... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №1
Об’єктивна оцінка минулого є суттєвим чинником дієвого впливу на сучасні реалії та перспективи подальшого ефективного розвитку суспільства та держави. Українсько-польські взаємини періоду Другої світової війни і сьогодні є не тільки «[…] предметом емоційних наукових дискусій, а й елементом наростання ідеологічного та політичного протистояння» [9], слугують перманентному наростанню напруги у взаємних стосунках. 
В останні два десятиріччя в Україні склалася потужна історіографічна традиція наукового осмислення українсько-польських відносин, зокрема періоду Другої світової війни і Волинських подій як їх епіцентру [7, с. 10]. Українські науковці в переважній більшості, в оцінці важких сторінок історичного минулого, прагнуть уникати однобоких оцінок, спекуляцій, а пануючим став підхід комплексності (курсив наш – Авт.) причин українсько-польського протистояння  територіальних, політичних, етнічних, соціальних, мілітарних [4]. 
У контексті заявленої наукової теми слід виокремити праці авторитетних науковців – Р. Грицьківа, І. Ільюшина, Л. Зашкільняка, О. Каліщук, О. Лисенка, В. Солдатенка, Я. Антонюка, О. Сухого, В. Ухача, І. Цепенди та ін. [3]. 
Ми ж поставили собі за мету здійснити (з врахуванням напрацювань сучасної вітчизняної історіографії) історико-правовий аналіз окремих сегментів «геноцидної» інтерпретації трагічних Волинських подій 1943 року і їх вплив на взаємини обох сусідніх держав.
Дискусійним в сучасній вітчизняній історіографії залишається питання – «чи можна характеризувати антипольську акцію УПА як геноцид польського народу «кресів» [8]. На жаль вкотре доводиться констатувати невиправдану пасивність науковців з історії держави і права у фаховій правовій оцінці цих подій, що в кінцевому підсумку шкодить міжнародному авторитету України.
У 2016 році рішенням Сейму і Сенату Республіки Польща відбулося закріплення на законодавчому рівні кваліфікації дій ОУН і УПА в роки Другої світової війни на Волині як «геноциду» польської людності [6, с. 141]. Прикметно, зазначає А. Козицький, що «[...] законодавчий орган Третьої Речі Посполитої ніколи не приймав актів, котрі б оголошували геноцидом політику Третього Райху супроти окупованої під час Другої світової війни Польщі. Так само обережно польські парламентарі поводяться й щодо Росії, країни, котра є правонаступницею Радянського Союзу. Підкреслимо, що лише в ухвалі від 31 серпня 2012 р. масове винищення поляків на території СРСР уже названо «геноцидом», але не висловлено жодного осуду винуватців цього злочину» [5, с. 19-20]. Більшість українських науковців звісно ж не поділяє такої інтерпретації дій суб’єктів українського національно-визвольного руху (зокрема ОУН(б), УПА – Авт.), виступає проти спроб кваліфікувати антипольську акцію ОУН і УПА як «геноцид-atrox», тобто особливо жорстокий геноцид, який за всіма показниками перевищував гітлерівський і сталінський [5, с. 21]. Поділяємо позицію І. Патриляка, який зазначає, що в сучасній демократичній Польщі на жаль «[…] реалізується план з конструювання класичної «індустрії геноциду» […], яка покликана стати одним з наріжних каменів колективної пам’яті поляків» [8] (зокрема фільм «Волинь», що вийшов у широкий прокат - Авт.). Вітчизняні науковці слушно наголошують, що на жаль українська влада знову зіграла «другим номером», що свідчить про явний програш української дипломатії та вітчизняного політикуму [1]. Доводиться констатувати недалекоглядність та неефективність роботи аналітичних структур спеціальних служб та державних інституцій, які привели до програшу Україною чергової інформаційної війни [8].
Відомі ключові постулати польської сторони щодо «геноцидної» інтерпретації Волинських подій 1943 року: умисне збурення українськими націоналістами (головними винуватцями масового винищення поляків) буцімто мирних українсько-польських відносин міжвоєнного періоду; відмежування особливостей українсько-польського співжиття міжвоєнного періоду від подій на Волині; існування в керівних проводах націоналістичного підпілля та повстанської армії «детального плану винищення мирного польського населення на Волині та Галичині» [8, с. 21]. Прикро, що польські дослідники в оцінці Волинських подій 1943 року не охоче звертаються до напрацювань із сфери методології та теорії вивчення геноциду. 
Крім суто юридично-правової оцінки геноциду, існує ще й низка інших обставин, котрі впливають на кваліфікацію цього злочину та його інтерпретацію. До таких обставин-ознак належать: беззахисність жертв, суттєва перевага однієї зі сторін конфлікту в силі, організованості, можливостях координувати свої дії та забезпечувати їх «інформаційний супровід», а згодом приховати сліди вчинення злочину. Такої всебічної переваги у силах неможливо досягнути без використання державного апарату. Усі випадки юридично визнаного на міжнародному рівні геноциду здійснили винятково представники державної влади. Головні дослідники теорії геноциду (Пітер Н. Дрост, Франц Фанон, Робер Жулен, Ірвінґ Луїс Горовіц, Гелен Фейн, Тоні Барта, Ісидор Велліман, Майкл Домбковський, Генрі Гуттенбах та ін.) дотримувалися думки, що геноцид може організувати і провести тільки держава. Перша книга, із котрої почалося теоретичне вивчення явища геноциду, мала символічну назву «Злочин держави» (The Crime of State). Її автор голландський професор права Пітер Н. Дрост твердив, що геноцид є винятково державним злочином (курсив наш – Авт.) [5, с. 22].
Юридична оцінка «етнічних чищень» залишається неоднозначною. 18 грудня 1992 р. ООН прийняла резолюцію, у котрій «етнічні чищення» були названі «формою геноциду». Утім, надалі ООН вже не об’єднувала ці два поняття, а головний судовий орган ООН, яким є Міжнародний суд у Гаазі, у своєму рішенні від 26 лютого 2007 р. у справі Боснія та Герцеговина проти Сербії та Чорногорії став на позицію, згідно із котрою «етнічне чищення» не є рівнозначне актові геноциду. Міжнародний суд підтвердив рішення міжнародного трибуналу до справ колишньої Югославії про кваліфікацію масового винищення сербами мусульман у м. Сребреніца як вияву геноциду, але зняв із Сербії та Чорногорії звинувачення у організації геноциду на території Боснії та Герцеговини під час Балканської війни 1992-1995 рр., зокрема й у формі «етнічних чищень». А правники та політики притримуються думки, що «етнічне чищення» навіть із найгіршими наслідками не можна трактувати як вияв геноциду [5, с. 24]. «Не існувало в минулому і немає нині держави – зазначають в Експертній думці щодо Волинських подій 1943 року Г. Боряк та О. Лисенко, якій можна було б висувати звинувачення в геноциді». Зважаючи на факт припинення існування Другої Речі Посполитої (навіть якщо не 1939, а в 1945 роках як вважає більшість польських істориків), то тоді «…Волинська трагедія може кваліфікуватися як громадянський конфлікт або громадянська війна» (курсив наш – Авт.) [1]. По-друге, не витримує критики теза про «цілковиту безоборонність знищуваних (поляків – Авт.)» [8]. По-третє, «в історії не відомі випадки, коли між стороною, яка здійснює геноцид, і населенням проти якого він ведеться, велися переговори» [8], а вони як і перемир’я мали місце між українськими і польськими політичними підпільними проводами. По-четверте, українські фахівці (Я. Дашкевич, І. Патриляк, А. Козицький) наголошують, що боротьба українців проти польської присутності на українських землях Волині мала яскраві риси антиколоніального виступу [5, с. 23], «…йшла національно-визвольна війна…» [8]. Як зазначає І. Патриляк «у світовій практиці антиколоніальні війни (які супроводжувалися вигнанням колишньої панівної нації з колонії) не розглядаються як геноцид. Важко, скажімо, уявити формулювання «геноцид французького народу, який здійснили алжирські сепаратисти», або «геноцид бельгійців у Конго. Бо одразу виникає запитання, а що ті бельгійці чи французи робили в Африці?» [8].
Таким чином, більшість українських науковців не поділяє позиції визнати Волинські події 1943 року актом геноциду, а пропонують перелік комплексних заходів покликаних забезпечити гуманітарну безпеку України [2, с. 17-18]. З поміж них: 1) створення постійної міжпарламентської комісії/групи України та Польщі з метою «…моніторингу політичної ситуації та вироблення інструментів її дерадикалізації» [1]; 2) сформувати постійну робочу групу науковців (істориків, правників, демографів та ін.), яка б при належному фінансовому забезпеченні, могла комплексно досліджувати українсько-польські взаємини, надати нового імпульсу відновленому українсько-польському діалогу; 3) «забезпечити ретельну наукову експертизу усіх проектів та ініціатив у руслі державної політики пам’яті…» [1]; 4) значно ширше висвітлювати цю проблематику в освітній (запровадження спецкурсів, освітніх програм) та інформаційно-художніх сферах; 5) «роз’яснювати зміст провідних інформаційно-психологічних, етнополітичних методів і прийомів, котрі застосовуються для руйнації національної пам’яті…» [2]; 6) професійно протидіяти фальсифікації, використання спекулятивних прийомів інтерпретації матеріалу, намаганню дискредитувати історичну спадщину українців в контексті українсько-польського конфлікту [2].

Список використаних джерел:
1. Боряк Г. Волинська трагедія 1943 р.: історичний, правовий та політичний виміри в контексті рішення Польського Сейму. Експертна думка / Г. Боряк, О. Лисенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: history.org.ua/uk/post/6.
2. Вєдєнєєв Д. Гуманітарна безпека України та «історичний чинник» конфліктогенності в українсько-польських відносинах. В кн.: Волинська трагедія: через історію до порозуміння: Мат-ли Всеукр. наук. конф., м. Луцьк, 19-20 червня 2013 року / Уклад. А. Швай. – Луцьк: Східноєвропейський університет ім. Л. Українки, 2013. – С. 17-18.
3. Грицьків Р. Історіографічне значення матеріалів міжнародних семінарів «Україна – Польща: важкі питання» у дослідженні історії УПА періоду Другої світової війни / Р. Грицьків. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cdvr.org.ua; Зашкільняк Л. До генези українсько-польського конфлікту у XX столітті / Л. Зашкільняк // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Зб. наук. праць. – 2010-2011. – Вип. 3-4. – С. 22-42; Ухач В.З. Сучасна вітчизняна історіографія Волинської трагедії 1943 року / В.З. Ухач // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2014. – Вип. 40. – С. 229-233 та ін.
4. Кучерепа М. Причини, хід та наслідки українсько-польського конфлікту на Волині в роки Другої світової війни / М. Кучерепа. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/kraj/kraj_2013_3/7.pdf.
5. Козицький А. Волинські події 1943 р.: невдала спроба «гененоцидної інтерпретації». В кн.: Волинська трагедія: через історію до порозуміння: Мат-ли Всеукр. наук. конф., м. Луцьк, 19-20 червня 2013 року / Уклад. А. Швай. – Луцьк: Східноєвропейський університет ім. Л.Українки, 2013. – С. 19.
6. Марущенко О. «Геноцидна» інтерпретація Волинської трагедії 1943 р.: українська відповідь. / Матеріали IV Всеукр. наук. конф. «Проблеми дослідження українського визвольного руху XX ст. (до 75-річчя Поліської Січі та 95-річчя Другого зимового походу)» / За заг. ред. проф. Г.М. Стародубець. - Житомир: «Полісся», 2016. – С. 141-144.
7. Марущенко О.В. Українсько-польський конфлікт 1943 р. на Волині у вітчизняних інтерпретаціях / О.В. Марущенко // Вісник Черкаського національного університету. Серія «Історичні науки». – 2014. – № 35. – С. 10.
8. Патриляк І.К. Українсько-польський збройний конфлікт у роки Другої світової війни. Спроба синтетичного погляду / І.К. Патриляк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?...
9. Солдатенко В. До з’ясування причин Волинської трагедії 1943-1944 рр.: сучасний український історіографічний дискурс / В. Солдатенко, Я. Антонюк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uk.x-pdf.ru/5istoriya/1887908-1. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНД
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція