... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №2
Еволюція гарантій депутатської діяльності у вітчизняній політико-правовій практиці пройшла три основні етапи: 1) доконституційний – початок формування інституту гарантій депутатської діяльності в умовах становлення вітчизняного парламентаризму; 2) радянський – формування системи гарантій депутатської діяльності, її конституційно-правове закріплення в умовах радянської системи організації влади; 3) сучасний (пострадянський) – удосконалення системи гарантій депутатської діяльності, її раціоналізація з урахуванням кращих світових аналогів в умовах формування правової державності.
Перший вітчизняний досвід становлення парламентаризму виявився недовгим і внутрішньо суперечливим. Спочатку Лютнева (буржуазно-демократична), а потім Жовтнева (соціалістична) революції 1917 р. породили принципово нову організацію державної влади, в центрі якої перебували Ради. Революційний перехід до нової системи представництва обумовив радикальні зміни й у статусі депутатів, у тому числі й стосовно гарантій їхньої діяльності.
Подальший розвиток ідеї народного представництва та проблеми правового статусу депутатів на терені України після розпаду Російської імперії та в умовах громадянської війни доцільно розглядати з точки зору двох «паралельних» напрямків: 1) націонал-демократичного, відображеного в державно-правових актах Центральної Ради, Гетьманату та Директорії; 2) більшовицького, що отримав своє відображення у конституціях та поточному законодавстві радянської доби. 
У межах кожного з названих напрямків проблеми гарантування діяльності депутатів вирішувалися з різних концептуальних позицій. В усіх документах націонал-демократичного напрямку, де йшлося про статус депутатів (наприклад, у Конституції УНР 1918 р., конституційних актах періоду Гетьманату, Законі про Державну народну раду УНР 1920 р. тощо), підкреслювався професійний і вільний характер депутатського мандату, депутатський імунітет та індемнітет (в обох значеннях цього терміну). 
Більшовицький підхід до визначення правового статусу депутата базувався на запереченні парламентаризму як буржуазної ідеології, класовому підході й визнанні необхідності поєднання представницьких повноважень з основною трудовою діяльністю депутата. Виходячи з таких концептуальних засад, за радянськими депутатами не визнавалося будь-яких переваг чи привілеїв у правовому становищі. Не дарма протягом тривалого часу радянської історії не існувало навіть спеціальних нормативних актів про статус депутатів. 
Вперше про гарантії депутатської діяльності на конституційному рівні було згадано в Основному Законі СРСР 1936 р., який передбачив у ст.52, що депутати Верховної Ради СРСР користуються недоторканністю і не можуть бути притягнуті до судової відповідальності чи заарештовані без згоди Верховної Ради СРСР, а в період між сесіями – без згоди Президії Верховної Ради СРСР. Поряд з юридичними, передбачались і деякі соціально-економічні гарантії. Зокрема, перша сесія Верховної Ради СРСР постановила відшкодовувати видатки депутатів, пов’язані з виконанням ними депутатських повноважень.
Протягом 30-60-х рр. ХХ ст. гарантії депутатської діяльності в СРСР визначалися переважно на підзаконному рівні. Зокрема, Указ Президії Верховної Ради СРСР від  квітня 1968 р. «Про основні права та обов’язки сільських, селищних Рад депутатів трудящих» (ст.9) передбачав звільнення депутатів від своїх виробничих чи службових обов’язків на час сесії і засідань виконавчого комітету, до якого вони обрані. 
20 вересня 1972 р. було прийнято Закон СРСР «Про статус депутатів Рад депутатів трудящих в СРСР», яким поняття «гарантії депутатської діяльності» вперше отримало нормативне закріплення. Систему основних гарантій депутатської діяльності за Законом 1972 р. складали: 1) сприяння депутату у здійсненні його повноважень (ст.26); 2) звільнення депутата від виробничих чи службових обов’язків для виконання депутатських повноважень (ст.27); 3) забезпечення депутата виданнями Ради (ст.28); 4) надання депутату юридичної допомоги (ст.28); 5) обов’язок керівників підприємств, установ та організацій надавати депутатам необхідну інформацію (ст.29); 6) відшкодування депутату видатків, пов’язаних з виконанням депутатських повноважень (ст.30); 7) право депутата на безкоштовний проїзд (ст.31); 8) охорона трудових прав депутата (ст.32); 9) депутатська недоторканність (ст.33, 34); 10) депутатське посвідчення і нагрудний знак депутата (ст.35).
Законодавство незалежної України в аспекті нормативного закріплення гарантій депутатської діяльності стало наступником підходів, сформованих ще в радянському державознавстві, адаптувавши їх до нових політико-правових умов. На сьогодні гарантії діяльності депутатів можна розподілити на чотири групи. Першу з них складають організаційно-правові гарантії, що стосуються підготовки і здійснення депутатських повноважень (звільнення від виробничих чи службових обов’язків для виконання депутатських повноважень, інформаційне, у тому числі юридичне, забезпечення діяльності, невідкладний прийом посадовими особами). До другої групи належать процесуальні гарантії, основна мета яких полягає у забезпеченні безперешкодного порядку реалізації депутатських повноважень. Третя група – матеріально-правові гарантії, – призначені для фінансового забезпечення поведінки депутата щодо участі в управлінні публічними справами (відшкодування видатків, пов’язаних з виконанням депутатських повноважень, а також безкоштовний проїзд залізничним, повітряним і морським транспортом по території країни, позачергове поселення у готелі, надання службового житла тощо). Четверту групу складає депутатський імунітет, метою якого є охорона прав депутатів від будь-яких посягань, забезпечення безперешкодної реалізації депутатами своїх повноважень (депутатська недоторканність та охорона трудових прав депутатів).
Система соціально-економічних гарантій депутатської діяльності у переважній більшості зарубіжних країн є якщо не аналогічною, то подібною, і включає низку правомочностей, у тому числі: на депутатську платню та надбавки і доплати до неї; на повне або часткове звільнення депутатської платні від сплати податків; на отримання коштів для утримання допоміжного персоналу, наймання, обладнання й утримання офісу, наймання житла; на безкоштовне транспортне обслуговування; на безкоштовне користування поштовими послугами, телефонним і телеграфним зв’язком; на пільги по оплаті комунальних послуг; на страхування життя й здоров’я; на пільгове пенсійне забезпечення.
Усі зазначені соціально-економічні гарантії депутатської діяльності передбачені й чинним Законом України «Про статус народного депутата України». Проте вітчизняним конституційним законодавством, так само як і законодавство країн СНД, виходячи з радянської політико-правової традиції, значно розширює коло соціально-економічних гарантій депутатської діяльності. Наприклад, законодавство провідних країн західної демократії не знає ні доплат за науковий ступінь, ні права на санаторно-курортне обслуговування, ні права на першочергове поселення в готелі, ні широкого переліку гарантій трудових прав депутатів.
Конституційним законодавством зарубіжних країн, як правило, передбачаються певні механізми, які б гарантували державу і суспільство від марнотратства з боку парламентарів при вирішенні питань матеріально-фінансового забезпечення своєї діяльності. В Україні таких юридичних механізмів поки що не існує. Україна суттєво відстає від країн західної демократії у питаннях забезпечення гласності (транспарентності) питань, пов’язаних з матеріально-фінансовим забезпеченням депутатської діяльності. На наш погляд, при встановленні розміру оплати праці народних депутатів України варто запозичити досвід країн Прибалтики і привести його у відповідність до середнього рівня оплати праці в реальному секторі економіки. {jcomments on}

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція