legalactivity.com.ua

Актуальність досліджуваного питання зумовлена тим, що ми живемо у 21 столітті, коли відбувається стрімкий розвиток та активне застосування результатів біотехнологічної діяльності. Винаходи вчених відкривають людству нові горизонти. Проте швидкий розвиток часто буває неконтрольованим, через це виникає потреба в створенні певної системи правових норм, яка б установила межі та урегулювала усі аспекти розвитку цієї галузі. На даний момент проблема правового захисту прав людини полягає у тому, що не в усіх сферах дії біотехнологій права людей є захищеними. Конвенція про біологічне різноманіття зазначає, що біотехнологія – це будь-який вид технології, пов’язаний з використанням біологічних систем, живих організмів чи їх похідних для виготовлення чи зміни продуктів чи процесів з метою їх конкретного використання (ст. 2). 

Надбаннями розвитку біотехнологій є генна та клітинна інженерія. Саме їх використання стало революційним етапом розвитку біотехнології, адже вони спричинили значний вплив на різні аспекти життя людини: харчування, здоров’я, демографічну ситуацію, екологічний стан [1, c. 11]. Це свідчить про принципово нові можливості людини, що виникають внаслідок їх застосування. 

Використання біотехнологій несе потенційну користь людству, і, в той же час, якщо законодавчо не регулювати розвиток біотехнологій, вони можуть призвести до серйозних негативних наслідків для людини, порушувати її права, зокрема: право на свободу та особисту недоторканність, право на якісні та безпечні продукти харчування, право на доступ до екологічної інформації, забезпечення прав людини у використанні біотехнологій в медицині, у промисловості, тобто виробництво біологічної зброї [2, с. 263]. Саме через викладені обставини і постає проблема правового захисту людини. 

Насамеперед, визначимо, які саме нормативно-правові акти спрямовані на захист прав людини у сферах дії біотехнологій.

Вже сьогодні право встановлює законодавчі межі здійснення діяльності у сфері дії біотехнологій, які слугують гарантією від посягання на основні права і свободи людини, й передбачають відповідні санкції за порушення установлених норм. Так ч. 1 ст. 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 

Питання юридичного захисту прав та законних інтересів людини в умовах динамічного розвитку біотехнологій вже підіймалося в статті 2 Конвенції про права людини та біомедицину від 4 квітня 1997 року (підписана Україною у 2002 р.), в котрій визначено: «Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства та науки». Існує чимало нормативно – правових актів, які охоплюють питання розвитку біотехнологій та збереження прав людини, наприклад: Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку, Європейська Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини та Додаткові протоколи до неї, Конвенція про біологічне різноманіття та інші.

Але, навіть не зважаючи на наявність цих та деяких інших нормативно- правових актів, можна констатувати той факт, що на міжнародному рівні й досі не вироблено єдиних міжнародних правових стандартів у галузі біотехнологій, які б регулювали їх застосування в різних сферах життя людини [3, с. 15]. Це пов’язане насамперед із тим, що галузь біотехнологій є надзвичайно багатогранною й охоплює майже всі сфери діяльності людини, наприклад, медицину, сільське господарство, охорону природи тощо [4, с. 27]. 

У контексті досліджуваної проблематики логічним постає питання, яким же чином указані сфери можуть контролюватись за допомогою права. На сьогодні юридична наука пропонує декілька варіантів того, як покращити стан правового регулювання в контексті розвитку біотехнологій: 1) доповнювати існуючі міжнародні норми додатковими статтями або протоколами; 2) створити єдиний міжнародний нормативно – правовий акт, який би ґрунтувався на вже існуючих нормах, але розширював би їх. 

На мою думку, доцільним було б створити саме єдиний міжнародний акт, на основі якого вже потрібно створювати законодавчі акти на регіональному рівні, які враховували б особливості націй та народів в межах цих країн. 

Для раціонального використання та всебічного захисту прав людини у новоствореному договорі повинні бути передбачені наступні пункти: 

1) визначення загальних міжнародних засад правового регулювання розвитку біотехнологій та, відповідно, захисту прав людини;

2) передбачення положень щодо відповідальності та покладення обов’язку відшкодування шкоди, спричиненої у результаті допущених порушень в області біотехнологій; відповідальності за незаконні дослідження в області біотехнологій, за незаконне фінансування в цій сфері;

3) скликання на періодичній основі міжнародних форумів у складі експертів з числа представників різних держав з метою розробки пропозицій з оцінки біобезпеки, що має здійснюватися з урахуванням новітніх біотехнологічних досягнень та позицій всіх зацікавлених сторін.

Аналізуючи міжнародний досвід у сфері правової регламентації біотехнологічної діяльності, можемо відзначити, що проблема захисту прав людини існує в усіх державах світу. Щодо України, то слід зауважити, що в нашій державі є чимала кількість законів, які регулюють розвиток біотехнологій у сфері сільського господарства, медицини, охорони природи та екології, разом з цим правове регулювання у цій сфері не є достатньо ефективним. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю універсальних загальнообов’язкових стандартів у даній галузі, а, з другого – зволіканням нашої держави з ратифікацією чи приєднанням до європейських документів та належною їх імплементацією у національне законодавство. 

Аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що чинна система законодавства включає в себе ряд міжнародних документів щодо захисту прав людини в різних сферах застосування біотехнологій. Разом з цим, урахування вищенаведених рекомендацій при розробці та ухваленні нових законодавчих актів у цій сфері дасть можливість людині відчувати себе більш захищеною в умовах розвитку біотехнологій, створить належні передумови забезпечення результативного правового регулювання суспільних відносин.

Список використаних джерел: 

1. Гетьман А.П., Лозо В.І. Правове регулювання розвитку біотехнологій і використання генетично модифікованих організмів (ГМО) в ЄС // Проблеми законності. – 2011. – Вип. 117. – С. 180-194.

2. Основы биотехнологии: учеб. пособие / Т.А. Егорова, С.М. Клунова, Е.А. Живухина. – 4 –е изд., стер. – М.: Изд. центр «Академия», 2008. – 208 с. 

3. Блинов Н.П. Основы биотехнологии. – СПб: Наука, 1995. – 600 с. 

4. Сассон А. Биотехнология: свершения и надежды: пер. с англ.; под ред., с предисл. и допл. В.Г. Дебабова. – М.: Мир, 1987. – 411 с.

Науковий керівник: Матат Ю.І., к.ю.н., асистент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету ім. Я.Мудрого. {jcomments on}