...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №1
Загальна світова тенденція до професіоналізації політики призводить до перманентного збільшення витрат на проведення виборчих компаній та щоденні потреби політичних партій. При цьому членські внески складають дуже незначну частку партійного бюджету. Основними джерелами фінансування партій виступають державні субвенції та приватні (переважно корпоративні) пожертви. На сьогодні пряме державне фінансування політичних партій запроваджено у більшості європейських країн. 
В Україні було здійснено кілька спроб імплементувати відповідні норми в національне законодавство. Так, у листопаді 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні” [1]. Він передбачав, що з 1 січня 2007 року почне діяти механізм прямого державного фінансування статутної діяльності парламентських партій та відшкодування витрат політичних партій (у тому числі тих, які входили до складу виборчих блоків), пов’язаних із фінансуванням передвиборної агітації під час чергових та позачергових парламентських виборів. Відшкодування отримували політичні партії, які здобули не менше 4% голосів виборців або самостійно, або у складі блоку політичних партій. У Законі не було встановлено чітких вимог щодо звітів політичних партій про фінансову діяльність та дієвих механізмів контролю за достовірністю наданої інформації. Це призвело до того, що на практиці далеко не всі партії оприлюднювали відповідні звіти, а ті, що оприлюднювали, не розкривали реальні джерела свого фінансування. 
У подальшому міжнародні організації, зокрема група держав проти корупції (GRECO), неодноразово вказували на ключові недоліки законодавства та надавали відповідні рекомендації щодо їх усунення. Проте українська влада не виявляла зацікавленості у реформуванні механізму фінансування політичних партій.
Після зміни влади у 2014 році ряд новообраних народних депутатів України за підтримки громадськості знову внесли це питання до порядку денного Верховної Ради. 8 жовтня 2015 року в рамках процедури лібералізації візового режиму з Європейським Союзом парламент ухвалив два Закони, метою яких є запровадження прозорого механізму державного фінансування політичних партій: Закон України “Про внесення зміни до статті 87 Бюджетного кодексу України” (відносить державне фінансування політичних партій до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України) [2] та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії політичній корупції” (встановлює структуру і форму фінансування політичних партій) [3].
Норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії політичній корупції” передбачають, що матеріальна та фінансова підтримка політичним партіям може здійснюватися: 
1. У формі приватних внесків на підтримку партії (грошові кошти, майно, переваги, пільги, послуги, позики, нематеріальні активи тощо). При цьому встановлено чіткі обмеження щодо джерел (заборонено здійснювати внески органам влади, комунальним та державним підприємствам, іноземцям, іноземним державам та юридичним особам тощо) та розмірів внесків (не більше 400 мінімальних зарплат для фізичних осіб та 8000 - для юридичних осіб протягом року). 
2. У формі державного фінансування політичних партій шляхом: а) фінансування статутної діяльності партій, які отримали понад 2% голосів виборців від загальної кількості голосів на чергових чи позачергових виборах; б) відшкодування витрат, пов’язаних із фінансуванням передвиборної агітації партіям, які на останніх виборах взяли участь у розподілі депутатських мандатів.
Також у Законі деталізовані положення, що регулюють питання фінансової звітності. Політичні партії зобов’язані проводити зовнішній незалежний фінансовий аудит своєї діяльності, щорічний внутрішній аудит, подавати Національному агентству з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) щоквартальний звіт про майно, доходи, витрати і фінансові зобов’язання з оприлюдненням інформації про всіх донорів (фізичних та юридичних осіб). 
Згідно з Законом, саме НАЗК здійснює основний контроль за дотриманням законодавства щодо державного фінансування політичних партій. До його компетенцій віднесено: визначення відповідної термінології (наприклад, “спонсорство”, “треті особи”, “вирішальний вплив” тощо); розроблення та затвердження методології розрахунку обсягу внесків, здійснених у формі робіт, товарів та послуг; затвердження форми щоквартальних звітів партій, їх аналіз і реагування на недостовірність інформації (повідомляє про це відповідні органи); ухвалення рішень про надання/ненадання політичній партії державного фінансування статутної діяльності за результатами виборів тощо. Також разом із Рахунковою палатою НАЗК здійснює державний контроль за цільовим використанням бюджетних коштів. 
За порушення Закону у частині встановленого порядку або строків подання фінансових звітів, надання або отримання внеску на підтримку партії передбачена як адміністративна (штраф від 70 до 400 неоподаткованих мінімумів), так і кримінальна (виправні роботи/позбавлення волі на строк до 2-х років з позбавленням права обіймати посади на строк до трьох років) відповідальність.
У цілому, з огляду на комбінацію ідеологічних та інституційних характеристик, українська модель партійного фінансування визначається як егалітарно-парламентська. Егалітарна ідеологія партійного фінансування передбачає, що “статус-кво громадянського суспільства (в галузі розподілу доходів) не повинен впливати на шанси політичних суперників у демократичному процесі”[4,c.288]. Така модель спрямована на максимальне зниження рівня залежності партій від приватних донорів (у тому числі олігархів, корпорацій тощо) через впровадження механізмів державної підтримки та/або значного обмеження політичних витрат і внесків. Інституційний вимір моделі визначається місцем і роллю партії в системі влади. За президентської форми правління партії традиційно слабкі і не впливають на формування уряду, в той час як у парламентській республіці вони виступають основним суб’єктом політичного процесу. 
Сьогодні в Україні, згідно з положеннями Основного Закону, встановлена парламентсько-президентська модель змішаної форми державного правління. У статті 81 Конституції України вказано, що політичні партії (виборчі блоки політичних партій), які подолали прохідний бар’єр, формують у парламенті депутатські фракції. Відповідно до норм статті 83 парламентські фракції формують коаліцію (більшість народних депутатів України від конституційного складу), яка вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Основний Закон країни зараховує політичні партії до системотворчих елементів владного механізму. При цьому, всупереч цивілізованим принципам парламентаризму, коли член парламенту має вільний мандат і реалізовує свою діяльність в інтересах усього народу, норми статті 81 Конституції України встановлюють т. зв. “імперативний партійний мандат”, коли невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу відповідної депутатської фракції або вихід з її складу тягне за собою дострокове припинення його повноважень. Власне ця норма мала сприяти політичній структуризації парламенту і збільшенню рівня політичної відповідальності політичних партій. Проте на практиці вона відтворює прагнення українського політичного класу компенсувати відсутність ідейної консолідованості всередині парламентських партійних утворень жорсткими правовими санкціями за прагнення народного депутата розірвати юридичні зв’язки з такими утвореннями. 
Українські партії виявилися не готовими до ролі ключових суб’єктів політичного процесу, що знайшло своє вираження у парламентській практиці міжпартійних та міжфракційних переходів, а також у значному відсотку безпартійних народних депутатів. 
Більше того, на сьогодні порушена загальна логіка Конституції України, яка передбачає, що народні депутати України обираються до парламенту за партійними списками. Власне одразу після ухвалення чинної редакції Основного Закону від 8 грудня 2004 року № 2222–IV український парламент п’ятого та шостого скликань формувався на засадах пропорційної системи із закритими списками. Проте парламент восьмого скликання обраний за змішаною пропорційно-мажоритарною виборчою системою. Це ставить під сумнів дієвість інституту коаліції депутатських фракцій, оскільки чинник мажоритарних депутатів здатен змінити дизайн владної коаліції на кожному етапі діяльності парламенту восьмого скликання. 
Таким чином, запровадження механізму державного фінансування діяльності політичних партій без модернізації виборчого законодавства не зможе виконати загальну функцію обмеження присутності великого капіталу в політиці та створення умов для вільної і чесної політичної конкуренції між партіями. Необхідно імплементувати пропорційну модель виборчої системи із відкритими регіональними списками та мінімальним прохідним бар’єром на рівні 2%. 
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні: Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1349-15
2. Про внесення зміни до статті 87 Бюджетного кодексу України: Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/732-viii
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії політичній корупції: Закон України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/731-viii
4. Смілов Д. Структурна корупція моделей фінансування партій: урядовий фаворитизм у Болгарії та Росії / Д. Смілов // Політична корупція перехідної доби / Пер. з англійської / За ред. С. Коткіна та А. Шайо. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 287-307. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція