... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 13.04.2017 - СЕКЦІЯ №5
Верховна Рада України упродовж останніх років прийняла велику кількість нових нормативно-правових актів, спрямованих на протидію корупції, а також внесла численні зміни до системи чинного законодавства нашої держави. Так, Законом України від 12 лютого 2015 року № 198-VIII [1] до групи корупційних злочинів було віднесено суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 191 Кримінального кодексу України [2] (далі – КК України), у випадку його вчинення шляхом зловживання службовим становищем. Тобто жодних питань щодо віднесення до цієї групи заволодіння чужим майном у разі вчинення такої протиправної поведінки шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем не виникає, адже такий спосіб прямо зазначений у примітці до ст. 45 КК України. Але специфіка складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України полягає у тому, що наведеною кримінально-правовою нормою передбачено декілька способів незаконного обертання чужого майна на користь винного або інших осіб.
Вочевидь, службова особа, яка вчиняє злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК України, незалежно від способу його вчинення, спричиняє істотну шкоду як правовідносинам власності, так і нормальній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ чи організацій, законодавчого, виконавчого або судового органу іноземної держави, міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна.
Для правильного розуміння способів вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, важливе значення має характеристика предмету цього злочину. В абз. 2 п. 23 постанови ПВС України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» наголошується на тому, що предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо [3]. Таким предметом може виступати майно, що було ввірено службовій особі або перебувало у її віданні (при привласненні та розтраті) або майно, що не перебувало у правомірному володінні службової особи (при заволодінні ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) [4, с. 218].
Привласнення чужого майна має місце тоді, коли винний не повертає (утримує) майно, у встановлений для цього термін або за правомірною вимогою його власника. О.О. Дудоров обґрунтовано стверджує, що з цього моменту правомірне володіння майном (внаслідок його ввірення чи передачі у відання винної особи) трансформується у протиправне володіння, а винна особа починає незаконно володіти та користуватися чужим вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище [5, с. 453] або задовольняючи за рахунок такого майна свої особисті потреби.
Розтрата чужого майна, яке було ввірене винному чи перебувало у його віданні, – це протиправне відчуження (продаж, дарування, обмін тощо), витрачення (грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів тощо) або споживання (вживання в їжу продуктів харчування, використання речей, які швидко зношуються, тощо) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні [6, с. 409]. У найбільш загальному вигляді розтрата полягає в умисному протиправному розпорядженні ввіреним винному чужим майном. В роз’ясненні ПВС України чітко наголошується на тому, що при привласненні відповідні повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті – на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно [3]. На нашу думку, слід повністю погодитися з позицією тих науковців, які зазначають, що винний не може вчинити розтрату чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні, після того як він його вже привласнив, адже таке використання або розпорядження вже вчиняється щодо майна, яке перебуває у протиправному володінні винної особи. Зазначені дії засвідчують тільки відповідний мотив та мету вчинення корисливого злочину [6, с. 410]. Водночас, кримінальний закон жодним чином не враховує привласнення та розтрату чужого майна, яке було ввірене службовій особі чи перебувало в її віданні, як корупційний злочин.
При цьому, характеризуючи підстави, за яких майно було ввірене винному чи перебувало у його віданні та стосовно якого він здійснював певні повноваження, в науці кримінального права зазначається, що такі повноваження можуть витікати з господарського відання, оперативного управління, розпорядження, управління, доставки, використання, зберігання тощо, а також здійснюватися на підставі статуту підприємства, посадової інструкції, товарно-транспортної накладної, акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, договору про повну матеріальну відповідальність, договору підряду, оренди (найму), комісії, прокату, перевезення, зберігання тощо [6, с. 408]. Але наведені повноваження та їх підстави характеризують привласнення та розтрату виключно як способи вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України. У випадку використання наведених способів незаконного обертання чужого майна на користь винного або інших осіб службовою особою, коло таких повноважень, а також підстави їх здійснення нерозривно пов’язані з функціями представників влади чи місцевого самоврядування або з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків такими службовими особами. Якщо такого зв’язку немає – ознака суб’єкту злочину не може враховуватися при кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 191 КК України.
Враховуючи наведене, можна стверджувати, що незаконне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб, у разі його вчинення службовою особою, слід відносити до кола корупційних злочинів не тільки у разі заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а і у тому випадку, коли таке викрадення вчиняється службовою особою шляхом привласнення або розтрати. Тому було б більш доцільним зазначити у примітці до ст. 45 КК України посилання саме на ч. 2 ст. 191 КК як один із видів корупційного злочину без будь-якої вказівки на спосіб вчинення наведеного посягання.
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції: Закон від 12.02.2015 № 198-VІІI // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/198-19 (дата звернення: 02.03.2017).
2. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-ІІІ // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/80731-10 (дата звернення: 04.03.2017).
3. Про судову практику у справах про злочини проти власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 6.110.2009 № 10 // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ v0010700-09 (дата звернення: 10.03.2017).
4. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгін. 5-те вид., допов. Т. 2: Особлива частина / Ю.В.Баулін, В.І. Борисв, В.І. Тютюгін та ін. 2013. – 1040 с.
5. Злочини у сфері підприємництва: навч. посіб. / О.О. Дудоров, М.І. Мельник, М.І.Хавронюк; за ред. М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2001.  605 с.
6. Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О.Письменського. Т. 2.  Луганськ: Вид. «Елтон–2», 2012. – 704 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Травень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція