... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №7
У тисячолітній історії державотворення нашого народу 1917 рік посідає визначне місце. Цього року розпочалися історичного значення події Української революції 1917-1921 років, з якою пов’язана визвольна боротьба українського народу за утвердження української державності у формі Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Неперевершена роль у розбудові Української Народної Республіки належить Українській Центральній Раді (УЦР), яка взяла на себе місію національного державотворення у 1917- на початку 1918 рр.
Перемога в Російській імперії Лютневої (1917 р.) демократичної революції відкрила перед патріотичними силами України шлях для відродження української незалежної державності в різних формах. Після революції влада в країні майже вісім місяців належала Тимчасовому уряду Росії, який намагався контролювати територію колишньої Російської імперії, у тому числі і тієї частини України, що довгий час входила до складу цієї імперії. Але в Україні одразу ж після революції розпочався невпинний процес формування власних демократичних суспільно-політичних структур, серед яких провідне місце зайняла створена на цілком легальних засадах Українська Центральна Рада. Вона була заснована в Києві на початку березня 1917 р. як міська громадська організація. У квітні 1917 р. відбувся Всеукраїнський національний конгрес, який обрав новий склад УЦР в кількості 118 осіб, які репрезентували українські губернії, деякі великі українські громади за межами України, а також політичні партії, громадські, культурно-освітні організації. Очолив УЦР Михайло Сергійович Грушевський – український історик, державний, політичний та громадський діяч. Маючи право кооптувати до свого складу нових членів, УЦР використала його. Внаслідок чого представницький характер УЦР значно збільшився. Так, за даними мандатної комісії шостих загальних зборів УЦР, які відбулися 5-9 серпня 1917 р., в їх роботі приймало участь 639 членів УЦР і 4 кандидати з правом вирішального голосу. 
  З самого початку свого існування Українська Центральна Рада почала приймати рішення, спрямовані на відродження української державності. Це знаходило своє відображення у цілій низці її документів. Серед них особливе місце належить І Універсалу УЦР, який вона прийняла 10 червня 1917 р. Універсалом проголошувалась автономія України як передумова розбудови власного державного апарату. В Універсалі наголошувалось: «Хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори» [1, с. 29]. Таким чином, УЦР визначилась з законодавчим органом, під яким вона розуміла Всенародні Українські Збори, які повинні були формуватися шляхом найдемократичнішими виборами. Державотворчим заходом слід вважати і створення нею власного виконавчого органу – Генерального секретаріату, покликаного реалізовувати рішення і постанови УЦР.
Більшовицький жовтневий переворот 1917 р. обумовив поширення в країні в цілому, в Україні у тому числі, безладдя і руїни, що сприяло радикалізації автономістських і самостійницьких настроїв представників Української Центральної Ради [2, с. 757]. А це обумовило прийняття Центральною Радою її ІІІ Універсалу. У документі містилося положення історичного значення для українського державотворення, а саме: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою» [1, с. 35]. ІІІ Універсал УЦР мав конституційний характер, бо він легалізував владу УЦР і Генерального секретаріату на теренах України, визначив територію УНР, основи її зовнішньої і внутрішньої політики, гарантував громадянам УНР політичні і громадянські свободи, визнавав за національними меншинами, що мешкали на території України, право на національно-персональну автономію «для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя» [1, с. 37]. Проголошення УНР стало юридичним підґрунтям для активної державотворчої діяльності Української Центральної Ради як парламенту країни, перш за все, по реалізації широкої програми перетворень, накреслених у ІІІ Універсалі УЦР. Для цього УЦР впродовж існування УНР (до кінця квітні 1918 р.) прийняла майже 100 правових актів різного державотворчого спрямування. Найважливіше місце серед правових актів УЦР належить ІV Універсалу, прийнятому 11 січня 1918 р. Саме завдяки цьому документу Українська Центральна Рада забезпечила собі статус світочі національного державотворення, проголосивши УНР незалежною державою. «Віднині, – говорилося в Універсалі, – Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» [1, с. 40].
Вінцем державотворчої діяльності УЦР стала прийнята нею 29 квітня 1918 р. Конституція УНР. В історії українського конституціоналізму ця Конституція посідає гідне місце.
 
Список використаних джерел:
1. Історія конституційного законодавства України: Зб. док. / Упоряд. В.Д. Гончаренко. – Х.: Право, 2007.  256 с.
2. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 1.: Історія держави і права України / редкол.: В.Д. Гончаренко (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Я.Мудрого. – Х.: Право, 2016. – 848 с. {jcomments on}

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція