... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.12.2016 - СЕКЦІЯ №3
У Конституції України закріплений основний перелік прав та свобод людини та громадянина, який дає можливість кожному почувати себе вільним і захищеним на просторах нашої держави. Одним з фундаментальних прав є право кожного на працю. Відповідно до Основного закону це право включає в себе можливість не лише заробляти працею собі на життя, але також гарантії зі сторони держави щодо створення умов для повного здійснення громадянами права на працю та право на її належні, безпечні і здорові умови, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом [1]. Реалізація цих правомочностей можлива через їх закріплення в законах та підзаконних нормативно-правових актах з визначенням відповідальності за їх порушення. 
Одним з таких нормативних актів, сфера застосування якого поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих є Закон України «Про охорону праці» (далі – Закон). У ньому визначаються основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулюються за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні [2]. 
З метою суттєвого зниження виробничого травматизму та професійних захворювань, а також забезпечення прав і свобод громадян держава здійснює нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці. Стаття 38 Закону визначає, що органами державного нагляду за охороною праці є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення [2].
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року саме Державна служба України з питань праці (далі – Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується на забезпечення реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю [3].
Проте, незважаючи на значну кількість органів які здійснюють відповідний нагляд та контроль, на сьогоднішній момент існує низький рівень охорони праці на більшості підприємств України. Так, щорічні економічні витрати України в сфері охорони праці становлять 60 млрд. грн, понад 1200 осіб гине на виробництві, а ще близько 12,5 тис. працівників стають інвалідами праці [4]. 
На нашу думку, однією з причин такої ситуації є недосконалість діяльності вищезазначених органів. Зокрема, Держпраці України має низку проблемних питань, які не дають їй змоги своєчасно та ефективно виконувати завдання, які покладаються на цей орган чинним законодавством. Серед таких проблем можна виділити надмірну завантаженість інспекторів праці, відсутність у них мотивації через низьку заробітну плату, відсутність належної кваліфікації інспекторів праці та інше. 
Ми вважаємо, що для того, щоб вирішити ці питань потрібно детально проаналізувати досвіт зарубіжних країн та виокремити ті позитивні явища, які можна було б імплементувати в наше законодавство.
Зокрема, особливістю польської моделі є ефективна співпраця Національної інспекції праці (інспекційна система нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці) з усіма органами контролю, відповідальними за питання безпеки та гігієни праці. Правила такої співпраці у більшості випадків встановлюються у двосторонніх угодах про співробітництво. Основними формами зазначеної співпраці є:
– взаємний обмін інформацією щодо порушень (виявлених під час інспектування) вимог, встановлених у рішеннях інших органів контролю над умовами праці;
– взаємне повідомлення про виявлені порушення законодавства про працю; взаємну допомогу експертів, які спеціалізуються в різних галузях науки; спільний контроль над діями роботодавця [5].
Така співпраця дозволяє полегшити роботу інспекторів праці та забезпечує взаємоузгоджене співробітництво з питань охорони праці на всіх рівнях.
Цікавими також є законодавчі норми Франції, де містяться положення про те, що кожен інспектор праці повинен мати місцеве бюро, у якому крім нього ще працює щонайменше 2 контролери та 2 секретарі, які разом контролюють стан дотримання законодавства про працю 10-12 тис. працюючих. Для порівняння, в Україні в середньому на одного державного інспектора праці припадає більше, ніж 30 тис. роботодавців, які використовують найману працю, включаючи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності [5].
Також заслуговує на увагу практика Федеративної Республіки Німеччини. Останніми роками у ФРН формується новий вигляд охорони праці, який відрізняється від традиційного. Тому у багатьох фірмах охорона праці розглядається не як вимога суспільства про збереження здоров’я громадянина, а як основна мета підприємства на рівні з комерційним успіхом. Підготовка фахівця з безпеки на виробництві поставлена у ФРН таким чином, що диплом з охорони праці людина отримує майже в 30 років, тобто вже в зрілому віці [6, с. 84]. Такий підхід свідчить про свідомість вибору цієї професії і достатню компетенцією для її виконання. В Україні вікові застереження відсутні.
Отже, імплементувавши вказані норми в законодавство України, ми зможемо покращити діяльність органів державного нагляду за охороною праці в Україні і, таким чином, зменшити рівень виробничого травматизму.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Офіційний вісник України. – 2010. – № 72. – Ст. 2598
2. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р., в редакції Закону України від 21.11.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 49. – Ст. 668
3. Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. №96// Офіційний вісник України. – 2015. – № 21. – Ст. 584
4. Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 №754 // zakon.rada.gov.ua.
5. Біла А. Зарубіжний досвід діяльності інспекцій праці / А. Біла // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2011/2011_03(10)/11bgmdip.pdf
6. Бойко Р.Б. Правовий аспект охорони праці: міжнародний досвід для України / Р.Б.Бойко // Вісник академії адвокатури України. – 2011. – С. 81-86. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція