... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 15.12.2011 - Секція №6
Існуюча сьогодні вітчизняна система побудови судових установ та розподіл між ними юрисдикції неповною мірою відповідає конституційним засадам організації правосуддя. Реформування судового устрою та судочинства має будуватися на таких засадах, як гарантоване право кожного на судовий захист та забезпечення кожному права на доступ до правосуддя. Визначальний вплив на реалізацію вказаних засад справляють такі фактори, як побудова судової системи, розмежування повноважень між судами тощо. Тому існує ряд проблем у сфері адміністративно-правового регулювання судової системи, які потребують негайного вирішення. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває вивчення та запозичення позитивного досвіду у сфері організаційної побудови і функціонування системи судових органів зарубіжних країн та можливості використання такого досвіду в Україні.
Визначальними міжнародно-правовими актами, що закріплюють функціонування судової влади, є Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983 р.), Основні принципи незалежності судових органів, розроблені ООН (1985 р.), Європейська хартія про статус суддів (1993р.), Загальна (універсальна) хартія судді (1999 р.), Рекомендація № R (94) Комітету Міністрів Ради «Незалежність, дієвість та роль суддів» (1994 р.).
Ряд положень, присвячених судовому управлінню, містить Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983 р.). У ній, зокрема, вказується на незалежність суддів від виконавчих і законодавчих органів держави, заборону виконавчим органам здійснювати контроль над судовими через адміністрування судів, закривати або призупиняти їх діяльність тощо. Заслуговує уваги теза про те, що «не існує єдиного правильного способу обрання суддів; єдиною вимогою є та, що спосіб обрання повинен гарантувати, що призначення суддів не здійснюється за нечесними мотивами» [1]. 
У Європейській хартії про статус суддів (1998 р.) також міститься ряд положень, що стосуються управлінської діяльності в судовій сфері. Суть державного управління у вказаній сфері зводиться до того, що держава має забезпечити суддів і судову систему всіма необхідними засобами для належного виконання завдань та здійснення правосуддя [2]. 
У Загальній (універсальній) хартії судді , ухваленій 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів, зокрема, йдеться про суддівську незалежність, що має забезпечуватись законом, шляхом створення та подальшого захисту такої судової влади, яка була б дійсно незалежна від інших гілок влади [3]. 
Обсяг конституційного регулювання судової влади у зарубіжних країнах також різний. Так, наприклад, у Конституції Федеративної Республіки Німеччина у розділі ІХ, що має назву «Правосуддя», містяться детальні положення стосовно юрисдикції судів, правових гарантій громадян та основних принципів здійснення правосуддя. Крім того, у Конституції широко трактується поняття судової влади, яка відповідно до статті 92 юрисдикційно доручається суддям та здійснюється конституційним судом, федеральними судами і судами земель. 
Конституція Франції містить дещо іншу модель конституційного регулювання діяльності судової влади. У трьох статтях Конституції визначено поняття судової влади, загальні принципи правосуддя, гарантії її незалежності. Усі інші питання, що стосуються порядку висування кандидатів на суддівські посади, призначення суддів, їх правового статусу і структури судової системи, делеговано органічним законам. Показовим є той факт, що президент республіки, як гарант незалежності судової влади, очолює Вищу раду магістратури, а міністр юстиції є його заступником. До їх компетенції, як керівників Вищої ради магістратури, відноситься, зокрема, призначення суддів на посади за умови позитивного висновку Ради магістратури. Але ні президент, ні міністр юстиції не беруть участі у процедурі розгляду справ про дисциплінарні проступки суддів. 
Так, у статті 117 Конституції Іспанії вказується, що «судова влада походить від народу і здійснюється від імені Короля суддями і магістратами, які незалежні, незмінювані, відповідальні перед законом і підкоряються тільки закону». 
Специфічна система конституційного регулювання судової влади склалася у неєвропейських державах. Так, у Конституції Японії судовій системі присвячено VІ розділ, що має назву «Судова влада». З погляду адміністративно-правового регулювання важливими є наступні положення: 1) жоден адміністративний орган не може здійснювати судову владу з правом остаточного розв’язання; 2) усі судді незалежні і діють, додержуючись своєї совісті, при цьому керуються тільки Конституцією і законами. Крім того, Конституцією Японії заборонено створення спеціальних судів.
Отже, трактування поняття судової влади та її конституційне регулювання в зарубіжних країнах різні, що пояснюється перш за все їх державно-правовою традицією та певним етапами розвитку державотворення. Та все ж порівняльний аналіз відповідних положень Німеччини, Франції, Іспанії, Японії дає підстави визначити ряд загальних рис. До них насамперед можна віднести: заборону на запровадження надзвичайних судів, незалежність суддів, а також підпорядкування їх лише закону, більш повне відображення конституційного регулювання діяльності судів у писаних конституціях. 
У другій половині ХХ ст. у багатьох європейських країнах простежується тенденція посилення управлінської ролі органів суддівського самоврядування у cудовому управлінні. Існування органів суддівського самоврядування та їх повноваження передбачені низкою конституцій: Вища Рада магістратури (Італія, Франція), Вища Рада судової влади (Болгарія); Всепольська Судова Рада (Польща), Рада правосуддя (Вірменія). 
Зокрема, що стосується формування суддівського корпусу та кар’єри суддів, їх призначення на посаду, дисциплінарної відповідальності тощо. Так, Вищі ради магістратури у Франції та Італії вирішують усі питання, що стосуються діяльності суддів. У зазначених країнах та ряді інших країн Вища рада магістратури – це особливий орган державної влади, основне завдання якого – добір кандидатур на посади суддів і прокурорів, а також здійснення дисциплінарної функції щодо суддів. Переважно у Вищій раді магістратури головує президент держави. Члени цієї ради можуть призначатися президентом (Франція, Алжир), обиратися палатами парламенту (Румунія) або визначаються іншим способом. Наприклад, в Італії дві третини членів Ради обирає сам суддівський корпус, одну третину – парламент, а перший голова й генеральний прокурор касаційного суду входять до ради за посадою. Згідно зі статтею 104 Конституції Італії магістратура займає автономну й незалежну від будь-якої влади позицію. До магістратури входять судді та прокурори. Вища рада магістратури включає 24 особи. До компетенції Вищої ради магістратури входить: прийом до складу магістратури, переведення, підвищення й інші заходи, пов’язані зі статусом магістратів; призначення і відкликання почесних віце-преторів, накладення дисциплінарних санкцій на магістратів і деякі інші функції. Все це вказує на те, що названі органи виступають особливим органом влади, основним завданням якого є добір кандидатур на посади суддів, а також здійснення відносно них дисциплінарних проваджень
Аналогічні функції здійснюють Генеральна Рада судової влади Іспанії, Генеральна судова рада Монголії, Вища судова рада Болгарії. Ці органи, як і Всепольська Судова Рада, створюються на основі представництва трьох гілок влади, з перевагою впливу судової. Так, Всепольська Судова Рада складається з: 1) Першого Голови Верховного Суду, Міністра Юстиції, Голови Вищого Адміністративного Суду і особи, що призначається Президентом Республіки; 2) 15 членів, обраних з числа суддів Верховного Суду, загальних судів, адміністративних судів та військових судів; 3) чотирьох членів, обраних Сеймом з числа депутатів, а також двох – обраних Сенатом з числа сенаторів [4, с.523]. Головною метою діяльності Всепольської судової ради є нагляд за дотриманням незалежності судів і суддів. 
Схожі функції покладено і на Раду Правосуддя Вірменії, яку очолює президент країни, а міністр юстиції та генеральний прокурор є його заступниками. Крім того, до її складу входять чотирнадцять членів, які призначаються Президентом на п’ятирічний термін.
Аналогом таких органів в Україні є Вища рада юстиції, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади чи звільнення їх з посади; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів тощо. 
Загальновідомо, що судове управління складається із численних керуючих впливів, що забезпечують необхідний рівень роботи судів, належне функціонування органів правосуддя. Ефективність судового управління значною мірою залежить від професійних якостей управлінців. У цьому плані цікавими є стандарти, встановлені Національною асоціацією судового управління, що діє у США [5, с.5]. Вона організована шляхом об’єднання Національної асоціації адміністраторів судів першої інстанції з Національною асоціацією судового управління.
У країнах так званого «ближнього зарубіжжя» склалися власні системи судового управління. Так, у Республіці Казахстан організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховного суду здійснюється його апаратом, а місцевих судів – уповноваженим державним органом (Комітетом із судового адміністрування при Верховному суді Республіки), що створюється Президентом. Діяльність уповноваженого органу здійснюється при дотриманні принципів незалежності суду і невтручання у його діяльність. Так, у Республіці Таджикистан судове організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів здійснюється апаратом судів, а також Радою юстиції Республіки [6, с.217].
Досвід європейських країн може бути прийнятним і корисним для України в частині вирішення завдань стосовно розширення функцій судів і поширення незалежності суддів, а також їх зобов’язання підпорядковуватись лише закону. Не менш важливою є проблема призначення суддів на адміністративні посади. Єдиного уніфікованого способу призначення суддів на адміністративні посади в країнах Європи не існує. Але за європейськими стандартами кар’єрне просування суддів має здійснюватися незалежними органами, до складу яких входять висококваліфіковані фахівці. 
Отже, як бачимо, в ході реформування вітчизняної судової системи використовувався зарубіжний досвід, але його запозичення не мало системного характеру. Разом з тим, окремі елементи запозичення зарубіжного досвіду вже простежуються і можуть бути використані в подальшому, тому потрібні наукові розвідки у даному напрямі, практичне втілення результатів яких може бути ще одним кроком назустріч вдосконаленню судової системи та побудові правової держави в Україні. 
 
Список використаних джерел:
1. Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (1983р.) законов. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.judges.org.ua/d5.htm.
2. Європейська хартія про статус суддів (1998 р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_236.
3. Загальна (універсальна) хартія судді, ухвалена 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.asu.od.ua/ua/publications/.../document1/
4. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник/ Отв. ред. А.Я.Сухарев. – 2-е изд., изм. и доп./ А.Я. Сухарев. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2001. – 723 с.
5. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: У 3-х кн. – Кн. 1. / В.І. Шишкін. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 336 с.
     6. Клеандров М.И. Судебные системы государств – учасников СНГ: законодательное обеспечение / М.И. Клеандров. – М.: Юристъ, 2002. – 579 с. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція