... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №5
На даному етапі розвитку українського законодавства хоча ми й можемо зустрічати таке поняття, як «кримінальна відповідальність юридичних осіб», яке віднедавна має своє місце в законодавстві України, проте як кримінально-правове явище воно являє собою дещо неоднозначне.
Не дивлячись на обов’язковість введення даного інституту в Україні у зв’язку з ратифікованими нею міжнародними договорами (Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією Ради Європи від 27.01.1999 р., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р., Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 р., Конвенція про кіберзлочинність від 23.11.2001 р., Конвенція ООН проти корупції від 31.10.2003 р.), таке введення було поспішним.
Можливо сміливо з нашого боку висувати таку тезу, оскільки на введення цієї новели у законодавство України було затрачено чимало часу та зусиль правників, проте необхідно бути об’єктивними. Більшість виданих наукових праць презентують лише як теоретично можливі підходи до впровадження даного інституту та становлять у своєму змісті вирішення тих проблем, які б могло вирішити й минуле кримінальне законодавство.
Так, абсолютно доцільно було б розглядати досвід інших держав, проте пропонуючи для України такі шляхи вирішення цієї проблеми науковці забували про дві основні особливості:
– по-перше, Україну не можна ототожнювати з іншими країнами через особливості будови її законодавства. Найбільш поширеним прикладом завжди виступали США. Проте, якщо в окремому штаті діє окремий закон, він не розповсюджується на територію всієї держави, є місцевим з усіма випливаючими з цього наслідками. В Україні не можливо провести такий «експеримент», тобто на загальнодержавному рівні ввести в дію «пілотний закон» на певній територій і «подивитись, що з цього вийде».
– по-друге, що частково випливає з першого, складається відчуття, що науковці взагалі забувають про таке явище, як менталітет. Оскільки прийняття закону відійшло на другий план у зв’язку із складною ситуацією у країні, більшість осіб, що займають керівні посади в різних організаціях, й досі не обізнані про можливість кримінального покарання щодо їх організацій.
До речі, про кримінальне покарання. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23 травня 2013 р. не описує, яким саме чином юридична особа може бути піддана кримінальній відповідальності. За його статтями всю відповідальність несе безпосередньо керівник організації або особа, яка прийняла завідомо неправомірне рішення. Необхідно уточнити, що подібними нормами судді і так керувались при розгляді справ щодо конкретної особи, а юридична особа в тих випадках виступала лише як інструмент для надання певних службових повноважень.
Як вже було сказано раніше, юридична особа відповідає за свої дії через уповноважену особу, проте за чинним законодавством достовірним є вихід, коли через наявність в особи певних можливостей, вона може змусити відповідати юридичну особу, до якої належить. Отже, за суттю тягар відповідальності можна скинути з «власних пліч» на «плечі» юридичної особи, і все це в рамках законодавства.
Не звертаючи уваги на те, що неможливо просто скидати вину юридичної особи на окрему фізичну особу, є необхідність розгляду історії діяльності юридичної особи до того часу, як було вчинене правопорушення, і після його вчинення, а також враховувати діяльність інших уповноважених осіб щодо запобігання або вчинення самого правопорушення чи ліквідації його наслідків. Адже абсолютно неможливо притягати всю організацію до відповідальності за вчинене певною особою кримінальне правопорушення.
Також закон чітко не характеризує, що юридична особа підлягає кримінальній відповідальності, вона підлягає деяким «заходам кримінально-правового характеру». Звичайно, можна здогадатись, що саме має на увазі законодавець під такою назвою, однак ніде не ототожнюються ці два поняття. Більш того, можливо лише приблизно знаходити їх спільні риси. Виходячи із цього, кмітливі адвокати можуть скористатися великою кількістю прогалин у праві, а отже зробити діяльність такого закону просто неможливою в будь-якій справі.
Мабуть найцікавішим питанням у даному випадку виступає те, що вводячи поняття «заходів кримінально-правового характеру» законодавець вивів юридичну особу з під можливості кримінальної відповідальності, тобто фактично на території України юридичні особи не можуть бути піддані кримінальній відповідальності.
Не вивчаючи причину такого підходу, а лише аналізуючи його наявність, можна прогнозувати, що в даному випадку ми бачимо як у нашій країні зароджується новий спосіб притягнення юридичних осіб до відповідальності за кримінальні правопорушення. Адже жодне законодавство країн світу не має нічого подібного. Були спроби введення кримінальної відповідальності для юридичних осіб, замаскувати діючу цивільну і адміністративну відповідальність під кримінальну, проте створення нового виду відповідальності до цього не зустрічалось. Можливо, таким чином законодавець намагався уникнути проблем щодо незрозумілості термінології та їх значення, щоб не переопрацьовувати велику частину законодавства.
Може здатись, що фактично введення даного інституту на території України ні до чого не призвело, проте є як мінімум один крок, який уточняється в законі, і він розв’язує найбільшу проблему, до якої прибігало велика кількість маленьких компаній – відмивання грошей.
У своїх статтях закон вводить заходи кримінально-правового впливу щодо легалізації коштів, і хоча Закон чітко не прописує, що саме можна вважати легалізацією коштів, Верховна Рада виправила цю похибку і прийняла Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014р., який у своїх статтях роз’яснює ці поняття.
Отже, можна зробити висновок, що хоча кримінальної відповідальності для юридичних осіб на території України і досі немає, проте вже помітні зрушення у цьому напрямку.
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб: Закон України  від 23 травня 2013 р. // Голос України від 22.06.2013. – № 116.
2. Введена уголовная ответственность юридических лиц [Електронний ресурс] / Миенко Вячеслав // Smart solution. Заметки. – Режим доступу: http://www.smartsolutions.ua/80.
3. Привлечение юридического лица к уголовной ответственности – теория и практика. [Електронний ресурс] / Мороз Светлана // Электронное издание «Юрист & закон». — Режим доступу: http://uz.ligazakon.ua/magazine_article/EA008571. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція