... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №1
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в європейській політико- правовій думці сформувалась якісно нова концепція розуміння права, яка згодом отримала назву «теорія солідаризму». Основу даної концепції складають погляди Огюста Конта, який вважав суспільство єдиним цілим, особливою соціальною спільнотою, єдність якої забезпечується певними важелями впливу. Погляди О. Конта продовжував та розвивав французький соціолог Еміль Дюркгейм у своїй книзі «Про поділ суспільної праці». З назви стає зрозуміло, що в праці фігурує питання поділу праці, яке є силою, що створює єдине ціле в суспільстві, а центральним питанням постає соціальна солідарність. Власне, така солідарність існує, на думку Е. Дюркгейма, наступним чином: є два історичних етапи розвитку людства, за якими повинен відбуватись розподіл праці – механічна солідарність (яка зображена як рання і не до кінця розвинена) і органічна (пізня і відповідно, розвинена) [1]. На думку автора, саме через потребу організації суспільної праці, забезпечення взаємодії між суб’єктами і розвивається система принципів взаємодії, співпраці, згоди. 
Відтоді було написано багато праць зі спробами обґрунтування даної теорії, проте потрібно віддати належне Леону Дюгі, автору праці «Держава, об’єктивне право і позитивний закон». Автор вважав, що нерівність громадян є основою держави, і загалом – нерівність людей є основою суспільства. Така нерівність приводить до поділу на класи, кожен з яких виконує в суспільстві соціально необхідну роль. Саме зважаючи на це, автор книги пояснював, що класи взаємозалежні один від одного, що і є «солідарністю». Він вважав, що проповідувати боротьбу цих класів є злочином. Л. Дюгі зробив висновок, що солідарність – це закон існування та функціонування суспільства. Вчений не лише був прихильником теорії, крім цього він абсолютно не визнавав і часто критикував ідеї рівності і природного права. За його філософією, саме поділ суспільства на взаємозалежні класи є силою, що забезпечує правильне існування людства. Варто зазначити, що результатом теорії солідаризму він бачив той факт, що держава, якою вона є зараз, перестане існувати, натомість її місце починає займати новий лад, «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів [2, с. 7].
Варто зазначити, що ідеї солідаризму та суспільної солідарності набули розвитку і в Україні. Деякі науковці стверджують, що подібні ідеї солідаризму в своїх працях висвітлювали такі митці, як Т. Шевченко та Г. Сковорода [3]. Т. Шевченко намагався показати та нагадати суспільству про соціальну гармонію, а світле майбутнє, за його словами, могло настати за умови існування загальної солідарності: «Обніміте брати мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеться, заплакана мати». Якщо брати до уваги праці Великого Кобзаря в загальному, то практично в кожній він закликає українців бути рівними і йти разом до загального блага. Як зазначав І. Кант, всі класи є взаємозалежними, так і Т. Шевченко закликав народ об’єднатися, бо в майбутньому це створить єдине ціле суспільство. Після озвучення таких ідей, його вважають основоположником саме українського солідаризму. Згодом, багато митців у своїх творах розвивали концепції соціальної гармонії, взаємодопомоги та життя без боротьби класів. 
Є й інші аспекти та українські діячі, які досліджували це питання. Наприклад, видатний український історик, громадський та політичний діяч М. Грушевський взагалі відмовився від розгляду історії української нації як історії про класову боротьбу, натомість пояснював її як історію української державницької ідеї солідаризму [4, с. 106]. Згадавши М. Грушевського, потрібно також згадати В. Винниченка. Його позиція концепції солідаризму полягала дещо в іншому ніж поділ суспільства на класи. Він вважав, що державність – це чи не єдиний засіб збереження і розвитку кожної нації. Державність в розумінні В. Винниченка складають інститути економіки, політики, культури, що діють на території, населеній національним колективом, які зв’язують його в компактну цілісність, забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому [5, с. 91].
Та якщо зважати на новітню історію, то ситуація дещо змінилась. Початок новітньої теорії солідаризму в Україні починається з книги під назвою «Солідарність і солідаризм», яка була написана ще у 1950 році як дисертація французького вченого, вихідця з України – Володимира-Юрія Даниліва, проте у 2000 році, автор узагальнив всі існуючі теорії солідаризму, а також проаналізував всі основні постулати цього вчення, що й зібрав в єдину книгу, яка на сьогоднішній день вважається чи не єдиним комплексним дослідженням теорії солідаризму [6]. Ситуація змінилась тим, що тепер, крім митців та вчених, концепцію почали активно використовувати різні політичні сили – починаючи з 90-х років минулого століття, ідеї солідаризму згадувались на різноманітних з’їздах партій та передвиборчих агітаціях. В даному випадку, політичні сили поділились на дві групи: одні політики з трибун заявляють про «загрозу солідаризму», але дані заяви не були достатньо обґрунтовані. У свою чергу, прихильники теорії навпаки заявляють про те, що «Людина – істота колективна, отже, солідарність – це органічна властивість людських істот, що живуть у тій чи іншій соціальній групі. Навпаки, індивід, який не приймає корпоративних правил, «випадає» із соціуму – це виглядає скоріше як аномалія» [2].
Отже, ідеї сучасного українського солідаризму базуються і на працях європейських науковців, і на вітчизняних. Серед європейських слід виділити О. Конта, Е. Дюркгейма та Л. Дюгі, які внесли значний вклад у розвиток даної концепції, а з вітчизняних митців та вчених це, в першу чергу, Т. Шевченко, Г. Сковорода, М. Грушевський, В. Винниченко, Ю. Липа та ін. Варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, ідеї солідаризму набувають політико-правового характеру. У документах сучасних політичних, суспільно-політичних, суспільно-громадських, профспілкових рухів, об’єднань і партій піднімається питання нагальності пошуку нових форм інтеграції людства, досягнення партнерства, співробітництва, співучасті, діалогу, стійкого соціального миру, цивілізованого співжиття країн і народів. Тим не менше, сьогодні важливо не лише використання даної концепції політичними силами, а й її реалізація. Це стосується як побудови соціальної гармонії в межах України, так і питання євроінтеграції. Для цього потрібно просувати політичний діалог та реформи, посилити національні інституції та органи, які можуть сприяти реалізації політики, підтримувати заходи, спрямовані на зменшення бідності, діяльність, спрямована на підтримку соціального розвитку, гендерної рівності, працевлаштування та соціальної захищеності, підтримувати транскордонне співробітництво в сфері економіки, соціального захисту та охорони навколишнього середовища, розвиток освіти, захист прав людини, а також підтримувати міжкультурний діалог [6, с. 107]. Саме тому, вважаємо, що ідеї солідаризму і надалі залишаються актуальними та витребуваними. Солідарність як орієнтир та визначений вектор розвитку може стати основою ефективної взаємодії сучасного суспільства.

Список використаних джерел:
1. Поділ суспільної праці. URL: https://stud.com.ua/56395/sotsiologiya/podil_suspilnoyi_pratsi (дата звернення: 14.04.2020). 
2. Ніколаєнко Н. Теорія правового солідаризму: історичні аспекти та звязок з сучасністю. Юридична Україна. 2011. №8. С. 7.
3. Плешко М. Ідея солідаризму в контексті державотворення України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2009. URL: http://ukrbulletin.univ.kiev.ua/Visnyk-13/Plyeshko.pdf (дата звернення: 15.04.2020).
4. Шевченко О.С. Концепція солідаризму: історія, теорія та практика впровадження в Україні: дис. канд. іст. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ. Київ, 2019. 263 с.
5. Вєдерніков Ю.А., Чурпіта В.В., Колодій А.М. та ін. Історія вчень про державу і право: навч. посібник. Київ: Національна академія внутрішніх справ, 2001. 140 с. 
6. Прокопенко Л.Л., Рудік О.М., Шумляєва І.Д. Розвиток регіонального співробітництва України в контексті європейської інтеграції: монографія. Дніпро: ДРІДУ НАДУ, 2008. 132 с.

Науковий керівник: Подковенко Т.О., к.ю.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету.
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція