... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №6
Конституція України проголошує, що наша країна є правовою, соціальною, демократичною державою. Це означає, що права, свободи, законні інтереси людини і громадянина мають пріоритетне значення при вирішенні будь-якого державного або суспільного питання. Такий підхід є фундаментальним і при реформуванні судової системи нашої країни. Значним досягненням у проведенні судової реформи є прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. За змістом та значенням цей закон створив умови для подальшого вдосконалення судової системи. Так одним із напрямків продовження такої роботи є вирішення проблем внутрішнього адміністрування (керування, управління) в цій системі.
Для здійснення загального аналізу питання про адміністрування в судовій системі нашої країни слід визначитися з ключовим поняттям, яким є «судова система України», яке, в свою чергу, являє собою досить складне і розгалужене формування. Це об’єктивно обумовлює існування різних підходів до визначення його змісту та до з’ясування співвідношення з такими поняттями як «судова влада», «судоустрій», «система судів». В юридичній літературі зустрічаються висловлювання щодо тотожності цих понять або, навпаки, – їх суттєвої відмінності. Крім того, окремі науковці, приділяючи основну увагу аналізу поняття судової влади, не надають особливого значення судовій системі та трактують її занадто вузько.
У наукових джерелах деякі вчені розширюють поняття судової системи додаючи до нього такі властивості як: сукупність незалежних судів, самостійність та автономність її функціонування. Зустрічаються й інші визначення судової системи, які більш точно передають її внутрішні зв’язки (природу системності), сутність яких полягає у тому, що суди утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як: ієрархічність, багаторівневість та структурованість. Щодо останніх властивостей, то в цілому вони характеризують одне і теж саме.
Суд є основним елементом судової системи. Однак на сьогодні поняття та сутність суду, як складової судової системи не має належного визначення в науковій літературі. Багато аспектів організації та діяльності судів носять дискусійний характер і не мають однозначного трактування.
Традиційно характеризуючи суд, прийнято робити акцент саме на те, що суд це спеціальний орган який, здійснює правосуддя, і розглядаючи при цьому тільки власні теоретичні та практичні питання судочинства, не приділяючи уваги тому, що в першу чергу суд є органом державної влади, який має певну внутрішню структуру, та має взаємовідносини з іншими органами державної влади.
Для суду властиві специфічні принципи організації та діяльності, які притаманні лише йому. Це, насамперед, пов’язано з покладеним на нього відповідно до ст. 124 Конституції України завданням здійснення правосуддя, делегування якого іншим органам неможливе. Однак, слід погодитись з тим, що суди здійснюють разом з правосуддям і певну не процесуальну діяльність. Враховуючи це, можна сказати, що покладена на судову систему дуалістична природа завдань зумовлює і розгалуження відносин в середині цієї системи. Отже можна виокремити дві групи відносини: які виникають під час здійснення процесуальної діяльності, тобто при здійснені правосуддя, в які не можна втручатися, та іншу групу відносин, які виникають під час здійснення організаційної діяльності, тобто такої діяльності, яка забезпечує можливість здійснення правосуддя, та яка потребує злагодженої координації та управління.
     З цього випливає необхідність аналізу судової системи на рівні її підсистем, а саме з виокремленням такої її складової, яка забезпечує функціонування судової системи. Оскільки вирішальну роль для належної роботи будь-якої системи, грає не тільки вдосконалення законодавства, прагнення до високих правових стандартів, але і її матеріальні джерела, й ефективне управління ними. Тому питання належного функціонування судової системи слід розглядати не лише з позиції її правової регламентації, а й через аналіз управлінських процесів, що відбуваються у ній і мають не менше значення. Тобто у даному випадку йдеться про відносини працівників судової системи, функціональне призначення яких полягає у виконанні адміністративних повноважень. Однак цьому питанню не приділяється належної уваги ні з боку законодавців, ні з боку науковців. 
У загальній теорії управління проблемі керівництва належить особливе місце. Керівник персоніфікує відповідальність, владу і право контролю. При такому підході відносини, що складаються в середині організації, багато в чому формують ієрархічну піраміду, спеціалізація управлінських функцій і форми їхньої координації при цьому породжують жорсткий малюнок функціональної структури сучасної організації. Однак в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» недостатньо повно врегульовано питання управління судовою системою. Так, у голови суду немає жодного із підпорядкованих йому працівників. При цьому мова не йде про втручання голови суду в розгляд справ суддями, таке з урахуванням змін, внесених до процесуального законодавства, стало неможливим, ідеться про здійснення організаційного керівництва діяльністю суду. 
Досвід підтверджує, що існування керівних посад в судовій системі є вкрай необхідною для організації належної роботи суду та судової системи в цілому. Оскільки там, де керівник суду вміло організовує роботу, не втручаючись при цьому в розгляд суддями конкретних судових справ, забезпечується дотримання процесуальних строків розгляду справ, підвищується кваліфікація суддів, належним чином здійснюється прийом громадян тощо. Однак, останнім часом зберігається тенденція до звуження кола повноважень голови суду, мотивуючи це забезпеченням незалежності суду, що неоднозначно трактується науковцями та викликає дискусії. Але вирішення проблем незалежності судової системи потребує комплексного підходу з урахуванням існування організаційно-управлінських відносин в цій системі. 
На наш погляд, висвітлені проблеми обумовлені не тільки відсутністю системи законодавчих норм, що визначають правовий статус адміністративних посад, але і вкрай низьким ступенем вивченості даного інституту науковим співтовариством. Для їх вирішення необхідна розробка як концептуальних положень, так і конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства. Тому, вважаємо необхідним на законодавчому рівні закріпити завдання та принципи діяльності осіб на адміністративних посадах, чітко визначити коло покладених на них обов'язків, визначити перелік їх повноважень, належне виконання котрих могли бути корисними і для самого судочинства і для всього суспільства в цілому. {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Травень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція