...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №2
Особливостями адміністративно-правових відносин є те, що по-перше, одна зі сторін обов'язково виступає від імені держави, офіційно представляє державу в адміністративно-правових відносинах, чим реалізує публічний інтерес. У вказаних відносинах втілюється в життя державна політика, державна ідеологія. Можна стверджувати, що без державного представника немає адміністративних правовідносин [1]. Досліджуючи адміністративно-правові відносини, у яких об’єктом виступають права дитини, слід вказати на те, що у таких відносинах втілюється у життя політика держави у сфері прав дитини, їх дотримання, забезпечення, захисту та оновлення у разі порушення. Обов’язково в адміністративно-правових відносинах однією стороною, яка виступає від імені держави є державний орган, який здійснює діяльність у цій сфері. Такими органами, зокрема, є: Уповноважений Президента України з прав дитини, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції, суди, органи місцевого самоврядування, спеціальні установи для дітей, приймальники-розподільники, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації для дітей, спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України, притулки для дітей служб у справах дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) та ін.
У цьому випадку має місце переважно нерівноправність сторін (відносини відбуваються за принципом «влада - підпорядкування»). Можна говорити про те, що адміністративно-правові відносини виникають без згоди (бажання) наділеної владними повноваженнями сторони у випадках, скажімо, звернення громадянина до Уповноваженого Президента України з прав дитини, керуючись положеннями статті 40 Конституції України [2]. 3 іншого боку, адміністративно-правові відносини можуть виникати без згоди (бажання) громадянина, наприклад у разі порушення ним прав дитини, коли виникають правовідносини між ним і відповідними органами чи службами у справах дітей.
Виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку. Слід зазначити, що в переважній більшості це все ж таки адміністративний порядок, суть якого полягає в наданій громадянинові (іншому суб'єктові адміністративних правовідносин) можливості оскаржити рішення державного органу (посадової особи) шляхом звернення до вищої керівної інстанції в системі публічного управління. Тож оцінювання правомірності ситуації, що є основою спору, цілком залежить від вищої посадової особи. Водночас необхідно зазначити, що дедалі більшого значення набуває судовий порядок оскарження неправомірних дій представників держави. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України [3] визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень [1]. З цього приводу доречно згадати статтю 15 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», якою встановлено те, що посадові особи, винні у порушенні прав дітей, заподіянні їм шкоди під час проведення профілактичного заходу, несуть відповідальність на підставах і в порядку, передбачених законом.
В Україні підвищилась увага з боку державних органів до соціальних проблем дитинства та захисту прав дітей як на політичному, так і законодавчому рівнях. Уряд України продовжує здійснювати заходи, спрямовані на приведення внутрішнього законодавства й практики у відповідність до принципів і положень Конвенції ООН про права дитини. Загалом в Україні законодавчо визначені та реалізуються на практиці засоби захисту прав дітей. Відповідно до законодавства дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»). Крім цього, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (стаття 152 Сімейного кодексу України).
Невирішеним для України залишилося і питання визначення обсягу та частки державних бюджетних коштів, що асигнуються на дітей через державні й приватні установи і організації для оцінювання ефективності таких асигнувань, а також їх вплив на доступність, якість і ефективність послуг для дітей у різних секторах (п.18 с Заключних зауважень та рекомендацій). Проте, певні позитивні зміни в цьому питанні сталися протягом наступних років.
 
Список використаних джерел:
1. Адміністративно-правові відносини: їхні особливості та структура [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://goo.gl/zLszUA
2. Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35. – Стор. 1358. – Ст. 446. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція