... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №6
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, закріплено статтею 55 Конституції України [1] Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом [2]. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в статті 6 якої, встановлено доступ до правосуддя [3]. Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про суд і статус суддів» [2] завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України.
Пленум Вищого адміністративного суду України оприлюднив постанову від 23.01.2015 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» [4]. ВАСУ постановив довести довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про судовий збір» до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів. В довідці проаналізовано питання об’єктів справляння судового збору, розміри ставок судового збору та пільги, порядок його сплати, повернення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати. В розділі довідки «Інше законодавство, що регулює питання справляння судового збору» ВАСУ роз’яснив питання справляння судового збору при оскарженні особою постанови в справі про адміністративне правопорушення. Статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом [5]. Відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита [6]. Законом про судовий збір, який набрав чинності 1 листопада 2011 року такі особи не віднесені до кола суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до об’єктів, за подання яких судовий збір не справляється, [7]. Разом із цим припис частини четвертої статті 288 КУпАП (6) не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закону № 3674-VI, якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Цей Закон не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому. Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми частини четвертої статті 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону про судовий збір.
Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір.
Однак на практиці, при зверненні до суду за захистом свого права, особи які оскаржують дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, стикаються з порушенням їх прав, на доступ до правосуддя. Особа, яка оскаржує до суду дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб вважає, що їй не потрібно сплачувати судовий збір згідно до ч. 4 ст. 288 КУпАП [6]. Проте суди першої інстанції виносять ухвали про залишення таких позовних заяв без руху та надають строк для усунення недоліків.
На разі має місце порушення права на доступ до правосуддя. Тому єдиною підставою початку процесу застосування правових норм є настання передбачених ними фактичних обставин. Тому вважаю, що перша стадія правозастосування складається у встановленні юридичних факторів і юридичних складів. Правозастосування має місце, коли особи при захисті свого права не можуть реалізувати свої права та обов’язки без своєрідного посередництва компетентних державних органів, коли необхідно здійснювати державний контроль за розвитком відносин між суб’єктами. Тобто, правозастосування потрібна в тих випадках, коли юридична норма не може бути реалізована без владного сприяння органів держави. При розгляді нашого питання хотілось би виділити, один із видів правозастосування – це правозастосування при прогалинах у праві. У стадії формування правової основи в процесі правозастосування можуть виникнути перешкоди через наявність в законодавстві прогалини, який представляє собою відсутність конкретного нормативного розпорядження щодо фактичних обставин, що знаходяться у сфері правового регулювання. Прогалини в праві, як і випадки повної правової неврегульованості, повинні усуватися законодавцем у міру їх виявлення. Однак у силу системності права, тісної взаємодії елементів системи права, прогалину в праві можна заповнити ще в процесі реалізації права, а саме в процесі правозастосування. Професор С.С. Алексєєв пише, що «заповнення прогалин у праві - це специфічна форма (метод) застосування чинного права, при якому юридична справа вирішується, у відповідності з волею законодавця, яка не знайшла, однак, вираження в конкретних юридичних приписах» [8].
Оригінальністю в ряді досліджень, характеризується робота Райнгольда Ціппуліуса «Юридична методологія», де автор опираючись на сучасні досягнення філософії та юриспруденції, проводить аналіз методів застосування правових норм, зокрема, судовими органами. Райнгольд Ціппуліус в своїй роботі вказує, що « адже нерідко трапляються ситуації, у яких розтлумачена за всіма “правилами мистецтва” правозастосування норма закону не забезпечує справедливого вирішення справи» [9].
З вище викладеного можна дати визначення, що правозастосування – це владна державна діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, яка має чіткий, встановлений законом порядок та послідовність і спрямована на ухвалення рішень щодо конкретних справ на підставі юридичних фактів і правових норм.
Отже, аналіз даної статті дозволяє зробити загальний висновок, що право-застосування або передує виникненню правовідносин, або забезпечує їх реалізацію. Роль та значення застосування права настільки велике в житті права, що багато вчених виділяють цю форму реалізації права в самостійну, вважаючи, що правозастосування, як і правотворчість, - це два особливих напрямки функціонування правової системи. Відповідно розрізняють правозастосовні та правотворчі акти.
 
Список використаних джерел: 
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016. – № 31. – ст.545
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
4. Постанова Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 року. №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
5. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст.446.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X// Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122.
7. Закон про судовий збір, від 08.07.2011 № 3674-VI, який набрав чинності 1 листопада 2011 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 14, ст.87.
8. Алексєєв С.С. Державо і право. Юридична література, 2004. – 172 с.
9. Циппуліус Р. Філософія права [Текст] / Р. Циппеліус; пер. з нім. Є.М. Причепій [та ін.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 407 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція