... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №2
Актуальність теми обумовлена тим, що від міжнародно-правового статусу Антарктики залежить діяльність країн-членів Договору про Антарктику в цьому регіоні, у тому числі й України, а також тим великим впливом на екологію Землі, який здійснює Антарктика.
Антарктика завжди привертала увагу юристів, які займаються вивченням правового статусу різних територій. Найбільша кількість робіт, які відносяться до Антарктики, як правило з’являлась під час підвищеного інтересу держав до антарктичного регіону, як це було, наприклад, перед укладанням Договору про Антарктику 1959 року та у періоди переговорів щодо розробки Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року та Конвенції з урегулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики 1988 року [1].
В останній час з’явилися роботи, присвячені окремим проблемам міжнародно-правового статусу Антарктики таких вчених як В.В. Голіцин, В.Н. Гуцуляк, В.Н. Трофімов, В.Я. Суворова. Деякі сучасні аспекти міжнародно-правового статусу Антарктики розглядалися такими іноземними юристами, як Р. Вольфрам, Я. Броунлі, Ф. Куіг, С. Бруно, К. Зуккаро. У той же час комплексного дослідження сучасних аспектів міжнародно-правового статусу Антарктики в умовах нової геополітичної ситуації не здійснено.
Метою цієї статті є висвітлення міжнародно-правового режиму Антарктики, виявлення його особливостей, а також надання пропозицій щодо можливих змін та доповнень статусу Антарктики.
Міжнародно-правовий режим Антарктики регулюється системою Договору про Антарктику, яка окрім самого Антарктичного договору, включає низку прийнятих рекомендацій, угод, конвенцій та інших міжнародно-правових документів, що уточнюють та доповнюють цей Договір, а саме: Конвенція про зберігання антарктичних тюленів 1972 р. (вступила в дію у 1978); Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. (вступила в дію у 1982 р.); Мадридський Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р. (набув чинності у 1998 р.); рекомендації Консультативних нарад з Договору про Антарктику.
Основоположним міжнародно-правовим документом, який закріплює та регулює міжнародно-правовий режим Антарктики є Договір про Антарктику (або Антарктичний договір), який було укладено 1 грудня 1959 року та який набув чинності 23 червня 1961 після його ратифікації державами-учасницями [2].
Україна приєдналася до Антарктичного договору у 1992 році.
Договір про Антарктику – міжнародна угода, метою якої є забезпечення наукових досліджень і збереження миру на континенті. Антарктичний договір передбачає демілітаризацію району Антарктики, його використання виключно в мирних цілях і перетворення на зону, вільну від ядерної зброї. Дія Договору про Антарктику поширюється на всю територію на південь від 60 градусів південної широти. Договором заборонено створення у вказаному районі військових баз i укріплень, проведення військових маневрів, випробувань будь-яких видів зброї.
На всій території Антарктики оголошена свобода науково-дослідницької діяльності, обміну інформацією та співробітництва. Для сприяння міжнародному співробітництву у наукових дослідженнях в Антарктиці Договірні Сторони погодились проводити обмін: інформацією стосовно планів наукових робіт в Антарктиці; науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями i станціями; даними i результатами наукових спостережень в Антарктиці.
Відповідно до Антарктичного договору щорічно проводяться Консультативні наради з Договору про Антарктику. Для сприяння досягненню цілей i для забезпечення додержання положень Договору про Антарктику кожна Договірна Сторона, представники якої мають право брати участь у Консультативних нарадах можуть призначати спостерігачів для проведення інспекції в будь-який час і в будь-якому районі Антарктики.
Важливим положенням Договору про Антарктику є врегулювання питання щодо претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці. Так в ст. 4 Договору про Антарктику вказується на те, що: по-перше, ніякі дії або діяльність, що мають місце, поки цей Договір залишається чинним, не створюють основи для заяви, підтримання або заперечення будь-якої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці i не створюють ніяких прав суверенітету в Антарктиці; по-друге, ніяка нова претензія або розширення існуючої претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці не заявляється, поки цей Договір залишається чинним. Окрім того, в Антарктичному договорі вказується на те, що ніщо, що міститься в цьому Договорі, не повинно тлумачитись як: 1) відмова будь-якої з Договірних Сторін від раніше заявлених прав або претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці; 2) відмова будь-якої з Договірних Сторін від будь-якої основи для претензії на територіальний суверенітет в Антарктиці або скорочення цієї основи, яку вона може мати в результаті її діяльності чи діяльності її громадян в Антарктиці або з інших причин; 3) таке, що завдає шкоди позиції будь-якої з Договірних Сторін щодо визнання або невизнання нею права чи претензії, або основи для претензії будь-якої іншої держави на територіальний суверенітет в Антарктиці [3].
Таким чином, вирішення питання щодо претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці має тимчасовий характер, тобто поки Договір про Антарктику залишається чинним. Окрім того, Антарктичний договір не вирішує питання щодо правових підстав визнання або невизнання територіальних претензії в Антарктиці, які були заявлені до прийняття Договору про Антарктику. Інакше кажучи, це питання залишається «замороженим».
З часом Договір про Антарктику був доповнений Конвенцією про зберігання антарктичних тюленів 1972 р., яка встановлює обмеження на комерційний промисел тюленів і містить механізм його контролю. Держави-учасниці Конвенції про зберігання антарктичних тюленів взяли на себе зобов’язання щодо прийняття законів, правил та інших заходів, включаючи відповідну систему дозволів, для своїх громадян та суден, що плавають під їх прапором, які необхідні для виконання цієї Конвенції. Держави-учасниці вказаної Конвенції взяли також на себе зобов’язання впроваджувати заходи щодо збереження, наукового дослідження, раціонального та гуманного використання запасів тюленів [4].
Конвенція про зберігання антарктичних тюленів передбачає можливість видачі державами-учасницями Конвенції спеціальних дозволів на проведення забою або відлову тюленів в обмежених обсягах. При цьому держави-учасниці Конвенції, які видали дозволи на забій або відлов тюленів, повинні повідомляти інші сторони Конвенції та Науковий Комітет з Антарктичних Досліджень про призначення та зміст таких дозволів, а також про кількість тюленів, що були забиті або виловлені.
  З часом, держави зрозуміли важливість та необхідність збереження інших видів живих ресурсів Антарктики. З цією метою була прийнята Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., яка має завданням запобігати будь-які дії, що завдають істотної шкоди антарктичній фауні і становлять загрозу існуючим популяціям.
Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики встановила наступні принципи раціонального використання таких ресурсів: по-перше, запобігання скороченню чисельності будь-якої виловлюваної популяції до рівнів, нижче таких, які забезпечують її стійке поповнення; по-друге, підтримання екологічних взаємозв’язків між виловлюваними, залежними від них і пов’язаними з ними популяціями морських живих ресурсів Антарктики; по-третє, запобігання змінам або зведення до мінімуму небезпеки змін у морській екосистемі, що є потенційно необоротними протягом двох або трьох десятиліть [5].
Відповідно до Конвенції Договірні Сторони заснували і погодились утримувати Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, яка має повноваження щодо сприяння проведенню досліджень і всебічного вивчення морських живих ресурсів Антарктики й антарктичної морської екосистеми, а також застосовує систему спостереження й інспекції.
Важливим положенням Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики є те, що усі Договірні Сторони, незалежно від того, чи є вони учасниками Договору про Антарктику чи ні, у своїх відносинах один з одним пов’язані положеннями статей IV і VI Договору про Антарктику (щодо замороження претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці та меж дії Договору у просторі). Таким чином, була підтверджена позиція щодо «консервації» питання про правові підстави визнання або невизнання територіальних претензій в Антарктиці до того часу, поки Договір про Антарктику залишається чинним.
Наступним логічним доповненням Антарктичного договору став Мадридський Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику 1991 р., який передбачає відповідальність сторін за всеосяжну охорону довкілля Антарктики і проголосив Антарктику природним заповідником, призначеним для миру і науки. Протокол про охорону навколишнього середовища запровадив 50-річний мораторій на будь-яку практичну діяльність, пов’язану з освоєнням мінеральних ресурсів Антарктики, за винятком наукових геологічних досліджень.
Відповідно до ст. 3 Протоколу про охорону навколишнього середовища діяльність у районі дії Договору про Антарктику повинна плануватися і здійснюватися таким чином, щоб уникати: 1) негативних впливів на характер клімату та погоди; 2) значних негативних впливів на якість повітря та води; 3) значних змін в атмосферному, наземному (включаючи водний), льодовому або морському середовищах; 4) шкідливих змін у розподілі, кількості чи продуктивності видів або популяцій видів фауни і флори; 5) подальшої небезпеки для видів або популяцій таких видів, що вже знаходяться під загрозою зникнення; 6) погіршення або суттєвого ризику для районів біологічного, наукового, історичного, естетичного значення або районів, які мають значення завдяки первісності їх природи [6].
Важливим елементом Протоколу про охорону навколишнього середовища стало утворення Комітету з охорони навколишнього середовища та закріплення його функцій. Засідання Комітету з охорони навколишнього середовища зазвичай проводяться одночасно з Консультативною нарадою з Договору про Антарктику для вирішення питань, пов’язаних з охороною та раціональним використанням довкілля. Комітет з охорони навколишнього середовища подає міркування і формулює рекомендації Сторонам для розгляду на Консультативних нарадах з Договору про Антарктику.
З метою сприяння виконанню завдань Договору про Антарктику та забезпечення дотримання його положень у вересні 2004 р. було створено Секретаріат Антарктичного договору зі штаб-квартирою в Буенос-Айресі (Аргентина). До сфери діяльності Секретаріату Антарктичного договору належать: організація та проведення щорічних Консультативних нарад з Договору про Антарктику та засідань Комітету з охорони навколишнього середовища; сприяння в обміні інформацією між Сторонами у відповідності з вимогами Договору про Антарктику та Протоколу про охорону навколишнього середовища; збір, збереження, архівація та розповсюдження документів Консультативної наради з Договору про Антарктику; надання та розповсюдження інформації про систему Договору про Антарктику та діяльність в Антарктиці.
Таким чином, формування системи Договору про Антарктику здійснювалось поступово та має значну тривалість у часі. Спочатку Договір про Антарктику врегулював питання щодо використання Антарктики тільки в мирних цілях, зобов’язав сторони сприяти науковим дослідженням та міжнародному науковому співробітництву в Антарктиці, передбачив можливість проведення інспекцій та частково врегулював питання стосовно здійснення юрисдикції в Антарктиці. Потім держави зрозуміли необхідність застосувати заходи щодо збереження довкілля, для досягнення цієї мети була прийнята Конвенція про зберігання антарктичних тюленів. Але враховуючи те що згадана Конвенція торкалася лише збереження тюленів та морських котиків, то з часом виникла необхідність збереження інших видів живих ресурсів Антарктики. Тому наступним кроком стало прийняття Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики, яка застосовується до популяції плавникових риб, молюсків, ракоподібних і всіх інших видів живих організмів, включаючи птахів, що живуть в Антарктиці.
У той же час залишається не вирішеним остаточно (так би мовити «замороженим» у часі) питання щодо спірних територій Антарктики. Вважається що Договір про Антарктику лише відкладає або призупиняє територіальні претензії (тобто Антарктичний договір не стосується раніше заявлених претензій). На сьогодні сім країн мають претензії на вісім територій Антарктики, а саме: Великобританія з 1908 р. щодо Британських антарктичних територій; Нова Зеландія з 1923 р. щодо Залежної території Роса; Франція з 1924 р. щодо Землі Аделі; Норвегія з 1929 р. щодо Острова Перта І та з 1939 р. щодо Землі Королеви Мод; Австралія з 1933 р. щодо Австралійських антарктичних територій; Чилі з 1940 р. щодо Антарктичної провінції Чилі; Аргентина з 1943 р. щодо Аргентинської Антарктики. Окрім того, свого часу СРСР та США зарезервували за собою право на нові вимоги, а в подальшому від них не відмовлялися (навіть Росія після розпаду Радянського Союзу). Тож Росія та США вважають що мають право на претензії в майбутньому, якщо того забажають.
Таким чином, слабкими сторонами Договору про Антарктику є те, що він: по-перше, не зобов’язує держави відмовитись від попередніх територіальних претензій (які вони висунули до вступу в дію Антарктичного договору у 1961 р.); по-друге, не стосується претензій, заснованих на діяльності держав на території Антарктики; по-третє, не стосується права держав визнавати (чи не визнавати) інших територіальних претензій.
Договір про Антарктику та Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику регламентують лише нові претензії: жодна діяльність після 1961 року в Антарктиці не є підставою для територіальної претензії; жодної нової претензії заявляти не можна; жодна з претензій не може розширюватися далі на інші території [7].
Тому невирішеність питання щодо спірних територій Антарктики не тільки може надати перевагу державам, які висунули територіальні претензії до вступу в дію Договору про Антарктику, але й стати причиною територіальних конфліктів між державами у майбутньому. Особливо це питання може загостритись коли різні держави претендують на одні й ті ж території. Наприклад, Південні Оркнейські острови потрапляють до претензій, заявлених Аргентиною і Великобританією, а Південні Шотландські острови бажають бачити своєю територією одночасно Аргентина, Чилі та Великобританія. Така ситуація вже призводила до загострення відносин Великобританії з Аргентиною та Чилі. Так, наприкінці 40-х – першій половині 50-х років ХХ століття виникло кілька конфліктних ситуацій, які супроводжувалися демонстрацією військової сили та інцидентами з боку Великобританії, Аргентини та Чилі.
Висновки. На нашу думку Договір про Антарктику необхідно змінити у частині щодо врегулювання територіальних претензій за аналогією зі ст. 2 Договору про космос (у якій вказано, що космічний простір, включаючи Луну та інші небесні тіла, не підлягає національному привласненню не шляхом проголошення на них суверенітету, не шляхом використання або окупації, не будь-якими іншими засобами). Відповідно до цього в Антарктичний договір слід внести положення про те, що вся територія на південь від 60 градусів південної широти не підлягає національному привласненню не шляхом проголошення на них суверенітету, не шляхом використання або окупації, не будь-якими іншими засобами. А також доповнити Договір про Антарктику нормою про заборону привласнення приватними особами будь-яких територій на південь від 60 градусів південної широти.

Список використаних джерел:
1. Авхадеев В.Р. История развития и современные аспекты международно-правового статуса Антарктики: диссертация кандидата юридических наук: 12.00.10. – Казань, 2007. – 211 с. 
2. Антарктичний договір. [Електронний ресурс]: Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Антарктичний_договір.
3. Договір про Антарктику. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. – Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_224.
4. Конвенція про зберігання тюленів. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. – Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua /cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_477.
5. Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. – Законодавство України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_045.
6. Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику [Електронний ресурс] // Верховна Рада України / Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 995_645.
7. Спірні території Антарктики. [Електронний ресурс]: Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Спірні_території_Антарктики. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція