... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №5
Останніми роками, як відомо вітчизняній доктрині, чинне кримінальне законодавство України зазнало чимало змін, причому такі зміни торкнулись не лише статей про злочини певного виду, але й охопили Загальну частину кодексу. Тільки розділ Х «Покарання та його види» за останні 5 років офіційно переглядався 7 разів. Сім його статей як от: 55, 56, 57, 59, 61, 62, 64 набули оновлення шляхом унесення до них відповідних змін.
На жаль, розміри цієї публікації не дозволяють замахнутись на розгляд усіх вищеперерахованих статей кодексу, та й не в цьому, власне, полягає головна місія такої роботи, але для стислого дослідження однієї з них, на нашу думку, місця вистачить.
Мова йде про статтю 59 Кримінального кодексу України, якою конфіскації майна надано статус одного з видів покарання. Відповідно до частини 2 цієї норми «конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу». Такого вигляду норма набула після унесення змін до чинного КК Законом України №1689-VII від 07.10.2014. Але, чи справді останніми змінами було поліпшено зміст кримінально-правової норми, що розглядається? Спробуємо розібратись.
Отже, що, по суті, передбачає собою конфіскація майна згідно з КК України? Як зазначено в частині 1 статті 59, це «примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого». Залишаючи поза увагою дискусію щодо доцільності конфіскації майна, як виду покарання, іншим авторам, зупинимось лише на виправданості, якщо хочете, адресності закріплення цього заходу примусу. Простіше кажучи, за які ж злочини конфіскація майна виглядатиме ефективно, не порушуючи при цьому принципу справедливості?
Як і будь-який інший вид покарання, конфіскація майна має на меті певні цілі, а саме: виправлення засудженого, попередження його подальшої злочинної діяльності й, власне, кару за вчинений злочин. На перший погляд, конфіскація майна ефективно забезпечує реалізацію лише останньої мети, адже, зважаючи на її природу та зміст, визнана винуватою особа потерпає від примусового вилучення у неї майна, що їй належить. Водночас, злочинець розуміє, що таке вилучення для нього є вкрай небажаним, і вчинення ним наступного злочину за певних умов призведе до чергової конфіскації аж до позбавлення усього майна. Таке розуміння і побоювання відіграє значну попереджальну функцію, а, отже, друга мета, як видно, у такий спосіб також досягається. Превентивний же характер конфіскації призводить до того, що винний утримується від злочинної діяльності, а це, певною мірою, стимулює його виправлення, нехай і примусово.
Але, чи виправданим є застосування конфіскації, як виду покарання, у тих випадках, про які говорить кримінальний закон? Чи доречною є конфіскація майна за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України та громадської безпеки? Чи справедливо вести мову про конфіскацію майна, як вид покарання, у всіх випадках таких злочинів? Забігаючи трохи наперед, зазначимо, що наша відповідь – ні!
По-перше, на наш погляд, конфіскація майна у таких випадках не є справедливою державною реакцією на вчинений злочин, оскільки кара через вилучення майна тут далеко не завжди віддзеркалює адекватну законодавчу відповідь. Коли мова йде про корисливий злочин, то, тут, принаймні, все справдано, адже, під час його вчинення, винувата особа тією чи іншою мірою збагачується. І вилучення у неї майна шляхом конфіскації за вчинене – є не тільки справедливою сатисфакцією, під час якої незаконно набуте майно, гроші чи коштовності часто повертаються власнику, але й справедливою карою, коли державне вилучення майна у злочинця відбувається у відповідь на попереднє злочинне його вилучення ним. І в кримінально-правовому сенсі обґрунтованими виглядають як ситуації, коли конфісковується саме попередньо вилучене злочинним шляхом майно, так і випадки, коли вилучається інше майно злочинця, оскільки до моменту конфіскації часто винний встигає реалізувати награбоване чи іншим чином обернути його на свою користь. Головне тут, з огляду на обставини справи, – забезпечити адекватний державний вектор майнового покарання винної особи.
По-друге, на наш погляд, конфіскація майна у таких випадках є неефективним засобом стримування та виправлення злочинця, як, власне, і елементом кари. Злочинець розуміє, що його позбавляють майна за злочинні дії, які не мали на меті незаконного збагачення. Він не прагнув до злочинного обернення чужого майна на свою користь і не робив цього. А тому вилучення майна для нього вже не становить сатисфакцію у вигляді справедливої кари, а нагадує необґрунтовану експропріацію. 
Єдиним випадком, що може справджувати застосування конфіскації, як виду покарання, за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості – це, на нашу думку, вчинення під час таких злочинів умисного пошкодження чи знищення чужого майна, або необережного пошкодження майна, яке сталось в результаті скоєння зазначених злочинів, у великих розмірах. Але, чимало статей про злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки не мають ані корисливого спрямування, ані передбачають заподіяння майнової шкоди шляхом пошкодження чи знищення власності, зокрема, статті 109 і 112, частина 1 статті 260. І, хоча конфіскацію майна в цих нормах визначено альтернативним заходом примусу, це не забезпечує гарантій її справедливого застосування.
Вважаємо за необхідно поглибити наукову дискусію з приводу доречності нинішнього вигляду ознак частини 2 статті 59 КК України задля ефективного їх формулювання та подальшого законодавчого випису. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція