... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №1
Історично, зміни в розвитку суспільних відносин призвели до створення своєрідної концептуальної бази та принципів демократичної та правової державності, що надалі виявилося у процесах розширення переліку гарантованих на державному рівні прав і свобод. Якщо спочатку їх наявність мала характер належності тільки привілейованим станам, то надалі збагачення її змісту та поширення на інші прошарки населення зумовлювалися нарощуванням виробничих потужностей і можливостями суспільства для фактичного забезпечення певних благ. У цьому вбачається один з важливих аспектів формування базису подальшого утвердження принципу рівності.
Спостерігається поступове розширення «індивідуальної» (щодо якої обмежено державне втручання) сфери людини та громадянина. Також це поступово сприяло створенню належних можливостей для оптимізації умов задля покращення особистої ініціативи. В цьому, у свою чергу, вбачається одна з важливих умов поступального розвитку цивілізації.
На нинішньому етапі також постає суперечність між державним втручанням та потребою у створенні належних умов для особистої безпеки громадян, яка вирішується шляхом обмеження прав і свобод. Надалі означене вище може спричинити фактичне звуження досягнутого рівня забезпечення прав і свобод людини та громадянина на глобальному рівні (особливо тоді, якщо в цьому напрямі розвиватиметься законодавство країн світу).
Питання про права і свободи людини та громадянина за умов становлення та розвитку громадянського суспільства в демократичних державах посідає головне місце. В Україні забезпечення прав і свобод людини та громадянина , їх реалізація є актуальною проблемою сучасності. Відповідно до ст. 2 Конституції України людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава поклала на себе обов'язок охороняти і захищати інтереси людини. Потрібно звернути увагу, що права і свободи людини закріплюються як національними, так і міжнародними актами: Загальна декларація прав людини (1948р.), Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод(1950р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.) та інші. Звідси виводиться принципова вимога, що будь-які обмеження прав і свобод громадян припустимі тільки в тому випадку і в тій мірі, в яких вони передбачені конституцією конкретної держави і відповідають нормам міжнародного права. 
Впродовж досить тривалого часу і дотепер, науковців хвилює питання про встановлення оптимального балансу співвідношення прав і свобод людини з інтересами суспільства та держави в цілому. В аспекті такого співвідношення постає проблема допустимості обмеження прав і свобод людини.
Обмеження прав і свобод людини та громадянина можливі тільки на підставі Конституції України, Законів України та міжнародно-правових актів. Україна приєдналась до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Згідно цього міжнародно-правового акту, держави-сторони Пакту можуть вживати заходи на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом на стільки, на скільки цього вимагає гострота ситуації, лише за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими їх зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. 
У статті 64 Основного Закону зазначено: “Конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод. У цьому випадку, Президент України в указі чітко повинен вказати строк дії таких обмежень. Обмеження прав і свобод стосуються усіх осіб, включаючи іноземців. У більшості випадків особи мають можливість оскаржити такі обмеження (окрім випадку, коли введений воєнний стан). При введенні режиму надзвичайного стану, ООН здійснює моніторинг за дотриманням прав і свобод людини та громадянина.  Ні за яких обставин не підлягають обмеженню такі права і свободи, передбачені статтями Конституції, як право на життя, право на повагу до гідності людини, право на житло та деякі інші.
Важливо звернути увагу, що початок війни, яка сама по собі є комплексним посяганням на права і свободи громадян, передбачає початок дії спеціальних актів міжнародного законодавства, спрямованих на захист жертв війни. До них в першу чергу слід віднести Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 p., a також Додаткового протоколу № І та Додаткового протоколу №II до них від 8 червня 1977 p.
Слід зазначити, що чинне законодавство не повно і суперечливо регулює питання тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України, під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. З метою забезпечення додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина, правильного й однакового застосування судами законодавства, яке регулює порядок надання дозволу на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації, пов’язане з обмеженням конституційних прав громадян, Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову №2 від 28 березня 2008 року. 
Таким чином, відповідно до Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина дозволено обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією. Такими обмеженнями може бути необхідність:
- запобігти злочинові чи його припинити;
- врятувати життя людей та майна, здійснити безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину;
- з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;
- забезпечити інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, громадський порядок, економічний добробут;
- забезпечити охорону здоров'я і моральність населення, захистити репутацію або права і свободи інших людей;
- запобігти розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;
- підтримати авторитет і неупередженість правосуддя тощо.
Отже, можна зробити висновок, що передбачені законом обмеження прав і свобод людини та громадянина мають чіткі межі і умови запровадження. Вони, насамперед, закріплюються міжнародним законодавством і забезпечуються національним. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція