... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №3
Після набрання чинності змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 01 січня 2013 року нотаріуси, крім повноважень, наданих ЗУ «Про нотаріат» наділені повноваженнями спеціального суб’єкта, на якого покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до норм діючого законодавства про державну реєстрацію, вчинення нотаріальної дій проводиться одночасно з державною реєстрацією речових прав, що забезпечує належний рівень захисту речових прав фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно. Так відбувається оптимізація процесу набуття права власності на нерухоме майно, тобто нотаріус одночасно здійснює отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для вчинення нотаріальних дій та реєструє право власності на таке майно, що виникло внаслідок нотаріальної дій (посвідчення правочинів чи видачі свідоцтва про право на спадщину), коли предметом такої дії є нерухоме майно.
Зазначена тема є проблемною, через низку практичних питань, пов’язаних як із державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за спадкодавцем так і з реєстрацією переходу таких прав від спадкодавця до спадкоємця. На сьогодні існує значна кількість нерухомого майна, відомості про яке не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так як право власності на нерухоме майно виникло до 01 січня 2013 року. Відповідно при видачі свідоцтва про право на спадщину постає питання, що робити нотаріусу, якщо право власності на спадкове майно не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але є таким, що потребує обов’язкової державної реєстрації, всупереч смерті власника нерухомого майна-спадкодавця. 
Метою даного дослідження є аналіз законодавства у сфері державної реєстрації, його зв’язку з порядком видачі свідоцтва про право на спадщину, визначення повноти та всебічності правового врегулювання реєстрації права власності на нерухоме майно при видачі свідоцтва про право на спадщину, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення нотаріального законодавства. 
За загальним визначенням відповідно до ст. 1216 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1].
Спадкове правонаступництво виникає після смерті особи, яку називають спадкодавцем, і встановлюється на користь спадкоємця. У теорії цивільного права виділяють два види правонаступництва – універсальне і сингулярне. При універсальному правонаступництві до правонаступника разом із правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги [10, с. 1007].
Таким чином спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, оскільки до спадкоємця переходять не тільки права спадкодавця, а і його обов’язки, крім тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, які визначено у ст. 1219 ЦК України. Права та обов’язки, які переходять до спадкоємця є єдиним цілісним комплексом, оскільки визначено, що прийняття спадщини або відмова від її прийняття можуть мати місце щодо всього спадкового майна. 
Спадкоємець не вправі прийняти частину спадщини, а від іншої частини спадщини відмовитись. Якщо спадкоємець прийняв частину спадкового майна, він вважається таким, що прийняв усе спадкове майно, а якщо відмовився від частини спадкового майна, він вважається таким, що відмовився від усього спадкового майна [7, п. 4.2]. Засвідченням факту переходу прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємців є свідоцтво про право на спадщину, що видається нотаріусом або уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування. Юридичне значення свідоцтва про право на спадщину та процесуального порядку його видачі, як зазаначає профессор С.Я. Фурса, полягає у тому, що воно є свідченням законності переходу права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців і є підставою для закріплення цього права за останніми за допомогою нотаріальної процедури, встановленої державою [9, с. 706].
За загальним правилом одержання свідоцтва про право на спадщину після прийняття спадщини є правом спадкоємця, та відповідно до ч. 3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. 
Проте із цього правила існує виключення, що стосується одержання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, так відповідно до ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно [1].
Так як в більшості випадків до спадкової маси входить нерухоме майно, наразі є актуальним питання належного закріплення речових прав на нерухоме майно за спадкоємцем. Як вже зазначалося, нотаріуси виступають не тільки як суб’єкти видачі свідоцтва про право на спадщину, а й як державні реєстратори речових прав на нерухоме майно, тому для оптимізації процесу видачі свідоцтва про право на спадщину та належного закріплення таких прав за спадкоємцем, права на нерухоме майно які переходять від спадкодавця до спадкоємця на практиці реєструються відразу після видачі свідоцтва про право на спадщину тим нотаріусом, який видає таке свідоцтво.
Видача свідоцтва про право на спадщину є лише підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. При видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, проте остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається лише після державної реєстрація такого права. В даному випадку свідоцтво про право на спадщину виступає документом, що підтверджує право власності на нерухоме майно при державній реєстрації. Тобто державна реєстрація права власності є виключенням із загального правила та є обов’язковою, при закріпленні права власності на нерухоме майно за спадкоємцем.
Так відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. У даному випадку видача свідоцтва про право на спадщину є фактом переходу права власності на нерухоме майно від спадкодавця до спадкоємця. Проте лише після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [3].
Законом закріплено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно [4, п. 4.15].
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними. Так, речові права на нерухоме майно визнаються дійсними у разі, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. При видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається перехід права власності від спадкодавця до спадкоємця, яке підлягає державній реєстрації, як зазначалося вище. Проте якщо речові права на нерухоме майно виникли у спадкодавця до 1 січня 2013 року та не були внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент видачі свідоцтва про право на спадщину, права на таке майно підлягають державній реєстрації спочатку на спадкодавця, а вже потім на спадкоємця [7, с. 2-3].
Відповідно до ст. 1 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником у відносинах, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно може бути власник нерухомого майна, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.[3] Так спадкоємець відповідно до вимог даної статті є право набувачем.
Однією із підстав для державної реєстрації прав на нерухоме майно є свідоцтво про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката [3, ст. 27, п. 3]. Тобто спадкоємець спочатку подає заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкодавцем, і вже після видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємець подає відповідну заяву про реєстрацію права власності за собою.
У разі коли для видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно нотаріусу подається документ, що підтверджує факт набуття права власності у спадкодавця з відповідними відомостями про державну реєстрацію прав на таке майно відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент їх набуття, то нотаріусом приймаються ці документи для вчинення відповідної нотаріальної дії, не виникає ніяких проблем [8, с. 3]. Проте при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно нотаріусу подається документ, що підтверджує факт набуття права власності у спадкодавця з відповідними відомостями про державну реєстрацію прав на таке майно відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент їх набуття, нотаріусом приймаються ці документи для вчинення відповідної нотаріальної дії.
У попередніх редакціях Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вказівки на кого і як реєструвати право власності у ситуації коли право власності на нерухоме майно було набуте спадкодавцем, проте не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не було. Хоча Листом голови Державної реєстраційної служби України Л.В. Єфіменка від 03.01.2013 № 397-06-15-13 було доведено до відома органів державної реєстрації прав і нотаріусів інформацію щодо порядку відкриття розділу після смерті власника: «… у разі смерті власника об’єктів нерухомого майна, реєстрація прав на які проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, вчинення такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину проводиться без державної реєстрації таких прав за померлим власником у Державному реєстрі прав» [11, с. 175].
Зараз Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), а саме п. 66 визначає, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно [5, п. 66], а саме:
– витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи. Такий зі Спадкового реєстру засвідчуюєься підписом та скріплюється печаткою відповідного реєстратора. Реєстратор зі Спадкового реєстру на письмовий запит, складений за відповідною формою видає будь-якій особі у разі пред'явлення нею свідоцтва про смерть або іншого документа, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця, витяг зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину. За вичачу зазначеного витягу справляєть плата у розмірі п'ятдесяти однієї гривні [6, п. 3.4].
– документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Вказаний документ видається у довільній формі, адже його форма та зміст не передбачена жодним нормативно-правовим актом. Даний документ складається у письмовій формі, на підставі відомостей спадкової справи. Відповідно до вимог цього пункту документ повинен містити відомості про спадкоємця, його ідентифікаційні данні, відомості про кількісний склад спадкоємців, та обов’язково повинен скріплюватися підписом та печаткою особи, яка видала документ (нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування).
Державна реєстрація права власності здійснюється на підставі заяви спадкоємця та проводиться проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб’єкта права власності – спадкодавця з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи з відкриттям розділу на від об’єкт нерухомого майна. У заяві у пункті «Відомості про суб’єкт право» зазначається спадкодавець, з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть, а у пункті «Відомості про заявника» зазначається спадкоємець, як правонаступник спадкодавця, та підставою для реєстрації права власності є витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи, документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу, як зазначалось вище.
Отже, якщо нерухоме майно входить до складу спадщини, та право власності на таке майно було набуто спадкодавцем за життя, але не було зареєстроване належним чином, право власності спадкодавця на таке майно реєструється нотаріусом за заявою спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація відбувається перед видачею свідоцтва про право на спадщину.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 03 лют. 2017 р.: (офіц. текст) / Верховна Рада України. – К.: Паливода А.В. вид-во., 2017. – 380 с.
2. Закон України «Про нотаріат»: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 9 листопада 2016 р.: (офіц. текст) / Верховна Рада України. – К.: Паливода А.В. вид-во., 2016. – 60 с. 
3. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: за станом на 01 січ. 2017 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во., 2017. – 36 с.
4. Про затвердження Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [Електронний ресурс]: наказ Міністерства юстиції України від 22 лют. 2012 № 296/5: станом на 09 лют. 2017 р. / сторінка «Законодавство України» сайта Верховної Ради України. – Режим доступу: http:// http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 
5. Про затвердження Порядоку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: постанова Кабінету Міністрів України від 25 груд. 2015 р. № 1127 [Електронний ресурс]: станом на 04 лют. 2017 р. / сторінка «Законодавство України» сайта Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-п
6. Про затвердження Положення про спадковий реєстр: наказ Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 р. № 1810/5: станом на 12.01.2016 р / сторінка «Законодавство України» сайта Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0831-11
  7. Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя: рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січ. 2009 року: станом на 29 січ. 2009 р. / сторінка «Законодавство України» сайта Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001323-09
8. Методичні рекомендації нотаріальної палати України: Особливості державної реєстрації права власності спадкодавця за заявою спадкоємця (пункт 66 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 5530 [Електронний ресурс] / Нотаріальна палата України. – 2016. – С. 10. – Режим доступу: http://npu.in.ua/images/novini/method_19102016.pdf
9. Фурса С.Я. Спадкове право (Нотаріат. Адвокатура. Суд) / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рябовська, Л.О. Кармаза та ін. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ – 2007. – 1216с.
10.  Фурса С.Я. Теорія нотаріального процесу: Науково-практичний посібник / За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Алерта: Центр учбової літератури – 2012. – 920 с.
11. Єлькіна М. Спадщина. Алгоритм проведення державної реєстрації переходу права власності на успадковану частку нерухомого майна у вже відкритому розділі/ М. Єлькіна // Мала Енциклопедія Нотаріуса. – 2015. – №1(79). – С. 174-179. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція