... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №3
Можливість реалізації права на пред’явлення позову (право на звернення до суду) та можливість отримання судового захисту (право на задоволення позову) залежить від сукупності передумов (чинників), одним із яких є юридична заінтересованість особи, яка звертається до суду. При цьому, з огляду на існування права на позов (права на судовий захист) та права на пред’явлення позову (права на звернення до суду), варто розмежовувати й юридичну заінтересованість в цивільному процесі на два види – матеріальну і процесуальну. А відтак, варто розмежовувати й правові наслідки, які тягне за собою для позивача встановлення факту наявності чи відсутності матеріальної чи процесуальної юридичної заінтересованості.
Проблема полягає в тому, що в юридичній літературі з цивільного процесу достатня увага юридичній заінтересованості особи, яка звертається до суду, не приділяється, її поділ на матеріальну і процесуальну зазвичай не здійснюється, їх відмінності і правові наслідки не визначаються. Крім того, деякі науковці взагалі заперечують можливість існування матеріальної юридичної заінтересованості, вважаючи, що юридична заінтересованість в цивільному процесі може бути лише процесуальною і пов’язана лише із правом на пред’явлення позову [1]. Інші ж вчені, навпаки, визнають лише матеріальну юридичну заінтересованість, заперечуючи її процесуальний характер [2, с. 337; 3, с. 230]. Хоча, як свідчить судова практика, така передумова, як процесуальна заінтересованість особи, має місце і є процесуальним чинником можливості виникнення (існування) цивільної процесуальної діяльності.
Питання процесуальної юридичної заінтересованості особи, яка звертається до суду, безпосередньо пов’язано із правом на звернення до суду (правом на пред’явлення позову). Так, під правом на пред’явлення позову розуміють право на звернення до суду з метою порушення цивільної процесуальної діяльності щодо захисту порушеного або оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Можливість реалізації права на звернення до суду (права на пред’явлення позову) пов’язана, передусім, з наявністю відповідних передумов, які в теорії цивільного процесу прийнято поділяти на об’єктивні і суб’єктивні. До останніх, на наше переконання, варто відносити й процесуальну заінтересованість особи, яка звертається до суду. 
Так, ст. 3 ЦПК встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Реалізація права на звернення до суду (права на пред’явлення позову) пов’язана, передусім, з цивільною процесуальною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 28, 29 ЦПК). Реалізувати право на звернення до суду можуть й органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК).
Незважаючи на те, що більшість вчених-процесуалістів заперечують можливість віднесення юридичної заінтересованості у особи, яка звертається до суду, до передумов права на пред’явлення позову [2, с. 337; 3, с. 230], зауважимо, що зазначена передумова випливає із положень законодавства та підтримується судовою практикою.
Так, ст. 4 ЦПК 1963 р. було встановлено, що усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Зазначене положення було трансформовано у ст. 3 ЦПК 2004 р., але слова «усяка заінтересована особа» було замінено словами «кожна особа» без посилання на «заінтересовану».
Проте, це не означає, що можливість реалізації права на пред’явлення позову не пов’язана із наявністю заінтересованості (процесуальної) в особи, яка звертається до суду.
М.І. Балюк та Д.Д. Луспеник справедливо визнають, що однією з суб’єктивних передумов права на пред’явлення позову є наявність у позивача юридичної (процесуальної) заінтересованості. Проте на практиці вона майже не враховується і теоретичні розробки цього питання вченими для судової практики, на жаль, якогось визначального значення не мають через неоднозначне врегулювання цього питання у ЦПК. Варто приєднатися до позиції цих авторів про те, що юридична заінтересованість означає, що звернутися до суду за судовим захистом права чи інтересу може лише та особа, якій, на її думку, це право чи інтерес належать, про що зазначено в ч. 1 ст. 3 ЦПК [4, с. 236-237, 358.].
Водночас варто зауважити, що процесуальна заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов’язана, передусім, із наявністю у конкретної особи юридичної (процесуальної) можливості звернутися із заявою до суду з конкретними вимогами.
В одній зі справ Верховний Суд висловив правову позицію про те, що при вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст. 5 ЦПК (1963р.) право на порушення справи, чи відповідають форма й зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших, встановлених законом, перешкод для порушення справи в суді [5].
Так, наприклад, Верховний Суд скасував судові рішення районного і апеляційного судів, а провадження в справі закрив, оскільки задовольняючи позов акціонера відкритого акціонерного товариства про розірвання договорів оренди приміщень, укладених між цим товариством та іншою юридичною особою, суд не врахував, що позивач не належить до тих суб’єктів, котрі мають право оспорювати цей договір. Таке право належить самому товариству, що є юридичною особою та діє на підставі статуту. Посилання в рішенні суду на те, що укладені договори можуть вплинути на отримання позивачем частки прибутку товариства, мають характер припущення і не можуть бути визнані обґрунтованими. Крім того, позовні вимоги про розірвання договорів оренди фактично пред’явлено в інтересах однієї юридичної особи до іншої, а справи за такими позовами відповідно до ст.ст. 1, 12 ГПК повинні розглядатися господарськими судами [6].
Отже, Верховний Суд, закриваючи провадження у справі, фактично визнав відсутність у позивача (акціонера) власної процесуальної заінтересованості, яка є необхідною передумовою права на звернення до суду та порушення цивільної процесуальної діяльності. Така правова позиція простежується й в інших рішеннях Верховного Суду України.
Верховний Суд України в своїх правових позиціях зазначив, що приписи ст. 124 Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в державі, не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду щодо прав і інтересів інших [7].
Отже, якщо заява пред’явлена до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб особами, яким законом такого права не надано, це свідчить про відсутність процесуальної заінтересованості особи-заявника та унеможливлює порушення провадження у справі за його заявою. 
Так, наприклад, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, президія Кіровоградського обласного суду зазначила, що справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК (1963 р). Суд не з’ясував, чи належить заявник до членів сім’ї особи, яку визнано недієздатною та чи вправі він був заявляти даний позов [8]. В правових позиціях Верховного Суду також міститься положення, згідно з яким якщо справу про визнання громадянина недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК (1963 р.), суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК (1963 р.), оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах [9, с. 226].
Такі ж процесуальні наслідки, на нашу думку, варто застосовувати, наприклад, й у справах про позбавлення батьківських прав, оскільки у ст. 165 Сімейного кодексу України наведено вичерпний перелік осіб, які можуть звертатися до суду з таким позовом.
При цьому варто зауважити, що у вказаному випадку, на наше переконання, не буде обмеження юрисдикції судів та права на судовий захист, оскільки, як зазначають М.І. Балюк і Д.Д. Луспеник, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух [4, с. 360-361].
Таким чином, від правильного розмежування матеріально-правової та процесуальної заінтересованості залежить правильність вирішення питання порушення провадження у справі (яке можливо лише у випадку наявності у особи процесуальної заінтересованості) та можливість задоволення позову (що можливо за умови наявності у позивача матеріальної заінтересованості).
 
Список використаних джерел:
1. Банников Р. Юридический интерес как предпосылка права на предъявление иска в суд / Р. Банников // Арбитражный и гражданский процесс. – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://www.juristlib.ru/book_5449.html.
2. Штефан М.Й. Цивільний процес : Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти / М.Й. Штефан. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 696 с.
3. Васильев С.В. Гражданский процесс : Учебное пособие. / С.В. Васильев. – Издание второе, дополненное. – Х: ООО «Одиссей», 2007. – 512 с.
4. Балюк М.І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції / М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник. – Серія «Судова практика». – Х.: Харків юридичний, 2008. – 708 с.
5. Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.01.2005 р. // Рішення Верховного Суду України. – 2005. – № 2 (11).
6. Ухвала Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 27.11.2001 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3 (31).
7. Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році від 01.12.1997 р. // Інформаційно-довідковий бюлетень. – 1997. – № 2/12.
8. Постанова президії Кіровоградського обласного суду від 04.10.2000 р. // Рішення Верховного Суду України. – 2001.
9. Шевчук П.І. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П.І. Шевчука. – К.: Ін Юре, 2002. – (Сер. «Б-ка судді»). – 416 с. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція