... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 06.03.19 - СЕКЦІЯ №2
Децентралізація як концепція набуває багатьох форм, зважаючи на історію країн, рівні розвитку, культури й підходи до державного управління. Це поняття у праві є багатогранним та доволі складним явищем [1, с. 13].
Залежно від предмету дослідження децентралізація розглядається в контексті публічної, державної , виконавчої влади, державного управління. Частинами поняття визнають політичну, адміністративну та економічну складову й пов’язують зі створенням ефективної моделі управління на усіх рівнях [2, с. 136].
Прийнято розглядати поняття децентралізації в широкому (процес розподілу влади, передачу частини функцій від центру до периферії) та вузькому (певна система взаємовідносин між державою та адміністративно-територіальними одиницями) значеннях.
У роботах зарубіжних авторів з адміністративного права децентралізація трактується як спосіб організації публічної влади в державі, де адміністративно-територіальні одиниці (інші територіальні утворення) мають право самостійно вирішувати питання місцевого значення і реалізувати власні завдання у межах, встановлених законодавством та під відповідальність уповноважених органів і посадових осіб, а втручання у їх діяльність може відбуватись винятково з метою нагляду за законністю в передбачених законом випадках і відповідних формах [3, с. 49]. Новітнє європейське розуміння децентралізації виходить за межі ототожнення місцевого самоврядування і трактується значно ширше.
Вітчизняним дослідникам децентралізація уявляється як процес, процедура, дія, діяльність, інструмент, що спрямовані на ефективну реорганізацію публічної влади з послабленням публічних функцій держави, в особі уповноважених державних органів в бік їх перерозподілу (з наділенням відповідними владними повноваженнями) органам місцевого самоврядування, що покликано забезпечити їх самостійність та надати можливість вирішувати питання місцевого значення, здійснювати та захищати інтереси місцевих громад. 
Забейворота Т.В. зазначає, що Україні сьогодні бракує науково обґрунтованої та практично виваженої концепції децентралізації влади [4, с. 23]. Вибір оптимальної моделі децентралізації здатний забезпечити нашій державі раціональну організацію публічної влади.
Досягненням сучасної європейської моделі державного управління можна відмітити значне розширення функцій публічного характеру. Характерною особливістю є залучення до процесу децентралізації інших самоврядних суб’єктів на місцевому рівні, які в змозі виконувати частину публічних (управлінських) функцій, надавати послуги публічного характеру. До таких суб’єктів європейські законодавства відносять комунальні підприємства, товариства, спілки, об’єднання, недержавні школи, лікарні тощо (Польща); муніципальні об’єднання, що працюють на правах громадських об’єднань (Швеція) та інші. Вони не обмежуються розширенням повноважень органів місцевого самоврядування.
Не слід децентралізацію розглядати як панацею, що здатна вирішити усі без винятку місцеві проблеми. Децентралізація буде ефективною лише за умови наявності централізації влади, що безумовно краще може визначити пріоритети оборони кордонів держави, скоординувати діяльність місцевих служб, урівноважити інтереси різних соціальних груп, знизити вартість послуг тощо. Отже, в демократичній державі децентралізація не може існувати без централізації й навпаки. Децентралізаційні процеси динамічні, оскільки не існує сталої універсальної форми, яка б однаково успішно працювала, наприклад, в США та Європі. 
У кожній країні децентралізація публічної влади є своєрідною та унікальною, що не виключає загальних рис, які притаманні та прийнятні будь-якій державі. На індивідуальність цього процесу впливає геополітичне положення держави, її устрій, національні традиції, існуюча система державного управління, територіального устрою тощо. Завданням України на сьогодні є пошук власної адаптованої до вітчизняних умов моделі децентралізації публічної влади.
Сучасний підхід до поняття децентралізація публічної влади в Україні виявляється в виробленні такої демократичної моделі, яка б змогла забезпечити баланс інтересів між державною владою та органами місцевого самоврядування в прагненні передати повноваження органам публічної влади на місцях з метою ефективного вирішення питань місцевого значення та активного залучення членів громад до цього процесу.

Список використаних джерел:
1. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / [Бориславська О.М., Заверуха І.Б., Школик А.М. та ін.]; центр політико-правових реформ. Київ: Москаленко О. М., 2012. 212 с.
2. Бриль К.І. Поняття децентралізації як об’єкта адміністративно-правового забезпечення. Часопис Київського університету права, 2015. № 4. С. 136—139.
3. Wiktorowska A. Prawne determinante samodzielności gminy. Zagadnienia administracyjne. Warszawa: LIBER, 2002. 278 S.
4. Забейворота Т.В. Модернізація системи державного управління в умовах децентралізації влади: дис ... канд. наук з держ. управління: [спец.] 25.00.01 «Теорія та історія державного управління». Харків, 2017. 276 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція