... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №6
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із невід'ємних прав людини. 
Гарантія права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року [1, с. 18-24], Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року [2, с. 30-41], Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року [3, с. 4-25].
Незважаючи на нормативно закріплену гарантію правової допомоги, в Україні досі не розроблений дієвий механізм її реалізації. Лише з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» в нашій державі нарешті зроблено перші кроки до створення механізму реалізації конституційного права кожного на правову допомогу, що забезпечить належне виконання Україною її міжнародних зобов'язань у сфері прав людини та запровадить європейські стандарти з надання правової допомоги та доступу до правосуддя. Однак Закон України «Про безоплатну правову допомогу» викликає справедливу критику. Механізм забезпечення безоплатною правовою допомогою громадян передбачає державне фінансування та створення Міністерством юстиції України центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Використання механізму, визначеного в законі, призведе до утворення державної адвокатури, що суперечить принципу незалежності адвокатури. Як відмічають О.Д. Святоцький, В.В. Медведчук, «головне не в проголошенні самого права, а в його змісті та правовому механізмі забезпечення і здійснення» [4, с. 75-79].
Гарантоване Конституцією України право на правову допомогу означає, що кожен у будь-якій ситуації в разі необхідності отримання правової допомоги має змогу її отримати. Якщо право на правову допомогу закріплене в Конституції України, то, вважаємо, громадяни повинні мати вибір – отримати її платно чи безоплатно. Можливість такої реалізації права на правову допомогу надала б громадянину дієву гарантію.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних і недержавних органах, захист від обвинувачення.
Конституційний Суд України зміст права на правову допомогу розкриває як гарантовану Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги [5, с. 26]. У літературі висловлені критичні зауваження щодо використання терміну «юридичні послуги» у кримінальному судочинстві. Так, Т.В. Варфоломеєва відмічає, що таке відношення до правової допомоги знижує її значення в державі до рівня побутових послуг, що на думку автора, неприпустимо [6, с. 38]. Т.В. Варфоломеєва також зазначає, що Конституція України розрізняє поняття захисту і правової допомоги [7, с. 4]. А.М. Чебаненко вважає, що «надання правової допомоги» і «правові послуги» принципово відмінні поняття за змістом і суттю. Перше – це вид професійної діяльності, друге – різновид підприємницької діяльності [8, с. 28]
О.А. Банчук, М.С. Демкова включають до складу правової допомоги соціально-юридичні послуги, безоплатну правову допомогу та правові послуги. На їх думку, саме така система правової допомоги дозволить забезпечити права людини в Україні. Це буде означати, що до суб’єктів надання різних видів правової допомоги (правових послуг, безоплатної правової допомоги та соціально-юридичних послуг) законом будуть пред’являтися певні освітні вимоги та вимоги щодо компетентності. Встановлення таких вимог унеможливить надання правових послуг будь-якими фізичними або юридичними особами, а соціально-юридичних послуг – державними, комунальними спеціалізованими підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування, юридичними особами, які не мають на меті отримання прибутку, фізичними особами [9, с. 10].
У межах стандартів ООН існує дещо розширене тлумачення права на правову допомогу. Зокрема, це правова консультація бідним і незаможним особам, юридична допомога будь-яким законним способом та вчинення адвокатом правових дій для захисту інтересів клієнта та право на отримання правової допомоги в судах. У понятті правової допомоги об’єднують різні види правової допомоги, яка надається безкоштовно та за плату [10, с. 255]. 
Рада Європи правову допомогу тлумачить як можливість особи використовувати або захищати свої права у будь-яких судах, право відшкодувати усі судові витрати, понесені особою, якій надається правова допомога у ході захисту своїх прав (гонорар адвоката, судового збору, витрат на експертизу, відшкодування витрат свідків і витрати на перекладача) [9, с. 3]. Від поняття правової допомоги розмежоване поняття правової консультації, яка передбачає забезпечення особам, які перебувають в економічно несприятливому становищі, можливість одержання необхідної правової консультації з усіх питань. 
У Німеччині правовою допомогою є відшкодування судових і позасудових витрат. Іншу підсистему правової допомоги в Німеччині складають правові послуги. Законодавство Норвегії під правовою допомогою розуміє лише безкоштовну допомогу, а саме: юридичну консультацію, судову допомогу, звільнення від судових витрат. 
В Україні процесуальні витрати є окремим інститутом права і не відносяться до правової допомоги. Вважаємо, що це вірна позиція, адже поняття правової допомоги і звільнення від процесуальних витрат є різними поняттями. Також нелогічним є віднесення до правової допомоги витрат на перекладача, експерта, послуги яких не є правовою допомогою. Таким чином, в кожній країні можна отримати правову допомогу, включаючи безкоштовну. 
Правова допомога ґрунтується на певних принципах. У міжнародних документах визначають: незалежність, вільний вибір захисника, рівність осіб на доступ до правової допомоги, інформативність про право на отримання правової допомоги, компетентність правової допомоги.
В Україні серед основних принципів надання правової допомоги можна виділити незалежність, законність, пріоритет інтересів клієнта, відсутність конфлікту інтересів, конфіденційність, компетентність та добросовісність, гуманізм [11].
Інститут правової допомоги в Україні потребує вдосконалення, розробки дієвого механізму, адже громадяни не можуть в повному обсязі реалізувати гарантоване їм право, яке в більшості залишається лише проголошеним і закріпленим в законі.
 
Список використаних джерел:
1. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 18–24.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: Прийнято резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 30-41
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: зб. док. / Укл. В.С.Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х.: Ун-т внутр справ, 1997. – С. 4-25.
4. Святоцький О.Д. Адвокатура: історія і сучасність / О.Д. Святоцький, В.В. Медведчук. – К.: Ін Юре, 1997. – 320 с. 
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 5. – С. 24-30.
6. Варфоломеєва Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве/ Т.В. Варфоломеєва. – К.: Ин-т адвокатуры при Киевском ун-те им. Тараса Шевченко, 1998. – 204 с.
7. Варфоломеєва Т.В. Суб’єкти надання правової допомоги/ Т.В. Варфоломеєва // Адвокат. – 2001. – № 6. – С. 3-5.
8. Чебаненко А.М. Правова допомога і правові послуги – «дві великі різниці» / А.М.Чабаненко // Закон і Бізнес. – 2001. – № 7 (17-23 лютого). – С. 28.
9. Банчук О.А. Правова допомога: Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники О.А. Банчук, М.С. Демкова. – К.: Факт, 2004. – 336 с.
10. Резолюция (78) 8 «О юридической помощи и консультациях», принята Комитетом Министров Совета Европы 2 марта 1978 года // Российская юстиция. – 1997. – № 6. – С. 3.
11. Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_835 {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Травень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція