... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
На сучасному етапі українського державотворення проблема розвитку громадянського суспільства є дуже актуальною, оскільки воно відіграє важливу роль у забезпечені правових засад життя українців, формуванні розвинутої політичної системи. У свою чергу політична система надає громадянам реальну можливість якнайповніше виявити та реалізувати свої політичні інтереси та права. 
У зв’язку з цим метою нашої наукової розвідки є теоретико-правовий аналіз становлення громадянського суспільства, його правові аспекти.
Проблеми громадянського суспільства розглядаються в різних аспектах в роботах українських вчених В. Баркова, Ф.Рудича, В. Денисенка, О. Крюкова, Г. Щедрової та інших [11]; зарубіжних – Х. Саймона, П. Самюеля, C. Хантінгтона та деяких інших. Громадянське суспільство в контексті розвитку сучасної демократії розглядається у дослідженнях А. Карася, М. Кравчука, М. Козюбри, А. Крижановського, В. Кременя, Ю.Оборотова, П. Рабіновича, В.Ткаченка, О. Токовенка, О. Скрипнюк, В. Степаненка [7, 12]. Як система громадських організацій, профспілок, церкви та релігії – в публікаціях та монографіях Т. Ковальчук,  В.Кравчук, В. Полохало, В. Сіренко, В. Тимошенко та ін. [2, 3, 10]. 
Поняття “громадянське суспільство” склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.
Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних чотирьох напрямів:
Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства і держава є складовою громадянського суспільства.
Другий: розглядає безпосередньо взаємодію держави і суспільства та висуває концепції переважаючої ролі держави, пасивної ролі громадянського суспільства.
Третій: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.
Четвертий: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо один до одного елементи, чи як антагоністичні структури [2].
Більш вдалою є позиція В. Кравчук, яка стверджує, що «між державою і суспільством, у будь-якому випадку, має бути певна дистанція – так би мовити, кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму недопустимо» [3, с. 51].
Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів термін “громадянське суспільство” використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. 
Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття. Перші спроби модернізації концепції громадянського суспільства були здійснені англо-французькою громадською думкою, а подальші кроки - німецькими філософами. 
Новий підхід щодо взаємовідносин “громадянське суспільство – держава” сформовано шляхом консолідації поглядів стосовно того, що громадянське суспільство має право захищати себе від держави. Приклад такого розуміння проблеми є праця Т. Пейна “Права людини” (1791-1792 pp.). 
Особлива роль у розвитку концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю [1]. Мислитель розглядав його як продукт історичного розвитку, вважав суспільство категорією переважно господарського характеру, яке базувалося на соціальних потребах, а державу - категорією морально-ідеологічного змісту. 
Ідея громадянського суспільства новий імпульс отримала у Т. Гоббса. Автор звертає увагу не на порівняння чи поєднання держави і суспільства, а на тенденцію до одержавлення суспільства, до жорстокої правової регламентації соціальних процесів [9, с. 301].
Важливе місце у даному процесі належить теоретичному переосмисленню наступних категорій: “громадянське суспільство”, “суспільство”, “держава”. У теорії філософії та соціології суспільство найчастіше визначається як сукупність людських індивідів, об'єднаних для задоволення “соціальних інститутів” (Арістотель), контролю над своїми діями (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), договір чи певна спрямованість інтересів (буржуазна філософія XVII – початку XIX ст.).
У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з’являється така категорія, як громадянське суспільство. У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин, інші (Л. Кравченко, М. Цимбалюк) - всі суспільні зв’язки, які виникають поза сферою політики та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій [6]. О. Кочетков розглядає громадянське суспільство “як таку підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності” [5, с. 87].
Ф. Рудич виокремлює три діалектично суперечливі варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави. У першому випадку громадянське суспільство “пригнічує” держава, внаслідок чого виникає тоталітарний режим. У другому – за існування хиткої рівноваги між громадянським суспільством і державою виникають авторитарні режими різного ступеня жорстокості. Третій варіант передбачає, що держава виконує волю громадянського суспільства, діє в правових межах, що сприяє виникненню й функціонуванню демократичного режиму [11, с. 36].
В. Кравчук, визначаючи межі державної влади, дійшла висновку, що необхідно забезпечувати динамічну рівновагу між державною регуляцією і саморегулюванням громадянського суспільства [3]. 
Отже, громадянське суспільство – це історичний тип розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). 
Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури. Структура суспільства - це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку. Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
У юридичній літературі щодо вирішення питання структури громадянського суспільства сформувались різноманітні підходи. Так, О. Скрипнюк вважає, що у економічній сфері структурними елементами громадянського суспільства є недержавні підприємства [12]. Соціальна сфера громадянського суспільства включає інститут сім’ї, громадські організації та рухи, інші організаційно оформлені та неоформлені об'єднання, органи громадського самоврядування за місцем проживання чи у трудових і навчальних колективах [8]. О. Кочетков відносить до елементів громадянського суспільства різні асоціації, що здійснюють свою діяльність на підставі реального самоврядування; правову державу, її апарат; політичні партії, інші структури, які засновані на єдності інтересів та функціонують на підставі горизонтальних зв’язків [5].
Розглянувши і проаналізувавши чотири основних підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави вважаємо за потрібне розрізняти ці обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства.
Громадянському суспільству характерні три визначальні особливості: такій організації суспільства наявна велика кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади; такі центри громадської влади є незалежними й у силу своєї здатності до самоорганізації при надані належного державного контролю; громадянське суспільство ґрунтується на високому почутті громадянської відповідальності, а також громадській активності.
Структура громадянського суспільства проявляється у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
Отже, громадянському суспільству притаманні такі риси:
- воно розглядається як сукупність вільних індивідів, що знаходить вияв у економічному, соціальному та політичному аспектах;
- це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики тощо ;
- це складна структурована соціальна система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність;
- це система з власними механізмами розвитку та управління;
- це суспільство з широкою демократією та високою правовою свідомістю і культурою.
Формування основних концептів щодо розвитку громадянського суспільства, його структури та особливостей відкрите для подальшого обговорення і наукового аналізу.
 
Список використаних джерел:
1. Гегель Г. Громадянське суспільство / Г. Гегель // Філософія права. - 1990. – № 12. – С. 6.
2. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / В. Сіренко, В. Тимошенко, Т. Ковальчук та ін. – К.: Логос, 1997. – 124 с. 
3. Кравчук В. М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія / В.М. Кравчук. – Тернопіль: ТзОВ (Терно-граф), 2011. – 260 с.
4. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / С.О. Кириченко. – К.: Логос, 1999. – 214 с. 
5. Кочетков О.П. Про формування громадянського суспільства / О.П. Кочетков // Соціально-політичні науки. – 1992. – № 1. – С. 21-24. 
6. Кравченко Л. Розбудова українського громадянського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем / Л. Кравченко, М. Цимбалюк // Право України. Украина. – 2003. - 2003. – № 10. – № 10. – С. 17–21. 
7. Кремень В. Політична стратегія України: порівняльні перспективи / В. Кремень // Віче. - 2004. - №11.- С. 21.
8. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні / О. Михайловська // Політичний менеджмент. – 2006. - 2006. – № 3. – № 3. – С. 76–88. 
9. Кудряченко А. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / А. Кудряченко. – К.: НІСД, 2007. – 396 с.
10. Полохало В. Политология посткоммунистического общества в Украине и в России: к методам политического анализа / В. Полохало // Полис. – 1998. – №3. – С. 17.
11. Рудич Ф. М. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку: Монографія / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 412 с.
12. Скрипнюк О. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму / О. Скрипнюк // Право України. - 2001. - № 5. – С. 34.
13. Теорія держави і права (опорні конспекти) / М.В. Кравчук авт.упорядник. – К.: Атіка, 2007. – 288 с. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція