... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 23.02.2017 - СЕКЦІЯ №5
Справедливість (equity) С фундаментальне комплексне поняття, що позначає загальний характер судочинства у англо-американській правовій системі. Головною метою доказового права Англії є створення таких процедур, які дозволяли б усунути з судочинства докази, які не мають значення для вирішення справи чи викликають серйозні сумніви щодо їх достовірності без можливості такі докази перевірити під час судового провадження. Продовженням цього розуміння є підхід щодо допустимості доказів: якщо доказ не викликає сумніву (навіть якщо він одержаний з порушенням процедур) і здатен виконати свою процесуальну роль, пов'язану із з'ясуванням обставин справи для постановлення справедливого вироку, то він може бути використаний після дослідження його достовірності. 
Відповідно у практиці англійських судів фундаментальними первинними ознаками доказів вважаються належність та достовірність. Допустимість доказів своєрідно пов’язується із ознакою належності інформації до предмету доказування: належний доказ розглядається як допустимий і навпаки. Юридичне значення даного правила полягає у тому, що воно допомагає визначити коло обставин, які слід доводити. У зв'язку з таким підходом основною метою правил, що регламентують належність доказів, вважається вирішення питання про те, які обставини сторонам дозволено доводити, аби суд міг усунути з процесу ті докази, які до цих обставин не належать і, відповідно, є недопустимими. Отже, ознака допустимості у англійській судовій практиці сприймалася як підпорядкована, другорядна ознака доказової інформації, яка не мала принципового значення. Варті цитування відомі висловлювання, які доволяють зрозуміти історичний підхід до визначення допустимості доказів у Англії: «Було б небезпечною перешкодою для успішного відправлення правосуддя, якби ми вирішили, що доказ не може бути використаний проти обвинуваченого тільки тому, що він здобутий незаконним шляхом». У 1914 р. у справі Крісті Палата лордів виходила з традиційного підходу щодо визначення допустимості доказу - доказ відхиляється тільки тоді, коли він «більше заподіює шкоду, аніж що-небудь доводить» (more prejudicial, than probative) [1, с. 84-85].
З часом даний підхід повільно змінювався і вже в 1955 р. Палата лордів підійшла до тієї ж проблеми з нових для англійського доказового права позицій: суддя має право відхилити доказ, якщо вважає, що прийняти його було б несправедливим щодо захисту, оскільки порушення норм права при збиранні доказів не узгоджується із ідеєю справедливості судочинства. Сучасний підхід до оцінки допустимості доказів зорієнтований на визнання необхідності дотримання існуючих правових норм щодо порядку збирання та оформлення доказів та їх джерел. У англійському кримінальному процесі він втілений в ст. 78 Закону про поліцію і кримінальні докази 1984 р., яка надає суду право відхилити доказ, якщо з «урахуванням обставин отримання доказу» його використання здатне привести до негативних наслідків для правосуддя. Крім того, Палата лордів неодноразово вказувала, що суддя не зобов'язаний виключати з процесу докази, одержані з порушенням процедури − це сфера його дискреції [1, с. 85]. 
У зв’язку із порушеними питаннями слід розглянути окремі аспекти визначення допустимих джерел доказів. Засоби доказування історично формувалися в судовій практиці як система обмежень: якщо норми писаного або неписаного права не забороняють сторонам застосовувати який-небудь конкретний засіб доказування, то він є допустимим. Можна виділити найпоширеніші у судовій практиці Англії джерела доказів: показання осіб, результати експертизи, речові докази, документи.
У минулому доказове право Англії містило ємний перелік осіб, які не могли бути допитані як свідки, оскільки вважалося, вони не здатні достовірно свідчити під присягою (наприклад, діти, психічно хворі, атеїсти, родичі обвинуваченого і ін.). У даний час не можуть бути допитані як свідки лише особи, які мають тяжку психічну хворобу, що робить їх твердження дуже сумнівними. 
Фундаментальним положенням англійського доказового права традиційно вважається інститут заборони «свідчення з чужих слів» (hearsay). Свідок має право говорити про факт розмови з іншою особою, але не про зміст відомостей, одержаних в ході цієї бесіди. Іншими словами, як докази допускаються лише первинні, але не похідні свідчення свідків. Останні можуть стати допустимими тільки тоді, коли буде допитаний свідок-першоджерело інформації, що впливає на вирішення кримінального провадження [2, с. 73]. Саме тому в кримінальному процесі Англії, як правило, виключається використання в суді протоколів поліцейського допиту. Будь-який поліцейський, який вів допит у досудових стадіях процесу, розглядається судом як звичайний свідок. Відповідно, він не може посилатися на відомості, одержані від іншої (допитаної ним) особи, навіть якщо дані відомості процесуально зафіксовані. Для визнання їх допустимим доказом суду необхідно викликати і допитати особу, раніше допитану свідком-поліцейським.
Визнання обвинуваченим своєї вини, одержане під час поліцейського допиту, у принципі може бути визнане судом допустимим за умови добровільності і підтвердження його самим підсудним у суді. Відповідно до ст. 76 Закону про поліцію і кримінальні докази 1984 р. суд зобов'язаний відхилити цей доказ, якщо дійде висновку, що він одержаний в результаті примусу або інших дій, що роблять його сумнівним. 
Існують і інші винятки із заборони використовувати показання з чужих слів. Так, ще Закон про кримінальну юстицію 1925 р. передбачив положення про можливість використання в суді поліцейських протоколів допитів свідків у разі їх смерті, божевілля або серйозної хвороби. Закон про кримінальну юстицію 1988 р. доповнив число таких випадків перебуванням свідка за межами Великобританії, його зникненням або страхом розправи за надання свідчень, хоча всі передбачені цим законом виключення із заборони показання зі слів інших осіб є факультативними і можуть мати місце лише з дозволу судді з урахуванням обставин конкретної справи [1, с. 90]. 
 
Список використаних джерел:
1. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов. – М.: Зерцало, 2002. – 517 с.
2. Молдован В.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Англія, США / В.В. Молдован, А.В. Молдован. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 399 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція