... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №2
У сучасних демократичних державах, де народ (нація) визнається єдиним джерелом влади, інститут політичного представництва має визначальне значення. Серед представницьких органів публічної влади на особливу увагу заслуговує парламент як загальнонаціональний представницький орган влади. На превеликий жаль, практика функціонування політичних систем (як сучасних, так і колишніх) свідчить про наявність значних складнощів у забезпеченні, безумовно необхідного в демократичній країні, конструктивного зв’язку парламентарів з народом. Наявність цієї проблеми може бути зумовлена різноманітними чинниками, разом із тим гостра дискусія в науці конституційного права і досі триває стосовно визначення оптимальної моделі мандата народного депутата як одного з цих чинників, можливо, навіть центрального. Простежуються діаметрально протилежні позиції щодо оцінки різних моделей мандата народного представника. Саме тому необхідним є з’ясування моделі депутатського мандата, який є доцільним та необхідним у державі, заснованій на демократичних принципах.
У теорії та практиці конституціоналізму визнають два різновиди мандата члена парламенту - імперативний і вільний. Кожен з них характеризується певними особливостями, проте основною відмінністю є різні за правовими наслідками взаємовідносини між народними представниками і самим народом. Розглядаючи історію становлення конкретних моделей депутатського мандата, безумовно, слід наголосити на тому, що імперативний мандат виник раніше вільного, на конкретному етапі політико-правового розвитку інститутів держави та суспільства. З самого початку елементи імперативного мандата члена парламенту були засадничими положеннями станового представництва. Вільний мандат народного депутата був первинно запроваджений лише у період революцій XVII – XVIII століть, під час тотальної реформації суспільного і державного механізмів. Поступово він закріплювався у розвинутих на той час країнах, де інститут парламентаризму проходив стадію прогресивного еволюційного оновлення. Причому, цікавим є те, що ідеї та практика закріплення вільного мандату парламентарів розвивались приблизно рівномірно. Вже тодішня наукова думка виступала проти основних елементів імперативного мандата, наприклад, заперечувала можливість надання представникам народу обов’язкових наказів з боку їх виборців. Надалі більшість демократичних країн закріпили на конституційному рівні недійсність імперативного мандата. 
На сьогодні значна кількість конституцій демократичних країн містить відповідні положення. У статті 27 Конституції Франції проголошено: «Всякий імперативний мандат недійсний». Конституція Італії у статті 67 проголошує: «Кожний член парламенту представляє націю і не може бути пов’язаний з зобов’язальним мандатом при виконанні своїх функцій» Основний Закон ФРН в абзаці 3 статті 38 містить наступне положення: «Депутати Бундестагу є представниками всього народу, не пов’язані наказами або дорученнями і підкоряються лише своїй совісті». У Великобританії парламентар також не несе особистої політичної відповідальності перед виборцями [1, с.122]. Шляхом закріплення вільного мандата народного депутата пішла і більшість постсоціалістичних країн, наприклад, Україна, Вірменія, Грузія, Казахстан тощо.
Вважаємо, що недостатньо обґрунтованою є надмірна ідеалізація деякими вченими, наприклад російським правознавцем В. Пиліним, імперативного мандата, як єдино правильного та єдино допустимого, у демократичних країнах [2, с. 28]. Основним аргументом проти подібних думок є те, що неприпустимо звужувати роль представника усього народу (нації) до «уповноваженого місцевими справами». Цим руйнується ідея загальнонаціонального представницького органу, який уособлює єдину національну мету та єдність усього народу в його прагненнях. Вільний мандат на відміну від імперативного, може забезпечити висококваліфіковане та повноцінне здійснення покладених на парламентаря представницьких функцій. У демократичній державі він може містити й імперативні риси, які, між тим, є незначними, але необхідними та достатніми [3, с. 21]. Помилковою є думка, що вільний мандат зводить нанівець зв’язок депутатів з виборцями. Зв’язок між виборцями і народними депутатами при вільному мандаті забезпечується засобами, які переважно потребують активної політичної та громадської позиції з боку населення (існує можливість зустрічатись із депутатами в постійних приймальнях, подавати скарги та заяви, звертатись із пропозиціями тощо). Не слід забувати і про те, що депутати, у разі злісного невиконання своїх обіцянок, недобросовісного ставлення до своїх обов’язків, можуть втратити підтримку населення на наступних виборах у парламент. Разом із тим, відповідна адекватна реакція можлива лише з боку суспільства, де панує високий рівень правової культури та свідомості. 
Таким чином, можна із упевненістю стверджувати, що вільний мандат народного депутата в умовах сучасних реалій має значні переваги порівняно з імперативним.
 
Список використаних джерел:
1. Журавський В. Що принесе українській демократії імперативний мандат / В.Журавський // Право України. – 2007. – №3. – С.122-123. 
2. Пылин В.В. Императивный или свободный мандат адекватен народовластию / В.В.Пылин // Право и политика. – 2001. – №8. – С. 26-32. 
3. Заяць Н. Інститут імперативного мандату в контексті пропорційної виборчої системи / Н.Заяць  // Право України. – 2008. – №4. – С. 21-26. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція