... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №5
Статева свобода та статева недоторканість є одними з найважливіших прав особи. Адже порушення цих прав відображається на психічному стані потерпілого, має прямий вплив на здоров’я, нормальну життєдіяльність особи. Зазначені злочини посягають на одні з основоположних відносин цивілізованого суспільства – ті, які складаються щодо забезпечення статевої свободи особи як гарантованої законодавством можливості самостійно, вільно, без будь-якого примусу реалізовувати себе у сфері статевого спілкування. Ґрунтуючись на цих та інших постулатах, Кримінальний кодекс України (далі – КК) встановлює відповідальність за посягання проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. До числа найнебезпечніших і найскладніших за механізмом вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи належать насильницькі злочини – зґвалтування (ст. 152 КК України) та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України).
Проблемам кримінальної відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості в різні часи приділяли увагу такі вчені, як Ю.М. Антонян, Х.І. Брух, Д.О.Гніліцька, О.В. Губанова, О.М. Джужа, Т.А. Плаксіна, К.М. Плутницька, Н.В. Тидикова, О.В.Тищенко та інші.
Динаміка зазначеної групи злочинів в Україні суттєво відрізнялася від динаміки всієї зареєстрованої злочинності. У 2011 р. зареєстровано 667 зґвалтувань, що у 3,3 рази менше в порівнянні з 1992 р. За неповний 2012 р. зареєстровано 430 таких злочинів. У 2013 і 2014 рр. цей показник склав 508 і 421 злочин відповідно. У 2015 році було зареєстровано 323 зґвалтування і 192 насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. У 2016 році ці показники зазначені у кількості 364 зґвалтування і 198 злочинів, передбачених ст. 153 КК України [6, с. 149].
Об’єктом злочинів, що кваліфікуються як зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом виступають суспільні відносини, що забезпечують охорону статевої свободи та статевої недоторканості особи. Додатковими обов’язковими чи факультативними безпосередніми об’єктами цих злочинів можуть бути життя, здоров’я, честь, гідність особи, її воля, нормальний розвиток неповнолітніх тощо. До обов’язкових ознак об’єкта вказаних злочинів, окрім суспільних відносин, дисертант відносить і потерпілого від злочину (особа чоловічої чи жіночої статі). Обґрунтовано, що потерпілою від зґвалтування є особа, стать якої протилежна статі безпосереднього виконавця. Потерпілою від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є особа, стать якої однакова чи протилежна статі безпосереднього виконавця (залежно від конкретної ситуації) [4]. На кваліфікацію аналізованих злочинів не повинні впливати віктимна поведінка потерпілої особи та попередні стосунки винного з потерпілим, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю тощо [5, с.40]. З об’єктивної сторони вказані злочини мають переважно формальний склад злочину. Законодавцем визначено форми вчинення цих злочинів: особа вчиняє фізичні або інтелектуальні, або інші дії об’єктивно сексуального характеру, що завжди спрямовані на певну особу. У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5 зазначено, що під погрозою застосування фізичного насильства як способу подолання чи попередження опору потерпілої особи слід розуміти залякування її застосуванням такого насильства до неї, іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа [4]. Труднощі виникають під час доказування факту застосування психічного насильства, особливо, коли воно не супроводжувалося фізичним насильством та мало прихований характер. Слід зазначити, що у зазначеній постанові терміна «психічне насильство». Таким чином, законодавство закріплює другорядне значення психічного насильства  [3. c. 91]. Суб’єктом цих злочинів є фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту дій сексуального характеру), яка досягла 14-річного віку. Із суб’єктивної сторони ці злочини завжди вчиняються з прямим умислом, оскільки за своєю юридичною конструкцією вони належать до формальних [4].
Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК. До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи [1, с. 24].
У наукових дослідженнях Брух Х.І. зазначається, що іноземне кримінальне законодавство фактично не згадує про «насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом». Цей злочин розглядається разом із зґвалтуванням як складовий компонент одного і того самого конкретного сексуального посягання. Потерпілими від таких посягань виступають як чоловіки, так і жінки, а санкції за вчинення зґвалтування та інших форм сексуального насильства є однаковими, тобто такі злочини, порівняно з КК України, мають однаковий ступінь суспільної небезпеки [2, с. 205].
Отже, на підставі вищезазначеного слід наголосити, що статева свобода особи достатньою мірою захищається вітчизняним кримінальним законодавством. Проте, на сьогоднішній день існують недоліки, які потребують подальшого удосконалення та переопрацювання. Зокрема, проблемними визначаються положення стосовно закріплення та законодавчого тлумачення психічного насильства як однієї з форм вчинення злочинів, що посягають на статеву свободу та недоторканість. До того ж , необхідно зазначити, що досвід іноземних держав відносно питань розмежування злочинів, передбачених в українському кримінальному законодавстві у ст. 152 та ст. 153 КК України, є досить актуальним для нашої держави, що надає можливість застосування досвіду цих держав для оновлення механізму регулювання відносин у сфері статевої свободи та недоторканості особи.
 
Список використаних джерел:
1. Бабенко А.М. Теоретико-правові засади кримінальної відповідальності за примушування до вступу у статевий зв’язок / А.М. Бабенко // Південноукраїнський правничій часопис. – 2015. – № 2 – С. 22-24.
2. Брух Х.І. Підстави криміналізації примушування до вступу у статевий зв’язок / Х.І.Брух // Право і суспільство. – 2014. – № 5 – С. 200-208.
3. Матюшкова Т.П. Психічне насильство при вчиненні статевих злочинів: психологічні та криміналістичні аспекти встановлення факту його застосування / Т.П. Матюшкова // Криміналістичний вісник. – 2014. – № 1 – С. 89-94.
4. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08
5. Тихий В.П. Злочин, його види та стадії: науково практичний коментар / В.П. Тихий, М.І. Панов. – К.: Видавничий дім «Промені». – 2007. – С. 40.
6. Храмцов О.М. Рівень, структура та тенденції поширення Кримінального насильства в Україні / О.М. Храмцов // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2015. – № 20 – С. 147-152.
     
Науковий керівник: Соболь О.І., к.ю.н., доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція