... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №5
У сучасній Україні, як суверенній, демократичній та правовій державі, відбуваються соціально-політичні зміни, які потребують реформування системи кримінальної юстиції у напрямі її подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини та громадянина. Одним із важливих шляхів реформування кримінального судочинства є спрощення й прискорення кримінального провадження. Інститут кримінального провадження на підставі угод, який став новелою прийнятого 13 квітня 2012 року Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України, належить до особливих порядків кримінального провадження, передбачає можливість укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим і угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, широко використовується у правозастосовчій діяльності, що вказує на його ефективність. 
Так, за даними Державної судової адміністрації України [1] упродовж І півріччя 2016 року закінчено в порядку КПК України із ухваленням вироку 40,9 тис. кримінальних проваджень, або 77,3 % загальної кількості закінчених провадженням справ, із них із затвердженням угоди – 7,4 тис., або 18,0 % загальної кількості розглянутих справ із ухваленням вироку, у тому числі із затвердженням угоди про примирення – понад 4 тис., або 54,8 % загальної кількості справ із затвердженням угоди, затверджених угод під час судового провадження та про визнання винуватості – 3,3 тис., або 45,2 %. Наведена статистика свідчить про значне поширення інституту угод у кримінальному провадженні. Згідно з [1] під час підготовчого судового провадження було відмовлено в затвердженні угоди і повернуто прокурору для продовження досудового розслідування – 218 кримінальних проваджень. Слід відзначити, що в науковій та практичній літературі відсутня статистика щодо оскарження ухвал суду про відмову в затвердженні угоди.
Окремі аспекти застосування особливого порядку кримінального провадження на підставі угод висвітлені у працях Ю.П. Аленіна, О.В. Бауліна, В.І. Боярова, Г.П. Середи, Ю.М.Грошевого, Т.В. Варфоломеєвої та інших. 
У роботах [2-4] розглянуто особливості здійснення кримінального провадження на підставі угод у рамках КПК України.
Деякі проблеми відмови судом у затверджені угоди про примирення в кримінальному процесі висвітлені в роботах Д.М. Лобаня [3], Н.В. Неледви [4]. 
Отже, надана статистика та наукові публікації свідчать про те, що проблеми визначення підстав для відмови в затверджені угоди судом та оскарження ухвал суду про відмову в затвердженні угоди є актуальними та потребують нормативного врегулювання. 
Мета запропонованої роботи – аналіз кримінального процесуального законодавства та судових рішень щодо відмови суду в затвердженні угоди та можливість оскарження ухвал суду про відмову в затвердженні угоди.
Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам КПК України та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
При цьому частиною восьмою вищевказаної статті визначено, що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
На даний час сформувалася судова практика щодо повернення обвинувального акта та відмови у затвердженні угоди у випадку неявки у підготовче судове засідання обвинуваченого, при цьому суд мотивує своє рішення тим, що неявка обвинуваченого у судове засідання вказує на його небажання у затвердженні угоди.
Таким чином, при складанні та затвердженні обвинувального акта, укладенні угоди та їх розгляді судом, повинні бути неухильно дотримані вимоги кримінального процесуального законодавства України та закону України про кримінальну відповідальність, оскільки у випадку їх недотримання обвинуваченого буде позбавлено можливості повторного звернення з угодою й розгляду його справи у максимально скорочені строки, що може привести до негативних наслідків щодо його прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року відмовлено в затвердженні угоди про примирення, укладеної між потерпілою та підозрюваною, і повернуто обвинувальний акт прокурору для продовження досудового розслідування. Свою ухвалу суд, зокрема, мотивував тим, що обвинувачена не бажає щоб угода про примирення була затверджена судом, угода про примирення не відповідає вимогам ст. 65 Кримінального кодексу України, а також обвинувальний акт не містить відомостей про місце проживання останньої. Дане судове рішення було прийняте за відсутності обвинуваченої та потерпілої у підготовчому судовому засідання.
З аналогічних підстав ухвалами Київського районного суду м. Полтави від 25 серпня 2016 року та Сахновщинського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року відмовлено в затвердженні угоди про примирення та кримінальне провадження повернуто прокурору для продовження досудового розслідування.
На вищевказані ухвали подавались апеляційні скарги, однак вони залишені без задоволення.
На ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року було подано касаційну скаргу. Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора з мотивів, що дані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Таким чином, у даному випадку неможливість касаційного оскарження ухвали про відмову в затвердженні угоди призвело до того, що обвинувачена та потерпіла позбавлені свого права на повторне звернення з угодою.
Проведений аналіз показує, що оскарження ухвали суду про відмову в затвердженні угоди потребує нормативного врегулювання. Вважаємо за необхідне внесення змін до КПК України, у яких передбачити можливість такого оскарження. Пропонується ч. 4 ст. 314 КПК України записати таким чином: «4. Ухвала про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ухвала про відмову в затвердженні угоди та повернення кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.». 
Запропонована норма дає змогу повною мірою забезпечити право на оскарження судових рішень, передбачене ст. 24 КПК України, суттєво підвищити ефективність захисту прав учасників процесу.
 
Список використаних джерел:
1. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва протягом I півріччя 2016 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html
2. Татаров О.Ю. Особливості застосування деяких нових інститутів кримінального процесуального законодавства України / О.Ю. Татаров // Право України. – 2013. – №11. – С.63-70. 
3. Новак Р.В. Поняття та значення особливих порядків кримінального провадження / Р.В. Новак // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2014. – №4. – С. 75-84.
4. Лизак Я.В. Роль прокурора під час укладення угод про примирення та визнання винуватості / Я.В. Лизак // Науковий вісник Херсонськ. держ. ун-ту. Сер. «Юридичні науки». – 2014. – Вип. 1. – С. 226-231. 
5. Неледва Н.В. Деякі проблеми відмови судом у затверджені угоди про примирення в кримінальному процесі / Н.В. Неледва // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2014. – № 9-1. – С. 212-214.
6. Лобань Д.М. Відмова суду в затвердженні угоди: можливість оскарження / Д.М.Лобань // Вісник прокуратури. – 2014. – № 1. – С. 70-74. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція