... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
Кожен народ має свої природні, Богом дані права. Одним із них є право на власний історичний міф. Український національно - визвольний рух якраз і є тим величним і водночас трагічним національним військово-політичним епосом, без якого народ немає історичної пам’яті й історичної перспективи. Важко не погодитися з думкою авторитетного дослідника О. Лисенка, що в українців завжди намагалися відібрати право на свій історичний міф: «За роки існування суверенної Української держави наші керівники не спромоглися сформувати та легітимізувати національну ідею, розчиняючи її міркуваннями про «загальнолюдські цінності», «європейські стандарти» тощо. Синдром меншовартості й оглядки на сусідів, небажання дратувати частину суспільства, що не сприймає інтереси української політичної нації як свої, спричинили аморфність ідейних засад влади…[1, c 25]. 
В умовах сьогодення важливим і необхідним є вивчення історичного досвіду будівництва Української держави, зокрема відображеного у програмових положеннях та практичній діяльності Організації українських націоналістів, що ставила перед собою мету – побудову Української Самостійної Соборної Держави (далі - УССД), мала чітке її бачення та здійснювала реальні кроки до її досягнення.
Пропонована стаття покликана висвітлити окремі питання стратегії розбудови державного механізму в Українській державі, зокрема виокремити ідеї, що стосувалися такого важливого аспекту державного життя, як політичного режиму в майбутній УССД.
Переконані, що системне дослідження державно-правових ідей в українському націоналістичному русу ще попереду, хоча окремі аспекти окресленої проблеми висвітлювалися у працях В. Трофимовича, В. Мороза, А. Рибака, І. Патриляка, Д. Вєдєнєєва, Г.Биструхіна, Г. Стародубець.
На установчому Конгресі українських націоналістів у 1929 році, виголошена С.Нижанківським доповідь про основи державного будівництва заклала в програму ОУН засадничі погляди на створення , закріплення та розвиток держави [2]. В питанні політичного ладу ОУН виділяла три етапи державного будівництва, від яких залежала і форма державного будівництва: перший етап (визвольна боротьба) – національна диктатура; другий етап (внутрішнього порядкування) – голова держави матиме завдання підготувати створення найвищих законодавчих органів на “засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави”; третій етап (етап упорядкованої держави) - на чолі держави стане покликаний парламентом голова держави, який призначатиме уряд, підзвітний йому та представницькому органу [3, с. 29]. Українські націоналісти признавали конечність національної диктатури лише у час першого етапу [4, с. 256].
У 1940 році ОУН(б)створює комісію державного планування на чолі з 
В.Горбовим, яка займалася розробкою документів, які б докладно регламентували організацію всіх механізмів влади та самоврядування, визначали принципи й напрями соціально-економічної політики. У цей же час аналогічну роботу вела й мельниківська Комісія державного планування, яка готувала проекти «перебудови всього економічно-господарського, культурного та адміністративного життя України у випадку утворення самостійної держави» [5, с. 256]. Результати роботи бандерівської Комісії відображені в Інструкції «Боротьба і діяльність ОУН під час війни» (1941). ЇЇ історична цінність полягала у тому, що це перший детальний документ, який розкриває основні плани керівництва ОУН(б), спрямовані на утвердження національної державності [6, с. 90]. Серед основних постулатів документа вирізнялися наступні тези: 1) формування органів державної влади мало іти паралельно зі збройною боротьбою за звільнення України від більшовицької окупації; 2) ОУН мала проголосити відновлення Української держави та встановити владу на місцях; 3) уся повнота влади на місцях зосереджувалася в руках керівника місцевої одиниці; місцеве самоврядування виключалося; 4) регламентувався розподіл повноважень між адміністративно-територіальними одиницями, при цьому розвиток держави мав проходити винятково в руслі програми ОУН [2, с. 48-57]. На думку В. Трохимовича, зміст документа підтверджував початкове прагнення організації утримувати монопольні позиції в державі і цілком залишався в колі довоєнних уявлень про тотальний націоналізм у всіх сферах життя. Тоталітарна радянська машина, наслідки трьохсотлітнього панування московщини на українських землях, на думку бандерівців, не залишали вибору [7, с. 301-302].
У революційний та пореволюційний час державним режимом, на думку очільників ОУН, має бути диктатура. У проекті одного з чільних ідеологів ОУН Д. Мирона присутні не лише риси авторитарного політичного режиму, але також ознаки республіканської президентської форми правління з поділом влади на три гілки та місцевим самоврядуванням. Пропонувалася, по суті, «обмежено-республіканська» президентська форма правління у поєднанні з «націократичним» політичним режимом. Тобто, державний механізм ОУН(б) на початок 1941 року мав усі ознаки авторитарного на рівні структури та функцій [7, с. 302]. Київський дослідник Іван Патриляк зазначає, що у 30-40-х роках XX століття диктатура і етнічна нетерпимість була явищем цілком буденним, тоді “білими воронами” на політичній карті світу виглядали не диктаторські й расистські режими, а демократичні режими [6, с. 91]. 
Воєнні реалії, зустріч із братами Великої України і як результат рішення III НВЗ ОУН, були тими факторами, що стимулювали український націоналізм «крайового зразка» набирати рис демократичності, яка ставала лейтмотивом повоєнного світу. Принциповим нововведенням у новій програмі бандерівців (III НВЗ ОУН) була теза, що «ідеалом нової суспільності є вільна людина», а майбутній політичний режим названо вже не «націократією», а спочатку «новим ладом», пізніше в «Уточненнях і доповненнях до програмових постанов…» (1950) – демократичним ладом» [8, с. 99- 112]. Цікаво, що перехід на позиції політичного плюралізму та гуманізму відбувся тоді, коли ОУН в Україні вела боротьбу за виживання в людиноненависницьких умовах; і навпаки: демократичне середовище Західної Європи не надто впливало на ультраправі погляди середовища Закордонних частин ОУН (далі – ЗЧ ОУН). У цьому контексті важко не погодитися з думкою Г. Дичковської: «Легко бути гуманістом, сидячи в комфорті і попиваючи каву. Залишатися гуманістом в умовах тотального двостороннього геноциду значно важче» [9, с. 981]. 
Після закінчення Другої світової війни інтелектуальний провід українського національно-визвольного руху закономірно більше концентрувався на організації боротьби з радянським режимом, ніж на розробці проблем розбудови державного механізму, що ускладнює дослідникам аналіз державотворчих ідей, проте не є суттєвою перешкодою до визначення засадничих принципів державного будівництва. Так, у «Роз’ясненні Проводу ОУН на Українських Землях» (1950) стверджувалося, що «безкласове суспільство» (основа майбутнього політичного режиму) – це суспільство «Без визискувачів і визискуваних, суспільство вільних не експлуатованих селян, робітників і трудової інтелігенції» [10, с. 10-12]. 
Проблему майбутнього політичного режиму активно обговорювали публіцисти організації на рідних землях та ЗЧ ОУН. Так, один з очільників ОУН О. Дяків писав, що демократію потрібно взяти за основу політичного режиму, але слід добре продумати її конкретну форму, бо вона може мати і негативні тенденції через різноманітні вади державної системи та низьку політичну культуру громадян. Автор доходить висновку, що ОУН завжди стояла за добро громадян, а це – одна з головних рис демократії [7, с. 308]. 
Таким чином, по-перше, в теоретико-програмовій спадщині ОУН проблемі політичного режиму приділялася основна увага; по-друге, на 1939 рік пануючою була доктрина «націократичної» держави з авторитарним політичним режимом, винятковою роллю ОУН у суспільстві, запереченням загальних виборів та суспільної рівності людей [11, с. 210]; по-третє, У повоєнний період пануючою була концепція «поміркованого» демократичного політичного режиму, який базувався на принципах багатопартійності, загальних прямих виборів, дотриманням усіх прав і свобод громадян з боку держави. 
 
Список використаних джерел:
1. Лисенко О. Військова діяльність Романа Шухевича / О. Лисенко // Галичина. – 2008. – № 14. – С. 25.
2. ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. Збірка документів. Вид-ня ЗЧ ОУН, 1955. – С. 48-57.
3. Мороз В. Місцеве самоврядування в діяльності ОУН / В. Мороз. Самоврядування та самоорганізація територіальних громад. Мат-ли наук. практ.-конф. 24-25 червня 1999 р. – Львів, 1999. – С. 29.
4. Штикало Д. Новітні даноїди / Д.Штикало // Студентських шлях.–1932.–Ч.11–12.–С.256.
5. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів / А.Кентій.– К.: Знання, 2003.– С.256.
6. Патриляк І. Державне будівництво в планах ОУН (травень 1941 року) / І. Патриляк // Київська старовина. – 2003. – № 2. – С. 90, 91.
7. Трохимович В. Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940-1950) / В. Трохимович // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів, 2007. – Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. – С. 301-302, 308.
8. Уточнення і доповнення до програмових постанов Третього Надзвичайного Великого Збору ОУН (1950) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. Збірка документів. Вид-ня ЗЧ ОУН, 1955. – С. 99-112.
9. Дичковська Г. Світоглядні концепції Петра Полтави / Г. Дичковська // Визвольний шлях. – 1995. – № 8. – С. 981.
10. Роз’яснення Проводу Організації українських націоналістів на Українських Землях в деяких ідеологічних, програмових і політичних питаннях (1950) // Сурма. – 1950. – Ч. 25. – С. 10-12.
11. Рибак А.І. Концепція української держави в ідеології ОУН (1939-й - 1950-ті роки): дис…канд. політ. Наук: 23.00.01 / А.І. Рибак. – Острог, 2007. – С. 210. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція