... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №6
Верховною Радою України у другому читанні прийнято законопроект № 1032 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно з яким передбачено, що «З дня набрання чинності цим Законом ліквідується Військова прокуратура».
Поряд з цим, у минулому, прагнення окремих керівників Головної військової прокуратури отримати політичні чи суспільні дивіденди, підвищити власну популярність чи рейтинг, підкреслити свою вагомість та важливість шляхом оприлюднення у засобах масової інформації відомостей про затримання осіб, які підозрюються у вчиненні корупційних правопорушень, у більшості випадків порушує принцип невідворотності відповідальності, суть якого полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, має бути притягнута до кримінальної або іншого виду відповідальності, яка була б пов’язана із застосуванням до такої особи заходів кримінального характеру.
Вся річ у тому, що слідчі військової прокуратури та військові процесуальні прокурори зобов’язані виконувати накази своїх командирів, а не керуватися  нормам Закону України «Про прокуратуру» щодо забезпечення незалежності, неупередженості та об’єктивності прокурора під час виконання своїх обов’язків.
Так, відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків [1].
Статтею 7 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в системі органів прокуратури діє військова прокуратура [1]. 
Частиною 2 ст. 7 зазначеного закону передбачено, що до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих) [1].
У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.
Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
Незалежність прокурора забезпечується відповідно до ст.16 вказаного закону [1], зокрема: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності; порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора; установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора; функціонуванням органів прокурорського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Статтею 22 вказаного закону [1] передбачено, що прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України).
Частиною 1 ст.36 КПК України передбачено, що прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, заборонено.
У той же час, ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі [1].
Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» [2] правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закони України, «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
  На даний час, окремий Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі не прийнятий, а тому проходження військової службі у зазначеному правоохоронному органі регулюється Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України, що затверджене Указом Президента України 07.11.2001 №1053/2001.
Пунктом 13 зазначеного Положення передбачено, що військовослужбовці, відрядженні до військової прокуратури, органів виконавчої влади, підприємств і організацій, укладають контракт на загальних підставах.
Пунктом и, частиною 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі – Закон) передбачено, що контракт припиняється, розривається, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у разі систематичного невиконання умов контракту військовослужбовцем [2].
Аналогічну підставу продубльовано у пункті 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних сил України затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 №1053/2001 (далі – Положення).
Відповідно до Додатку до Положення, яким затверджено зразок контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, одним із обов’язків осіб, які уклали контракт є сумлінно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів та начальників, службові обов’язки, уміло керувати особовим складом.
Статтею 11 Закону передбачено, що одним із обов’язків військовослужбовців є беззастережно виконувати накази командирів (начальників), захищати їх у бою [2].
Відповідно до ст.28 Закону Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності; наданні командирові права одноособово приймати рішення, віддавати накази [2].
Статтею 30 Закону, передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевірити їх виконання, підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків видання явно злочинного наказу [2].
Усі військовослужбовці, незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг, повинні неухильно керуватися вимогами Закону України «Про дисциплінарний статут Збройних Сил України».
Статтею 4 вказаного закону, передбачено, що військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Статтями 79-74 зазначеного закону передбачено порядок накладення дисциплінарних стягнень на офіцерів начальниками (командирами).
Таким чином, на прокурорів військової прокуратури поширюються норми законодавства, які повністю суперечать нормам Закону України «Про прокуратуру» щодо забезпечення незалежності, неупередженості та об’єктивності прокурора під час виконання своїх обов’язків.
Таку ж позицію підтримує Головний військовий прокурор України, який в засобах масової інформації зазначив, що військові прокурори підкоряються Головнокомандувачу Збройних Сил України.
Таким чином, лише від наказу командира, залежала позиція військового прокурора у кримінальному провадженні, за невиконання якого він підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади, що прямо суперечить вимогам ч.2 ст.9 КПК України, відповідно до якої прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також ті обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, надати їм законну та правову оцінку та забезпечити прийняття законних та неупереджених рішень.

Список використаних джерел:
1. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/1697-18 (дата доступу 06.06.2019).
2. Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 (дата доступу 06.06.2019). {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція