... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
Простір, як одна з двох категорій, які визначають основні форми існування матерії, завжди оточує людину, разом з тим він викликає у людини відчуття побоювання, оскільки є явищем загадковим і непізнаним.
У фізиці простір – це концепт, який виражає порядок співіснування окремих об’єктів, у математиці простір визначається як логічно мислима форма (чи структура), що є середовищем, в якому здійснюються чи відбуваються інші фігури чи конструкції [1, с. 19].
Поняття простору сприймається у різних народів по-різному, і це знаходить свій вираз навіть у мові. Так, у німецькій мові «Raum» пов’язане з поняттям чистоти, пустки й обмеженості, а в українській мові «простір» – це широта, просторість, необмеженість. 
Складність розуміння категорії соціально-історичного простору пов’язана перш за все з необхідністю його повсякденного використання. Людина може не замислюватися над фізичним і соціально-історичним поняттям простору, набагато важливішим для неї є суб’єктивне сприйняття цієї категорії. В дитинстві і юнацтві простір здається величезним і неосяжним, зрілість же розширює просторові межі.
У державно-правовій науці і практиці поняття простору має багато інтерпретацій. Плюралізм форм державного устрою передбачає різноманіття їх просторового оформлення. Історія політичних і правових вчень містить різнобарвну палітру уявлень про зв’язок просторової парадигми з формою державного устрою, режимом правління, національними традиціями тощо. Право, так само як і будь-яке соціокультурне явище, розвивається у просторі. Це проявляється насамперед у тому, що дія нормативно-правових актів як джерел права відбувається у просторі – територіальних межах держави. 
Таким чином, поняття простору в теорії держави і права застосовується у несправедливо обмеженому значенні: 1) лише як одна із властивостей позитивного права; 2) як географічний простір – територія держави. Іншими словами, поняття простору вживається майже в буквальному його значенні  як фізична характеристика реальності.
Дуже своєчасним і доречним є введення терміну «правовий простір». Це не означає, що раніше правового простору не існувало, мовиться лиш про те, що право своїм регулюючим впливом охоплює все більше коло осіб і все більше сфер суспільних відносин. Крім того, право – це живий організм, який розвивається у часі і з врахуванням національних (в тому числі, просторових) особливостей і традицій. Просторово-часові параметри, як загальні атрибути матерії, є універсальними для всіх її проявів. Найбільш вищою і складною формою руху матерії є її соціальна форма. Соціальність права є очевидною і просторово-часові параметри його прояву є невід’ємним атрибутом права.
Зміни розумового простору, логічно і практично пов’язані із змінами соціального простору, забезпечують ексклюзивний контроль над ситуацією володарям юридичної компетенції. Професіоналізм юристів створює поле їх діяльності – той простір, який великою мірою недосяжний для інших. В цьому просторі особливим чином підкреслюється значимість законів, їх реалізація та застосування, професійна правосвідомість.
Отже, правовий простір доцільно розглядати як сукупність стійкої форми правового життя як окремої людини, так і суспільства в цілому, тобто як своєрідну соціальну структуру [3, с.151], яка охоплює простір смислів, зв’язаність конкретних правових вимог; залежностей, відносин та діянь різних правових суб’єктів.
Право є одним з важливих регуляторів соціальних відносин, найпершим інструментом унормування життя соціуму, основним мірилом та орієнтиром поведінки людей. Феномен права самим фактом свого існування створює правовий простір, в якому відбувається життя індивідів, спільностей людей, суспільства в цілому. 
Отже, просторові характеристики є всезагальними, характерними як для природи, так і для суспільства, мислення. Державно-правові феномени не є в даному аспекті виключенням, більш того, їх існування обумовлене певним розташуванням у просторі, обмеженому певними рамками чи кордонами, віддаленими від інших визначеними дистанціями, розмежованими на певні частини чи фрагменти. Філософське сприйняття правового простору дає якісно нове бачення феномена права в його змістовній сутності, тому подальша філософсько-теоретична розробка поняття “правовий простір” є вкрай необхідною і актуальною.
 
Список використаних джерел:
1. Ольков С.Г. Теория моральных и правовых многомерных оценочных пространств/ С.Г.Ольков // Право и политика. – 2006. - №2. – С. 18-28.
2. Сигалов К.Е. Пространство и время  формы бытия политико-правовой материи/ К.Е.Сигалов // История государства и права. – 2007. –№11. – С.12-14.
3. Малахов В.П. Концепция философии права: науч. Издание / В.П. Малахов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 751 с. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція