... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №7
Після поразки УНР у боротьбі з більшовицькою Росією Уряд УНР продовжував свою діяльність в еміграції – в екзилі. Головою Держави спочатку був С. Петлюра, потім – з 1926 року – А. Лівицький, пізніше – В. Прокопович (1939-1940 роки) [1].
У своїй теоретичній і практичній діяльності діячі УНР та науковці, що з ними співпрацювали, безумовно орієнтувалися на Європу та західні правові традиції. Вельми промовистими можна вважати слова Голови Уряду УНР в екзилі С. Петлюри, сказані ним незадовго до своєї смерті. Вони свідчать про чіткі європейські орієнтири Державного Центру УНР в екзилі, які співзвучні зі здійсненим у 2014 р. вибором українців своєї стратегічної мети – вступом України до Європейського Союзу. Немов передбачаючи в майбутньому здійснення цієї історичної мети, він окреслив зовнішньополітичний вектор, що спрямовувався у напрямку, який не передбачав двозначних тлумачень. «Так, тільки обличчям до Заходу! Тільки національна, ні від кого незалежна українська держава! Це ми сповідуємо твердо й непохитно. За це ми боролися, боремося і боротимемося до краю», – саме таким курсом планував рухатися С. Петлюра за два тижні до своєї трагічної смерті (цит. за [1, с. 15]).
У доповіді правників УНР щодо адміністративної юстиції зазначалося, що з кінцем російської окупації перед Україною постає питання впровадження у своє державне і громадське життя правного ладу [1, с. 420]. Тому ці діячі розробляли засади подолання більшовицького репресивного надбання, щоб після перемоги бути готовими впроваджувати в новій Україні правний лад європейського типу. Так, у зазначеній вище доповіді щодо адміністративної юстиції зазначалося, що вищою формою державного буття, що відома людству як реальний факт, є так звана правна (у сучасній термінології – правова) держава. В ній державна влада, правлячи, виконує свої функції не свавільно, а згідно з правом, зважаючи на права громадян, які можуть підлягати певному обмеженню з її боку лише в певних випадках і то на підставі існуючих законів. Характерним для цієї держави на вищому щаблі її розвитку є те, що тут, з одного боку, панує законність правління, тобто чинність органів державної влади у всіх її проявах відбувається в певних правних формах і в певних правних межах, а з другого – громадяни є суб’єктами певних публічних прав і мають правну можливість боронити їх. Законність правління і система суб’єктивних публічних прав взаємно доповнюють одна другу і в своєму сполученні забезпечують цілковите здійснення ідеї правної держави. Законність правління утворює правні форми проявів державної влади, система суб’єктивних публічних прав усталює правні межі для проявів державної влади [1, с. 377].
Для забезпечення дотримання законності треба не тільки регламентувати і нормувати діяльність органів управління в певних межах, а ще й створити певні форми контролю цієї діяльності, який би гарантував її правомірність. Тільки такий широкий контроль в стані гарантувати правомірність управління й усунути геть спокусу сваволі і зловживань [1, с. 382].
Загальний догляд за правомірністю управління має законодавчий орган, котрий для цього вживає своє право інтерпеляції (депутатського запиту до Уряду чи окремих його членів). Але треба зважити на те, що на законодавчих органах лежить головним чином обов’язок загального догляду за діяльністю органів управління, а не розв’язання в кожному окремому випадку питання про правомірність того чи іншого акту. На це у них просто не вистачило б часу. Тільки окремі разючі випадки могли б бути об’єктами парламентської перевірки діяльності органів управління з погляду їх правомірності. Отже, одного парламентського контролю управління мало [1, с. 383].
Не досить також і адміністративних гарантій правомірності, до яких належить, насамперед, догляд вищих інстанцій за нижчими в формі контролю, як особистих чинностей окремих урядових осіб, так і діяльності цілих державних установ, перевірки з власної ініціативи урядових розпоряджень і постанов та скасування тих з них, неправомірність яких була б виявлена. Проблема полягає у тому, що реагування вищого органу управління на скаргу покривдженого випливає з обов’язку не до нього, а до держави, – між покривдженим і адміністративною інстанцією, до якої він звернувся, ніякого правного відношення не виникає. Таке відношення повстає тільки там, де існує третя гарантія правомірності управління – судова перевірка правомірності актів його органів. Ця перевірка, виходячи з практики Західної Європи, полягає у тому, що у випадках порушення будь-яким органом управління суб’єктивного публічного права чи інтересу або загрози їм, покривджена чи заінтересована особа, чи-то фізична, чи-то юридична, має право, як рівноправна сторона, позиватися у суді до цього органу і домагатися скасування неправомірного акту. На підставі такого позову суд насамперед перевіряє, чи відповідає акт органу управління або його дії, що спричинили позов, нормам діючого об’єктивного права, і якщо прийде до висновку, що не відповідає, тоді ухвалює рішення про скасування чи зміну цього акту та відновлення порушеного суб’єктивного публічного права чи зобов’язання органу управління до поведінки, яка б усувала загрозу інтересам позивача [1, с. 383-384].
Слід зазначити, що у ст. 62 Конституції УНР від 29.04.1918 року передбачалися адміністративні суди як окремий вид судочинства. Наведені ідеї розвивали ці положення і створили підґрунтя законності у сучасній Україні.
 
Список використаних джерел:
  1. Адміністративне право і процес УНР в екзилі: невідома правнича спадщина України / Укладачі: І.С. Гриценко, В.М. Бевзенко, С.О. Коваль та ін.; за загальн. ред. д.ю.н., проф. І.С.Гриценка. – К.: Дакор, 2015. – 500 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція