... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №6
Трудові відносини між працівником і роботодавцем є досить складними і нині, щоб від таких відносин досягти бажаного результату, варто розробити оптимальні механізми реалізації та захисту трудових прав. Однією з актуальних проблем сьогодні є врегулювання спорів, які виникають між роботодавцем і працівниками.
Питання необхідності створення судів трудової юрисдикції привертало увагу вчених протягом досить тривалого часу. Зокрема цю проблему досліджували І.В. Дашутін, В.І. Шишкін, О.М. Ярошенко, О.В. Кузніченко, С.І. Запара, Н.А. Плахотина та інші.
Метою цього дослідження є обґрунтування необхідності утворення судів трудової юрисдикції. Актуальність обумовлена тим, що на сьогоднішній день спостерігається зростання кількості випадків порушень трудових прав громадян: запровадження неповної зайнятості в примусовому порядку, ненадання допомоги тимчасово непрацездатним працівникам, невиплата і затримка у виплаті заробітної плати, надання відпусток без збереження заробітної плати, вимагання оформлення обхідного листа тощо. Ці та інші порушення і призводять до виникнення між сторонами трудових спорів, які бувають колективними та індивідуальними (більш розповсюджені). 
Вирішення індивідуальних трудових спорів (далі – ІТС) урегульовано у главі XV КЗпП України. У ст. 221 цього Кодексу вказуються органи, у компетенцію яких входить вирішення ІТС: 1) комісії по трудових спорах; 2) районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Тобто існує досудова та судова форми вирішення ІТС. Доречно буде поставити запитання: «Яка із зазначених форм частіше використовується, а яка є більш дієвою?». На таке питання доцільно шукати відповідь через застосування прикладу: так, роботодавець може вимагати від працівника, що звільняється, оформити обхідний лист. Законність обхідного листа знаходиться у правовому «вакуумі», а останній створює юридичний «дискомфорт» [1, с. 35], тобто може призвести до трудового спору. Працівники, які бажають швидко звільнитися, не заперечують проти оформлення обхідних листів, не бажаючи вступати в тривалі судові суперечки з роботодавцем. Проте принципові працівники, у разі вимоги оформити обхідний лист, воліють звернутися з позовом до суду, а суд в таких випадках приймає рішення на користь працівника [1, с. 34]. З наведеного можна зробити такий висновок: судова форма є більш дієвою. Разом з тим, варто звернути увагу на ст. 232 КЗпП, в якій закріплено перелік трудових спорів, що підлягають безпосередньому розгляду у судовій формі. Отже, в цьому дослідженні ми більшу увагу звертатимемо на судову форму.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України (далі КУ) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [2]. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин [3, с. 9]. Ч. 3 ст. 124 КУ та ч. 3 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюють, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [2; 4]. Отже, судовий захист трудових прав громадян здійснюють суди загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 125 КУ, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності [2; 4], вона закріплена у ч. 2 ст. 17 вищевказаного Закону. Таку систему складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. У ч. 3 тієї ж статті закріплено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди [4]. Відповідно до конституційного принципу спеціалізації судів, особливістю судів загальної юрисдикції є можливість утворення у їх системі спеціалізованих судів. На нашу думку, це один із найнеобхідніших принципів, без якого у сучасному суспільстві не може ефективно діяти жодна судова система у розвинутих країнах. Так, в Україні спеціалізованими судами є адміністративні, господарські та Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Трудові спори по першій інстанції розглядаються місцевими загальними судами. Другою інстанцією по розгляду трудових спорів є апеляційні суди. Наступною судовою інстанцією є вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України має статус найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Йому присвячена п’ята глава Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Нещодавно в Україні було проведено судову реформу, однак судів трудової юрисдикції не було утворено, хоча в науковій літературі неодноразово підіймалося питання про таку необхідність. Так, І.В. Дашутін наводить приклад із судової практики, де у березні 2005 року Л.Г. пред’явила позов до Поліклініки про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки вважала, що звільнення є незаконним. Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд м. Києва дійшов висновку, що звільнення Л.Г. проведено з порушенням норм трудового законодавства, а тому позивачка має бути поновлена на роботі на посаді головної медичної сестри Поліклініки, а також відповідно до ст. 235 КЗпП України їй має бути виплачена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу [5, с. 109-110]. Вчений дійшов висновку про те, що загальні місцеві суди ухвалюють рішення неправильно застосовуючи, а іноді і порушуючи норми матеріального і процесуального права, допускають невідповідність висновків обставинам справи тощо. Такий стан справ в першу чергу має місце через те, що судді загальних місцевих судів в більшості своїй недостатньо обізнані в трудовому законодавстві [5, с. 111]. З такою думкою вченого можна погодитись, оскільки навантаження на суддів в цих судах досить велике і цілком природно, що судді через таке навантаження можуть не достатньо ретельно вивчити справу і допустити помилки при ухваленні рішення. Також судді загальних місцевих судів не є вузькоспеціалізованими у трудовому праві і цей фактор також впливає на помилки під час прийняття представниками Феміди рішення. Таким чином, враховуючи вищевикладене і посилаючись на судову практику, статистику, можна дійти висновку, що в Україні існує реальна необхідність у створенні судів трудової юрисдикції. До того ж, подібні суди не є новелою, вони успішно функціонують у судовій системі Німеччини, Швеції та деяких інших державах Європи.
Український науковець В.І. Шишкін проводив дослідження судової системи Німеччини і одночасно звертав увагу на суди трудової юрисдикції. Судова система Німеччини унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішньо ієрархічними рівнями судові піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 951 Основного закону ФРН. Згідно з частиною першою зазначеної статті в Федерації засновуються: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний, Федеральний фінансовий. Федеральний трудовий, Федеральний соціальний суди як вищі судові інстанції [6, с. 48]. Науковець вказує, що в Німеччині суди трудової юрисдикції виникли в 20-ті роки і є самостійною галуззю судової системи з 1953 р. Система судів з трудових питань має три рівні. Справи на всіх рівнях судів розглядаються тільки колегіально в палатах і сенатах [6, с. 49]. На нашу думку, колегіальна форма розгляду справ має суттєву перевагу перед одноособовою формою розгляду справи: один суддя може не помітити декілька незначних порушень з боку однієї або обох сторін по справі, або один суддя може забути одну із норм законодавства, а це досить суттєво може вплинути на кінцевий вердикт. В той же час, якщо справу буде розглядати колегія, то ймовірність більш ретельного розгляду справи і недопущення помилок набагато більша. В.І. Шишкін аналізує всі три рівні системи трудових судів у Німеччині. До першого рівня належать суди з трудових питань, які мають територіальну юрисдикцію в 95 округах Німеччини. До другого рівня належать 14 судів федеральних земель, які внутрішньо організовані за аналогом із судами першої інстанції і виконують функції апеляційної інстанції. До третього рівня віднесено Федеральний трудовий суд, який є ревізійною інстанцією щодо рішень судів перших двох рівнів [6, с. 50].
Склавши у єдине викладені факти, беручи до уваги досвід закордонних держав і думки науковців, можна стверджувати, що Україні необхідно вдосконалювати власну судову систему шляхом утворення судів трудової юрисдикції. І.В. Дашутін у своїй праці вже запропонував систему спеціалізованих трудових судів: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди та Вищий трудовий суд України [5, с. 111]. З такою пропозицією варто погодитись, оскільки, на думку автора, така система цілком відповідатиме державним потребам у розгляді справ, що виникають з трудових правовідносин. В той же час, в силу економічних умов, вирішення питання про створення спеціалізованих трудових судів доволі ускладнене, оскільки тягне за собою великі матеріальні витрати. Однак, навіть за таких умов стати на шлях створення трудових судів можливо. Так, доцільно стало б створення в рамках судів загальної юрисдикції спеціалізованих судових колегій по трудовим справам [7, с. 239].
Наведені приклади та міркування не є вичерпними, але навіть підсумувавши викладене можна дійти наступних висновків. По-перше, щоб досягти бажаного результату від трудових відносин, необхідно розробити оптимальні механізми реалізації та захисту трудових прав. По-друге, судова форма захисту трудових прав є більш дієвою, її здійснюють суди загальної юрисдикції. По-третє, в Україні не створено спеціалізованих трудових судів, тому розгляд справ, що виникають з трудових правовідносин «лягає на плечі» місцевих загальних судів, а це створює додаткове навантаження на суддів, що є причиною помилок у застосуванні законодавства про працю. По-четверте, як свідчить досвід закордонних країн, подібні справи вирішуються у спеціалізованих судах спеціально підготовленими суддями. Запровадження такої спеціалізації суддів дозволить розвантажити місцеві загальні суди і їх вищестоящі інстанції. По-п’яте, в Україні є наукове і законодавче підґрунтя для утворення судів трудової юрисдикції.
 
Список використаних джерел:
1. Ізуїта П.О. Обхідний лист: законність підстав та правовий статус / П.О. Ізуїта, В.Д.Мястковецький // Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності: збірник наукових праць. / За ред. В.В. Галунька. – Херсон-Тернопіль: ХЮІ ХНУВС, 2011. – 230 с.
2. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Офіційний вісник України. – 2010 р. – № 72/1 Спеціальний випуск. – ст. 2598.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – cт. 492.
4. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41-42, № 43, № 44-45. – ст. 529.
5. Дашутін І.В. Шляхи вдосконалення судового захисту трудових прав громадян // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 108-112.
6. Шишкін В. Організаційна структура судової системи Німеччини / В. Шишкін // Право України. – 1996. – № 1. – С. 47-51.
7. Плахотина Н.А. Целесообразность трудовой юстиции и проблемы её становления в Украине / Н.А. Плахотина // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин: Матеріали науково-практичної конференції; м. Чернігів, 31 травня – 2 червня 2007 р. / За ред. проф. В.С. Венедіктова. – Чернігів: Українська асоціація фахівців трудового права, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2007. – С. 237-240. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція