, передумовою для визнання, легітимації доктринальних положень у правосвідомості юридичної спільноти, і як наслідок – суспільства в цілому [1, c.28, 29]. Йдеться, зокрема, про організовані в узагальнено-теоретичній формі юридичні знання: категорії й поняття, принципи, теорії, концепції, аксіоми, презумпції, преюдиції, юридичні конструкції, що відображають закономірності, логіку організації правової матерії та є формами вираження змістовної частини правової доктрини. Таким чином, правова доктрина являє собою вироблене юридичною наукою конвенціональне поєднання ідей, поглядів на проблеми правового регулювання, пріоритетні напрями правової діяльності держави, основні орієнтири формування та розвитку громадянського суспільства, що набули поширення й визнання в першу чергу серед професійних юристів.
Багато вчених також приділяють увагу визначенню правової доктрини, так, А.О.Васильєв, М.М. Вопленко, В.В. Дєрвоєд, О.О. Зозуля, С.А. Карапетян, М.В. Кармаліта, Т.М.Пряхіна, Р.В. Пузиков, В.В. Сорокін – розглядають доктрину як джерело (форму)права або як чинник, що здійснює фактичний вплив на правотворчу й правозастосовну практику. С.С.Алексєєв, П.П. Баранов, Н.Л. Гранат, С.В. Батуріна – розглядають доктрину як категорію значно вищого порядку. В їх розумінні вона є комплексною, інтегруючою, що виступає в ролі своєрідної моделі, політико-правової діяльності, правового регулювання, яка відображає потреби суспільства, його духовно-моральні підвалини.
Актуальність цієї тези полягає в тому ,що ми проводимо аналіз міжнародної, та внутрішньодержавної правової доктрини, також вплив на неї державної влади
Щодо внутрішньодержавної правової системи то можна сказати, що в Україні правова доктрина на офіційному рівні не визнається формальним джерелом права правила, теоретичні конструкції, положення і принципи, що сформульовані юридичною наукою і набули ознак доктринальності, не визнаються як загальнообов'язкові норми права, вони не забезпечуються примусовою силою держави, у той час як загальнообов'язковість й гарантованість є одними з ключових ознак джерел права [2, c. 73].
А щодо міжнародної правової системи, то, на мою думку, погляди відомих учених-міжнародників виражають наявну доктрину своїх держав щодо застосування норм міжнародного права у сучасних міжнародних відносинах. Це нерідко можна побачити у теперішніх дослідженнях, в яких домінує надмірний «національний інтерес», котрий не завжди об'єктивно обґрунтований. Такі факти не додають авторитетності відповідним авторам, оскільки вони викривляють істинне призначення науки щодо її об'єктивності та передбачуваності.
Основними джерелами національного права є закони та підзаконні акти, а міжнародного – насамперед звичаї та міжнародні договори.
У сучасному світі найприйнятнішим із вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, що ґрунтується на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому необхідно виходити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, котрий, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнародного та внутрішнього правопорядків [3, c.72].
Нова соціально-правова реальність в Україні формується на фоні інтеграційних процесів. Україна увійшла до єдиного європейського правового простору і прагне інтегруватися до наднаціональної за своїм змістом правової системи Євросоюзу. Не потребує спеціального доведення висновок про те, що її участь в європейських інтеграційних процесах, адаптація чинного законодавства до законодавства ЄС сприяє збагаченню вітчизняної правової культури, удосконаленню правотворчих і правозастосовних процесів за рахунок критичного сприйняття європейських і світових стандартів. Важливим кроком у цьому напрямі слід вважати визнання правової доктрини чинником, що позитивно впливає на юридичну діяльність. На своєчасність і актуальність перегляду ролі і місця правової доктрини в системі джерел вітчизняного права вказує той факт, що в рамках європейської інтеграції відбувається не лише зближення національних правових систем, але й формування нового правопорядку, який не просто базується на органічному об’єднанні здобутків романо-германської і англосаксонської правових сімей. Але й забезпечує їх конвергенцію в межах правової системи ЄС. Таке зближення, зауважує В.Я. Тацій, «обумовлює потребу в науковій розробці системи загальних доктринальних поглядів як правової ідеологічної основи діяльності законодавчої і виконавчої влади із реалізації Стратегії інтеграції України з Європейським Союзом» [4, c. 476].
 
Список використаних джерел:
1. Семініхін І.В. Правова доктрина: загальнотеоретичний аналіз / І.В.Семініхін; наук. ред. О.В. Петришин.– Х.: Юрайт, 2012. – 88 с.
2. Хаустова М.Г. Концепція правової системи : становлення та розвиток // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки» – Вип. 4/2014. – C.71-77.
3. Правова доктрина України: у 5т. – Х.: Право, 2013. – Т.1: загальнотеоретична та історична юриспруденція / за pаг. ред. О.В. Петришина.–976 с.
4. Тацій В.Я. Правова наука та її завдання щодо забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні // Вибрані статті. Виступи, інтерв’ю / упоряд. О.В. Петришин, Ю.Г.Барабаш, В.І. Борисов. – Х.: Право, 2010. – 539 c. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція