... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №4
В умовах певної розвиненості ринкових відносин важливе значення набуває виокремлення та захист такого немайнового права господарюючих суб’єктів як ділова репутація (ДР). Посягання на ділову репутацію, немайнові права господарюючого суб’єкта може призвести до ушкодження, зменшення його позитивної репутації в суспільстві, формування негативної оцінки цього суб'єкта і, як результат,  зменшення кількості споживачів, контрагентів тощо, а отже і майнових втрат. 
Таким чином, немайнові втрати суб’єкта господарювання (юридичної особи) у вигляді спричинення шкоди діловій репутації безпосередньо пов'язані з майновими, та, за винятком деяких випадків, не можуть бути чітко відокремлені. 
У цивільному законодавстві (Цивільному кодексі України – ЦК) [1] відсутнє визначення ДР. Ділова репутація згадується у ст.ст. 23 «Відшкодування моральної шкоди», 94 «Особисті немайнові права юридичної особи», 201 «Особисті немайнові блага», 299 «Право на недоторканність ділової репутації», 991 «Відмова від здійснення страхової виплати», 1056-1 «Проценти за кредитним договором», 1116 ЦК України «Предмет договору комерційної концесії», 1133 «Вклади учасників» та ін. 
У статті 94 «Особисті немайнові права юридичної особи» ЦК зазначається, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати (ч. 1). У статті 1116 ЦК України «Предмет договору комерційної концесії» вказується, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (ч. 1).
Визначення ділової репутації суб’єктів господарювання та підхід до її виміру як нематеріального блага зазначених суб’єктів містяться у Податковому кодексі України у п. 14.1.40. У відповідності з цим пунктом, гудвіл (вартість ділової репутації) – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл [2].
Виникає питання: яку форму власності має гудвіл? Вважаємо, що вона має бути відповідною формі власності підприємства. Якщо підприємство колективної власності (ПКВ) – то і гудвіл матиме таку ж форму власності. 
Розглядаючи питання щодо використання можливостей колективної форми власності у врегулюванні зазначених інтересів у сфері господарювання, слід зазначити, що відповідь на нього залежить від визначення правового статусу ПКВ як в «зовнішньому середовищі»  системі форм власності, так і у «внутрішньому» – визначенні контенту прав колективної власності – сукупності правомочностей, які будуть «вкладуватися» у статус ПКВ. 
Вважаємо, що колективна власність має займати проміжне місце між приватною і колективною, набути позитивні риси кожної з зазначених видів власності і позбутися рис негативних, які також є притаманними цим видам.
Стосовно набору правомочностей, які будуть «вкладуватися» у правовий статус ПКВ. При визначенні оптимальної їх сукупності будемо виходити з так званого пучка правомочностей, що запропоновано англійським юристом А. Оноре. Відповідна сукупність стосувалась права приватної власності фізичної особи, однак ми вважаємо, що аналіз запропонованої сукупності може бути корисним для визначення контенту права колективної власності. Згідно з пропозиціями А.Оноре, право власності включає 11 елементів: 1) право володіння; 2) право використання; 3) право управління (рішення, ким і як може бути річ використана); 4) право на дохід; 5) право на «капітальну цінність» речі, що припускає право на відчуження, споживання, зміну або знищення речі; 6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації; 7) право на передачу речі у спадок, заповітом; 8) безстроковість; 9) заборона використання речі шкідливим для інших способом; 10) відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість відібрання речі на сплату боргу; 11) залишковий характер, тобто очікування "природного" повернення переданих кому-небудь правомочностей після закінчення терміну передачі або в разі втрати ними чинності з будь-якої іншої причини. 
Аналіз зазначених правомочностей дозволяє визначити сукупність бажаних властивостей для підприємств колективної власності. 
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003. – №№ 40-44. – ст. 356 
2. Податковий кодекс [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Вересень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція