legalactivity.com.ua

Проблеми розвитку сучасної держави актуалізують розгортання просторових досліджень у сфері державознавства. У сучасній науковій літературі є досить багато теорій, присвячених окремим аспектам просторового буття держави, серед яких розробка поняття державної території; особливостей адміністративно-територіального устрою; способів зміни державної території.

У правовій сфері просторові характеристики суспільного життя мають свою специфіку, тому категорія державного простору не може бути повністю віднесена до загальнофілософської категорії простору. У юридичній та філософській літературі частіше використовуються поняття «буття права», «правове середовище», «правове життя», «правова реальність», «правова дійсність», й зокрема «правовий простір» [1, с. 28].

Досліджуючи питання державного простору, варто звернути увагу на сам термін «простір». На думку В.В. Суханова, категорія простору має для юридичної теорії методологічне значення, тому що вона є невід’ємним елементом знання про будь-які сторони права, про будь-яке правове явище. Кожен елемент, що стосується юридичної дисципліни, розвивається на певній території, у часі, в повітряному просторі і навіть у позаземному середовищі [2, с. 4].

Поняття «державний простір» часто згадується у науковій літературі, проте є потреба в детальному дослідженні цього поняття. Тому мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні концепції державного простору.

Спроби аналізу понять «державний простір» викладені в працях Ю.М. Оборотова, І.І.Овчинникова, В.В. Суханова, І.В. Долматова, І.В. Жужгова, Є.Г. Зінкова та інших науковців. 

У сучасному державознавстві простір держави найчастіше обмежується характеристикою територіального устрою держави. Сучасне міжнародне право називає територію однією з ознак держави поряд із постійним населенням, урядом і здатністю зав’язувати стосунки з іноземними державами. На міжнародно-правовому рівні стверджується непорушність державних кордонів і проголошується відмова від військових способів вирішення територіальних конфліктів.

У цьому аспекті слід звернути увагу на позицію дослідника І.В. Долматова, який доводить, що сутність держави неможливо розкрити, обмежуючись тільки характеристикою тієї території, на якій вона розташована [3, с. 8]. Насамперед, на думку вченого, державний простір визначається сукупністю подій, що розгортаються у відносинах із прикордонними (суміжними) державами, в яких є спільні економічні, політичні і культурні інтереси [3, с. 6].

Основною ознакою державного простору є суверенітет, що визначає верховенство, єдність та недоторканність державної влади, її рівноправність та незалежність у відносинах з іншими державами. Державу створює народ, який виступає джерелом її влади, тому суверенітет держави єдиний.

У сучасному державознавстві варто звернути увагу на населення як на один з ключових елементів просторового буття держави. Якісною ознакою населення як такого є свобода особистості. При цьому, приналежність до держави є примусовою. У цьому відмінність населення як ознаки держави від різних союзів, об’єднаних за принципом самовизначення. Співвідношення між свободою і примусовістю визначається типом політичного режиму в державі. Населення є керованою системою і виступає як об’єкт державного устрою. Відповідно до цього, держава призначена для управління всіма соціальними процесами у суспільстві.

Державний простір може бути розглянутий і з точки зору регіонознавства, що досліджує просторову організацію системи влади в державі, тобто політико-територіальні та адміністративно-територіальні структури усередині держави. Також державний простір розглядають з точки зору геополітики, як комплексного наукового напрямку, що досліджує просторову взаємодію держав та міждержавних утворень [4, с. 9].

Дослідження проблеми державного простору дозволяє звернути увагу на те, що територія є невід’ємним атрибутом держави, що впливає на всі аспекти суспільного життя в цілому. Територія – це і є певний простір, у межах якого здійснюється державна влада.

Проблема державного простору – це те, як держава функціонує під впливом зовнішнього середовища, внутрішніх змін і управління [5, с. 217].

Отже, на сучасному етапі поняття «державного простору» не є загальновживаним і, безперечно, належить до таких відносно нових понять, які претендують на статус складової філософсько-правового дискурсу та є малодослідженими у юридичній науці, тому потребують подальшої наукової розробки. 

 

1. Кравчук В.М. Поняття правового простору: філософсько-правова інтерпретація / В.М.Кравчук // Актуальні проблеми держави і права. – 2014. – Вип. 74. – С. 26-31.

2. Суханов В.В. Правовое пространство и его формы: автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец: 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / В.В. Суханов. – М., 2005. – 26 с.

3. Долматов І.В. Просторове буття сучасної держави: автореф. дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / І.В.Долматов. – О.: Одеська національна юридична академія, 2009. – 22 с.

4. Оборотов Ю.М. Державна територія та державний простір: співвідношення понять / Ю.М. Оборотов, І.В. Долматов // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – Вип. 29. – С.7-11. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2006_29_2

5. Петров В.К. Устойчивость государства / В.К. Петров, С.Г. Селиванов. – М.: Экономика, 2005. – 488 с. {jcomments on}