... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №6
Після перемоги майдану та зміни в Україні владної еліти, орієнтованої на інтеграцію в ЄС, особливого значення набуває повномасштабна реформа судів та правоохоронних органів, в першу чергу прокуратури, в руслі європейських правових цінностей. Це означає, що ці державні інституції повинні стати політично незаангажованими, незалежними від органів влади та стояти виключно на захисті прав та свобод людини.
Провідне місце в системі правоохоронних органів України традиційно займає прокуратура, яка дісталася нам у спадок від Петра I та Сталіна. За двадцять п’ять років незалежності України проведено косметичний ремонт, але по суті прокуратура як була, так і залишається слухняним знаряддям в руках тих, хто займає найвищі щаблі влади. 
Недавні зміни до Конституції України щодо правосуддя [1] та новий Закон України «Про прокуратуру» [2] значно обмежили сферу діяльності прокуратури в основному рамками кримінального провадження, але їм ще далеко до європейських стандартів [3]. Так, зазначеними правовими актами ліквідована функція загального нагляду, але фактично значний арсенал загально наглядових засобів перевірки залишився у розпорядженні прокурорів під прикриттям функції представництва в суді державних інтересів, збережена і навіть посилена абсолютна влада прокурора над досудовим розслідуванням під соусом нагляду та процесуального керівництва досудовим розслідуванням. В найближчий перспективі законодавці вирішили позбавити прокуратуру функцій досудового розслідування та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Але з втіленням в життя прийнятих рішень не поспішають. Прокуратура продовжує виконання названих функцій, які підлягають скасуванню. 
У той же час вплив прокуратури на стан та рівень злочинності, яка невпинно зростає, нікчемний. Як показують соціальні опитування, довіра населення до органів прокуратури надзвичайно мала, ефективність її діяльності напрочуд низька, зате корупційна складова просто вражає. І це не дивно. Адже у вільному демократичному суспільстві ми власне не жили, відсутні відповідні культурні та правові традиції, менталітет наших керівників та і народу взагалі не готовий до сприйняття європейських правових цінностей. Крім того, треба приймати до уваги інші чинники, які стримують оновлення прокуратури. По-перше, це незадовільний сьогоднішній стан правової бази, що регулює діяльність органів прокуратури. Адже прийняті законодавчі зміни до Конституції України досі не узгоджені з іншими законами та підзаконними актами. Деякі ключові правові терміни та окремі положення Конституції України, КПК та Закону України «Про прокуратуру», прийняті в різний час, не зведені до одного знаменника і суперечать один одному. Так, в Конституції йдеться про публічне обвинувачення, а у Законі та КПК про державне обвинувачення. В Конституції закріплена функція представництва прокурором інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, а в ст.2 Закону та ЦПК залишається старе формулювання – представництво інтересів громадянина або держави в суді. У ст.131 – 1 Конституції України сказано, що прокуратура здійснює функцію організації і процесуального керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, а в ст.25 Закону йдеться лише про нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. У ч.2 ст.36 КПК записано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням [4], а в ст. 2 чинного Закону України «Про прокуратуру» така функція відсутня і т.д. До того ж в жодному нормативному акті не визначено, що розуміти під організацією та процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням. Серед вчених – правознавців немає єдиної думки з цього питання. Як зазначають окремі дослідники, в юридичній літературі висловлено не менше шести точок зору щодо сутності процесуального керівництва у досудовому розслідуванні. [5, с. 279]. По-друге, простежується політична залежність, відсутність політичної волі правлячої верхівки до рішучих змін, а звідси непослідовність, розтягнутість у часі реформи прокуратури.
На моє глибоке переконання досить марнувати час та бюджетні кошти на безплідне реформування органів прокуратури. Якщо діяльність прокуратури не піддається реформуванню, не відповідає очікуванню суспільства на зміни у кращу сторону, приносить більше шкоди ніж користі, тоді є сенс вдатися до радикального методу лікування: ліквідувати прокуратуру як правовий інститут, передавши її функції іншим державним інституціям, які спроможні виконувати їх краще. А таких функцій після чергових змін законодавства залишається не так вже багато, всього три. Серед них згідно ст.131-1 Конституції України (в редакції Закону від 02.06.2016 № 1401-VIII):
1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 
2) організація та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 
Крім того, згідно Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, керівники прокуратур та їх заступники відповідно до розподілу обов’язків координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності (ч. 2 ст. 25), здійснюють міжнародно-правове співробітництво з компетентними органами іноземних держав у сфері кримінального судочинства (ст.92) та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 214 КПК). 
Названі вище функції та завдання можна з успіхом покласти: досудове розслідування – на Державне бюро розслідувань; представництво в суді – на органи Мінюсту та юридичні служби державних Міністерств та відомств; нагляд (судовий контроль) за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство – на слідчих суддів місцевих судів; організацію досудового розслідування – на слідчих та осіб, які проводять дізнання; процесуальне керівництво досудовим розслідуванням – на керівників слідчих підрозділів та органів дізнання; координацію дій з протидії злочинності – на керівників відповідних правоохоронних органів; ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань – на службу Державної статистики України; підтримання публічного обвинувачення, у випадках передбачених законом, та надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні – на відповідні підрозділи органів Мінюсту України. До речі, створення колегій публічних обвинувачів у системі регіональних органів Мінюсту дозволить підібрати належним чином підготовлені та досвідчені кадри, що значно покращить якість підтримання ними обвинувачення. Сьогодні прокурори – обвинувачі, вони ж процесуальні керівники досудового розслідування, рідко можуть забезпечити об’єктивне, юридично грамотне неупереджене підтримання обвинувачення в суді, в чому може легко переконатися кожен, хто побуває на судовому розгляді кримінальних справ в українських судах. 
Аргументи проти ліквідації прокуратури зводяться до того, що сучасній державі прокуратура необхідна як спеціальна система державного нагляду за додержанням законності [6, с. 599]. Подібні доводи не витримують критики. У країнах, де історично не існує аналогів українським органам прокуратури, подібні функції успішно виконують інші органи, наприклад Аторнейська служба США, Державна служба кримінального переслідування Великої Британії, Канцлер юстиції Естонської республіки. 
Таким чином, в Україні буде ліквідовано по суті політично залежний каральний орган під назвою прокуратура – цей своєрідний атавізм імперської епохи, камінь спотикання для української влади у справі запровадження дійсно демократичних засад правосуддя і відкритий шлях до інтеграції в європейську правову спільноту. 
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII // Відомості Верховної Ради. – 2016. – № 28. – Ст.532. 
2. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII // Відомості Верховної Ради. – 2015. – № 2-3. – Ст.12.
3. Пунтус О. Чи буде пуття від нового закону про прокуратуру? / Олександр Пунтус // «Дзеркало тижня. Україна» від 17 жовтня 2014. – № 38. 
4. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10, № 11-12, № 13. – Ст.88.
5. Руденко М.В. Про сутність прокурорського процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М.В. Руденко, В.П. Півненко // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – №1. – С. 277 – 283. 
6. Ракита О.И. Теоретические аспекты определения места прокуратуры в системе разделения властей / О.И. Ракита // Молодой ученый. – 2014. – №2. – С. 596-599. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
November
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція