...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №7
Європейський вектор розвитку українського суспільства зумовлює впровадження низки реформ. Звісно ці реформи стосуються і освітньої сфери, з року в рік ми стаємо свідками певних змін у цій галузі. Більше того, на кожному етапі розбудови Української держави важливу увагу приділяли саме освітній реформі. Не став виключенням період функціонування Української Центральної Ради, адже від стану освітньої сфери і рівня освіченості населення залежить подальший розвиток держави.
Актуальність теми полягає у постійному реформуванні освітньої сфери, а ретроспективний погляд на дане питання дасть можливість оцінити досягнення Української Центральної Ради в галузі освіти.
Метою дослідження є аналіз процесу розвитку освітньої системи в період Центральної Ради.
Проблемі процесу розвитку освітньої системи в період Центральної Ради присвячено чимало наукових публікацій, зокрема дану тему досліджували такі науковці: М. Василенко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Журавський, Р. Іванченко, П. Музиченко, І. Огієнко, С.Постернак, С. Русова, О. Сухомлинська, О. Завальнюк, С. Сірополк, Б. Ступарик, Т.Філімонов, М. Ярмаченко, Г. Ясинський та інші. 
Освітню систему в Україні окресленого періоду ранньої доби І. Лебідь характеризує як антигуманну щодо дітей українських селян, робітників та дрібних ремісників, яким була закрита дорога до вищої початкової та середньої школи. Викладання в початкових закладах освіти здійснювалося російською мовою, а це утруднювало сприйняття навчального матеріалу учнями. Через нерозуміння російської мови в українських дітей не було потягу до науки, читання книжок, написаних чужою для них мовою [3, с. 58]. Таким чином, завдяки освітнім закладам того періоду проводилась русифікація населення, знищувалася національна ідентифікація, пропагувалася мораль, що була вигідна панівному прошарку населення.
Однак Лютнева революція у Росії вплинула на суспільно-політичне життя всієї імперії і України зокрема. Так, новостворений орган – Центральна Рада – взяв на себе функції загальноукраїнського суспільно-політичного центру, а пізніше став парламентом. Саме нормативно-правові акти, видані УЦР, найбільш повно забезпечували ефективність роботи органів управління освіти.
На початку квітня 1917 р. у Києві за ініціативою Всеукраїнського товариства шкільної освіти відбувся І Всеукраїнський учительський з’їзд. Він запропонував УЦР створити Головну українську шкільну раду, яка «планово повела б справу організації рідної школи й освіти на Україні». Прислухавшись до цього голосу, УЦР «утворила при собі шкільну комісію», до складу якої увійшла вся Рада Всеукраїнського товариства шкільної освіти [3, с. 59]. Крім того, на І Всеукраїнському учительському з’їзді було звернуто увагу на проблеми українізації середньої та вищої школи, підготовку україномовних педагогічних кадрів та створення при університетах кафедр українознавства та української мови. Також рішенням І з’їзду у вчительських семінаріях та вищих навчальних закладах вводилось вивчення української мови, української літератури, географії та історії України.
У червні 1917 р. було засновано Генеральний Секретаріат Центральної Ради, тобто уряд. До складу Генерального Секретаріату входило 14 генеральних секретарів, у тому числі і в справах гуманітарної сфери. Цю посаду з самого початку діяльності уряду обіймав Іван Стешенко – громадський і політичний діяч, педагог, письменник і літературознавець. Пізніше на базі цієї комісії була створена Генеральна шкільна рада при Генеральному секретаріаті освіти. 
26 червня 1917 р. першою Декларацією Генерального Секретаріату було визначено основні завдання в справі гуманітарної політики, а також вводилося призначення в усіх губерніях і повітах комісарів, які повинні були здійснювати керівництво культурно-освітніми закладами, школами, дошкільними і позашкільними закладами освіти та виховання.
Другий Всеукраїнський учительський з’їзд, який відбувся 28-30 липня 1917 р. у Києві прийняв розгорнуту програму національної системи освіти і виховання молоді. З’їзд встановив, що кожен має право на безплатну нижчу, середню і вищу освіту, учнів повинні забезпечуватися підручниками, одягом, продуктами харчування тощо.
Отож завдяки законодавству Центральної Ради було закладено підґрунтя української освіти. За даними, що наводить В. Купрійчук, протягом березня-серпня 1917 р. тільки на Київщині було засновано 18 українських гімназій, на Полтавщині – 16, на Поділлі – 5, а всього було відкрито 53 українські середні школи [2, с. 3].
Центральна Рада багато уваги приділяла законодавчому забезпеченню розвитку національної системи освіти на селі. Освіта в сільській школі була обов’язковою. У кожній волості чи групі сіл з населенням в 10 тис. осіб мала функціонувати середня школа. Ці школи повинні давати не лише загальну освіту, але й бути кузнею підготовки кадрів для органів місцевої влади та потреб народного господарства. В них сільська молодь повинна «вчитись жити, працювати і правити державою» [4].
У січні 1918 р., після проголошення ІV Універсалом самостійності УНР, Генеральний секретаріат освіти було перетворено на Міністерство народної освіти. У цей період під керівництвом міністра народної освіти І. Стешенка було розроблено концепцію національної школи в Україні. Відтак основними завданнями у сфері освіти визначалися наступні:
– організація загальної освіти для населення України; 
– надання дітям шкільного віку право отримати безплатну освіту; 
– структура шкільної освіти має бути семилітньою;
– максимальна кількість учнів у класі не може перевищувати 40 осіб.
Щодо розвитку середніх шкіл, то Міністерство Народної Освіти розробило Статут педагогічної ради школи, який надавав право педагогічному колективу обирати керівництво школи. Статут передбачав включення до складу педагогічних рад представників батьківського колективу, що суттєво сприяло демократизації вирішення шкільних проблем [1].
Управлінсько-правовою основою розвитку вищої освіти стало рішення уряду Центральної Ради про створення прообразу першого національного вищого закладу – народного університету в Києві, який спочатку сформувався як громадський загальноосвітній навчальний підрозділ, а пізніше був реформований у професійний університет [2, с. 4]. 
Розуміючи велику роль системи освіти в розбудові незалежної української держави, органи управління освітою шукали можливості матеріального забезпечення шкіл. Попри труднощі, шкільні приміщення усе ж будувалися і ремонтувалися, створювалися комфортні умови навчання та праці учнів і вчителів. Слід відзначити вагомий внесок громадськості у матеріальне забезпечення українських шкіл.
  Таким чином, проаналізувавши процеси, які відбувалися в освітній сфері, можна зробити висновок, що Українська Центральна Рада прагнула забезпечити достатнє законодавче регулювання освітньої сфери, яке гарантувало б належну якість розвитку української освіти. Про це свідчить статистика, адже до весни 1918 р. урядом, за участю різних громадських організацій і політичних партій, було відкрито 5,4 тис. початкових шкіл, 321 вищу початкову школу, 55 гімназій та близько двох сотень шкіл змішаного типу. Ця мережа навчальних закладів, порівняно з дореволюційним періодом, дала можливість збільшити чисельність школярів на 15 % [5, с. 24]. Отож, система управління освітою та правове регулювання суспільних відносин у цій галузі, що знайшло закріплення у законах, постановах, інструкціях, положеннях доби Центральної Ради є цінним надбанням для сучасності як запорука ефективності освітніх процесів сьогодення і недопущення тогочасних прорахунків.
 
Список використаних джерел:
1. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: навч. посіб. / В.Ф. Верстюк. – К.: Заповіт, 1997. – 344 с. 
2. Купрійчук В.М. Законотворча діяльність Центральної Ради у сфері гуманітарної політики (березень 1917 – квітень 1918 року) / В.М. Купрійчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej15/txts/12KVMSGP.pdf.
3. Лебідь І.Ю. Історичні умови розвитку системи освіти в Україні (1917 – 1918 рр.) / І.Ю. Лебідь. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///C:/Users/user/Downloads/znppo_2011_9_11.pdf.
4. Майборода В.К. Національні школи України: історія, досвід, проблеми / В.К.Майборода, С.В. Майборода // Рідна школа. – 1992. – № 6. – С. 3-9. 
5. Розовик Д.Ф. Формування національної системи освіти урядами України у 1917-1920рр. / Д.Ф. Розовик. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/ChasUkr/2010_17/24_27.pdf. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція