... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
Держава, діяльність та устрій якої відповідає загальновизнаним правам і свободам людини та громадянина, а також волі народу вважається демократичною. Така держава повинна мати реальні гарантії демократії та відповідні правові інститути. В сучасних умовах «демократія повинна бути республіканською, а республіка – демократичною, яка відкриває широкий простір свободи» [1, с.29]. Республіка – це держава, яка впорядковує свободу, спрямовуючи її на забезпечення інтересів загальної справи (res publica).
У з’ясуванні цих особливостей засад республіканської форми правління та демократії важливе значення набувають правові позиції Конституційного Суду України. Адже саме він, згідно із чинною Конституцією України являється офіційним державним органом, на який покладена функція конституційності законів та офіційного тлумачення як Конституції, так і законів нашої держави.
Ряд відомих українських вчених в свій час займалися і продовжують дослідження з питань теорії конституційного ладу і діяльності Конституційного Суду України в цій сфері. Це такі вченні як Ю.Г. Барабаш, А.О. Селіванов, П.Б. Стецюк, А.А. Стрижак, Ю.М. Тодика та інші. Втім, певні питання цієї проблеми викликають необхідність іще раз звернутися до актуальних питань вироблених Конституційним Судом правових позицій з питань саме республіканської форми правління і це є завданням даного дослідження.
Слід відзначити, що норма, яка міститься в ч.1 ст.5 української Конституції робить чіткий вибір із двох форм правління, які існують в сучасних державах: республіки і монархії. Україна проголошена республікою, що означає насамперед виборність і змінюваність глави держави. Втім, Конституція не визначила вид республіканської форми правління. Світовій же конституційній теорії та практиці відомі три види республіки: президентська, парламентська та змішана. Така конституційна невизначеність призвела до досить частих змін видів форм правління. З 1996 р. до 1 січня 2006 р. Україна була президентсько-парламентською республікою, до 1 жовтня 2010 р. парламентсько-президентською, а сьогодні вона знову є президентсько-парламентською згідно із рішення КСУ. Якщо пригадати, що з дня набуття України своєї незалежності і до 1 грудня 1991 р. вона була парламентською республікою, а потім президентсько-парламентською, то напрошується думка, що така «конституційна чехарда» в цьому питанні не сприяє міцності конституційного ладу, який в значній мірі залежить від демократизму та раціональній організації державної влади.
Якщо розглядати форму правління з суто формальних позицій, то визначального впливу на характер конституційного ладу вона не має. В світовій історії чимало республік були недемократичними державами, в той час як монархічні держави є демократичними. Наприклад, сьогодні це Велика Британія, Іспанія, Швеція, Норвегія та інші. В той же час республіканська форма правління в більшій мірі, аніж монархічна, відповідає характеру демократичної конституційної держави. Пояснити це можна тим, що «для монархії її конституційний варіант – таке ж створення її суті, як для республіки – варіант тоталітарний» [2, с.127].
Республіканській формі правління без всякого сумніву властива демократія, а демократії – республіканська форма правління. Саме республіканську форму правління доповнює демократія, як рівна для всіх свобода. Свободі, її розвитку служить республіка, в якій влада здійснюється обраними народом на певний термін представницькими органами. «Respubica est res populi», - підкреслював Цицерон, вважаючи державу справою народу.
Проголошення України республікою визначає носія суверенітету і єдине джерело влади – український народ. Хотілось би відзначити, що на недосконалість розробки теорії народного суверенітету та на спірність використання категорії народу як носія суверенітету і єдине джерело влади вказувалося в юридичній літературі [3, с.]. В зв’язку з цим надзвичайно важливим є питання про розуміння цієї проблеми Конституційним Судом України. Адже саме від його правових позицій залежить дотримання, охорона та захист Конституції України, стабільність конституційного ладу (в тому числі й демократична організація влади та республіканська форма правління), гарантованість основних прав і свобод людини та громадянина та інші базові цінності конституціоналізму. Нам дуже імпонує думка відомого українського вченого проф. Селіванова А.О., який цілком слушно вважає, що «на нинішньому етапі, коли публічна влада перебуває в стані кризової ситуації, коли політика отримала тимчасові переваги перед законом, доктрина охорони Конституції України має відігравати провідне значення у збереженні конституційного ладу, конституційних принципів і цінностей щодо основних інститутів стабільного суспільства, побудова влади, форми правління, прав і свобод людини і громадянина» [4, с.49].
З цієї точки зору Конституційний Суд України, як орган конституційної юрисдикції і суб’єкт охорони та захисту Основного Закону нашої держави виніс значну кількість рішень, в яких висловив свої правові позиції з питань, що є предметом дослідження даного наукового повідомлення.
До таких рішень можна віднести рішення від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституції України. Правова позиція Суду полягала в тому, що Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу, а тому прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом [5].
Рішенням від 11 липня 1997 р. №3-зп у справі щодо конституційності тлумачення Верховною радою України ст.98 Конституції України Суд ще більше розвинув теорію установчої влади народу, зазначивши, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття [6].
Рішенням від 16 квітня 2008 р. № 6-рп/2008 (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Суд ускладнив розуміння своєї попередньої позиції щодо можливості делегування установчих повноважень Верховній Раді України, зазначивши, що установча влада є виключним правом народу [7]. І в подальшому Суд багато уваги приділяв проблемам, пов’язаних із реалізацією народного суверенітету, і це свідчення тог, що саме народний суверенітет є засадою, яка об’єднує демократизм і республіканізм.
Надзвичайно важливе значення для функціонування демократії та республіканізму є організація та проведення виборів вищих органів влади. Суд з приводу цього виробив декілька надзвичайно важливих правових позицій. В зв’язку з цим хочеться навести приклад правової позиції Суду, висловленої в рішенні від 26 лютого 1998 р. №1-рп/98 (справа про вибори народних депутатів України). Суд визнав неконституційною норму виборчого закону про те, що «вважається, що виборці, які не брали участь в голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь в голосуванні на виборах». В розумінні Суду влада в республіці здійснюється громадянами спільно, а тому навіть якщо вони не приймають участь в голосуванні, вважається, що тим самим вони висловлюють свою мовчазну згоду із вибором тих громадян, які вирішили реалізувати своє конституційне право обирати. В зв’язку з цим зауважимо, що необхідною умовою демократичної республіки є реальне народне волевиявлення. Можливість проголосувати на виборах проти всіх є способом уникнення відповідальності за розвиток держави. А саме громадянська відповідальність за умов «спільної справи», за республіканських умов є важливою для громадян.
У питанні розуміння Судом взаємозв’язку республіканського устрою та демократичних засад організації влади в Україні є його правова позиція, висловлена Судом у справі про прийняття Конституції та законів України на референдумі. Конституційний Суд України зазначив, що «правове регулювання порядку здійснення безпосередньої демократії, зокрема референдуму, спрямоване на те, щоб поєднати ці форми зі способами та засобами, які характеризують представницьку демократію, взаємодоповнити їх, але не зробити конфліктними з можливою підміною парламенту референдумом (чи навпаки)» [7]. Тим самим Суд відзначив важливість демократичного закріплення і реалізації конституційних прав і свобод, які має впорядкувати республіканський устрій.
Надзвичайно важливим для функціонування республіканської форми правління слід вважати рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 1-45/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України). Правова позиція Суду полягає в тому, що розглянувши конституційне подання 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222–IV Суд визнав вказаний закон як такий, що не відповідає Конституції України у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Не аналізуючи деяку спірність такої правової позиції Суду зазначимо, що це рішення Конституційного Суду кардинально змінило існуючу форму правління на президентсько-парламентську, причому це було зроблено позапарламентським шляхом. Бажання посилити президентські повноваження, мабуть продиктовані необхідністю позбавитися таких негативних факторів соціального буття як кризового стану політичної системи, неефективності державного управління, суперечок серед гілок влади та політичної еліти тощо. Такі проблеми стоять майже перед всіма державами, які утворюються. Але прагнення зосередити в змішаній формі тільки позитивні ознаки традиційних форм правління та уникнути їх недоліків далеко не завжди втілюється в їх нову органічну якість. Проблеми, як правило, залишаються і в світі сьогодні налічується лише кілька таких держав, в яких змішана форма правління не є предметом серйозної критики. Не є винятком із цього правила і Україна. Збільшення повноважень глави держави потягло за собою майже автоматичне зменшення ролі парламенту та уряду. Процеси, які відбуваються в Україні в цій сфері, свідчать, що має місце подальший пошук найбільш ефективного виду республіканської форми правління і цілком можливо, що вже в недалекому майбутньому Україна стане президентською республікою.
Природно, що діяльність Конституційного Суду України не обмежувалася кількома наведеними рішеннями Суду щодо питань республіканської форми правління та демократизму. Їх значно більше і висловлені правові позиції Конституційного Суду України з цих питань свідчить про те, що Суд відіграє важливу роль в формуванні сучасної доктрини демократичної та республіканської організації влади.
 
Список використаних джерел:
1. Государственное право Германии. Т.1. – М.: ИГиПРАН, 1993. – 312 с.
2. Конституционное право России. Изд. 2-е, М.: Юрист, 1999. – 519 с.
3. Барабаш Ю.Г. Установча влада Українського народу як конституційний феномен / Ю.Г.Барабаш. // Право України. – 2009. - №11. – С. 73-80.
4. Селіванов А.О. Конституційні проблеми в сучасній теорії права / А.О. Селіванов– К.: Логос, 2012. – 149 с.
5. Рішення від 3 жовтня 1997 р., № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією // Офіційний вісник України. – 1997. - № 42. – С. 59.
6. Рішення від 11 липня 1997 р. № 3-зп у справі щодо конституційності тлумачення верховною Радою України статті 98 Конституції // Офіційний вісник України. – 1997. - № 29. – С. 85.
7. Рішення від 16 квітня 2008 р. № 6-рп у справі про прийняття Конституції та законів на референдумі // Офіційний вісник України. – 2008. - № 30. – ст. 1285. – С. 153. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція