... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 18.06.20 - СЕКЦІЯ №1
Кінець 1944 року спричинив чергову зміну стратегії і тактики боротьби суб’єктів українського самостійницького руху з карально-силовими структурами радянського тоталітарного режиму в Західній Україні, зумовивши особливу роль структур Служби безпеки Організації українських націоналістів (далі – СБ ОУН(б)). За твердженням Д. Вєдєнєєва, СБ ОУН, створена у 1940 році як окрема реферантура проводу ОУН, постала як спеціальний внутрішній розвідувальний та контрозвідувальний підрозділ українського визвольного руху для налагодження внутрішньої та зовнішньої розвідки, виявлення та ліквідація ворожої агентури, знищення функціонерів окупаційної влади, створення власної мережі інформаторів [3, с. 181]. Оформившись як «окремий організаційний апарат» реферантури СБ ОУН(б) мали окремі лінії зв’язку та плани роботи, займаючи особливе місце в системі підпілля.
Метою наукової публікації є проаналізувати науковий доробок сучасних вітчизняних дослідників у вивченні окремих аспектів діяльності спецпідрозділів українського самостійницького руху в один з найзапекліших періодів протиборства із карально-силовими структурами сталінського тоталітарного режиму.
Заявленій науковій проблематиці присвятили власні наукові публікації знані дослідники українського визвольного руху періоду 40-50-х років XX століття, зокрема: Я. Антонюк, Д. Вєдєнєєв, Г. Биструхін, В. Ільницький, О. Іщук, В. Єфименко, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Трофимович та ін.
Діяльність СБ ОУН(б), розвідувальної служби УПА у їх післявоєнному протиборстві з комуністичною владою та її карально-силовими структурами належно представлена монографічними працями, зокрема Д. Вєдєнєєва, який у співавторстві з В. Єгоровим [3, с. 485-503] та Г. Биструхіним [4] одними з перших на ґрунтовній джерельній базі з архіву Служби безпеки (далі - СБ) та його регіональних відділень розкрили її діяльність. Дослідженню діяльності одного з організаторів та керівників СБ ОУН(б) Миколи Арсенича присвячене монографічне дослідження О. Іщука та В. Огородніка [7]. На основі опрацьованих архівних матеріалів дослідники зазначають, що «діяльність СБ не була безсистемною, безглуздо жорстокою, як про це писали радянські пропагандистські видання. Вона була добре організована, регламентована чіткими інструкціями та вказівками, які затверджував особисто М. Арсенич та інші підпорядковані йому працівники» [8, с. 286].
Історико-краєзнавчий дискурс діяльності СБ ОУН(б) на Волині здійснив Я. Антонюк [1]. Автор акцентував увагу на передумовах становлення, періодизації, еволюції діяльності СБ ОУН (б). Прагнучи подати об’єктивну картину діяльності оунівської спецслужби, автор визнає її однією з найвпливовіших в структурі націоналістичного підпілля в регіоні та однією з найсильніших ланок українського національно-визвольного руху [1, с. 136].
Важливу наукову цінність має видання матеріалів і документів про діяльність СБ ОУН(б) у 1940-х роках, здійснене під егідою Інституту історії України НАН України та Київського університету імені Т. Шевченка [10]. Упорядники документальної праці О. Лисенко та І. Патриляк включили 21 документ з історії діяльності СБ ОУН(б) за період 1941-1947 років, розкрили еволюцію завдань спецслужби в різні періоди, діяльність якої без перебільшення дозволила в значній мірі продовжити національно-визвольну боротьбу на десятиліття [10, с. 294].
Вітчизняні дослідники зазначають, що значні втрати в лавах Української повстанської армії (далі – УПА) змусили керівництво українського самостійницького руху в листопаді 1944 року дати тверезу оцінку попередньому етапу боротьби. У переліку окреслених заходів подальшої боротьби І. Патриляк визначає наступні: 1) націоналістичне підпілля мало втримати позиції та здійснити реорганізацію усіх структурних ланок; 2) скоротити кількість реферантур та зробити мережу ОУН(б) більш мобільною; 3) Українська повстанська армія мала відмовитися від регулярно-військових дій та «... остаточно перейти до діяльності партизансько-диверсійними методами» [11, с. 434]. Науковець наголошує і на зростанні уваги повстанського командування щодо розвідки і контррозвідки, що значно посилювало вплив СБ ОУН(б) [11, с. 434]. 
Слід наголосити, що карально-силовим структурам сталінського режиму у період зими 1945-1946 років через проведення системи військових й ідеологічно-політичних заходів вдалося суттєво підірвати позиції українського визвольного руху. Давався взнаки неспівмірний потенціал ворогуючих сторін, відсутність міжнародних джерел підтримки боротьби ОУН(б) і УПА, наростаюча, хронічна втома населення. Попри вжиті контрзаходи СБ ОУН(б), все ж контррозвідка самостійницьких сил не змогла адекватно відповісти підступній агентурно-оперативній діяльності радянських спецслужб [9, с. 386].
Історіографічний аналіз праць науковців, дозволяє окреслити ключові тези оцінки діяльності СБ ОУН(б), розвідувальної служби УПА.
1. Організація діяльності спецслужб, їх особлива вага в розгортанні національно-визвольної боротьби була зумовлена екстремальними історичними умовами боротьби з радянським карально-силовим апаратом, обранням обома ворогуючими силами силових способів реалізації власних цілей; необхідністю захисту організаційних клітин та осередків підпілля, повстанських відділів; політичною диференціацією та непростими внутрішніми відносинами, «специфікою ідеології та суспільно-політичної налаштованості учасників руху ОУН та УПА» [5, с. 348]. 
2. Науковцями досить повно досліджено основні організаційні форми, ключові напрями діяльності, функціональні обов’язки спецпідрозділів, рецепцію форм і методів їх оперативної роботи з арсеналу спецслужб держав-противників [5, с. 349]. 
3. Діяльність спецпідрозділів українських націоналістів «...спрямовувалася на розвідувальне забезпечення й контрозвідувальний захист підпілля та безпосередню участь у протидії заходам з радянизації регіону» [4, с. 137]. Сучасні українські науковці об’єктивно наголошують і на проведенні СБ ОУН(б) «чисток» в середовищі членства підпільно-повстанського руху [4, с. 138], допущених помилок, жорстокості та репресій щодо місцевого українського і польського населення [1, с. 135]. У цьому контексті концептуально-методологічного значення набувають міркування Д. Вєдєнєєва та Г. Биструхіна, які стверджують, що «... обидві сторони не цуралися антигуманних методів, і лише потім сторона, яка перемогла, пропагандистськими засобами і тотальним переписуванням (замовчуванням) історії вигідно для себе інтерпретує події, глорифікуючи себе й усіляко демонізуючи противника» [6, с. 8]. Спецпідрозділи недержавного характеру, узагальнюють Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін є «... структурними елементами національно-визвольних та інших урядових рухів (організацій), їхніх військових формувань, котрі здійснюють розвідувальні, контррозвідувальні, оперативно-бойові та інші притаманні спецслужбам функції задля сприяння реалізації стратегічних і поточних завдань згаданих рухів (організацій) специфічними засобами» [6, с. 45-46].
Таким чином, в сучасній українській історіографії усталеним є висновок, що розвідувальні та контрозвідувальну заходи спецслужб оунівського підпілля та Української повстанської армії сприяли розгортанню національно-визвольної боротьби та були одними з ключових чинників, що «... забезпечили тривалість, масштаб і запеклість антирадянського руху опору в регіоні» [4, с. 138].

Список використаних джерел:
1. Антонюк Я.М. Діяльність СБ ОУН на Волині. Історико-краєзнавче видання. Луцьк: Волинська книга, 2007. 176 с. 
2. Вєдєнєєв Д. Післявоєнна еволюція стратегії, тактики, організаційно-функціональної побудови озброєного руху опору під проводом ОУН(б) в Західній Україні. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 22. С. 172—182.
3. Вєдєнєєв Д.В. Меч і тризуб. Нотатки до історії Служби безпеки Організації Українських Націоналістів. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 1998. № 1/2(6/7), 2-4 (13-15). 2000. С. 181.
4. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки: монографія. Київ: К.І.С., 2007. 568 с.
5. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920-1945): монографія. Київ: Генеза, 2006. 405 с.
6. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». В кн.: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-ті роки. Київ: В-во «К.І.С.», 2007. 568 с. 
7. Іщук О., Огороднік В. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН. Коломия: «Вік». 197 с.
8. Ільницький В. Український національно-визвольний рух у Карпатському краї ОУН (1945–1954): історіографія проблеми. Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2015. Спецвипуск 2. С. 277—313.
9. Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В.В., Ільюшин І.І., Касьянов Г.В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С.В. НАН України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. 494 с.
10. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН (б) у 1940-х рр. Упоряд.: О.Є. Лисенко, І.К. Патриляк. Київ: Інститут історії України НАН України, 2003. 254 с.
11. Патриляк І. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960 роках. Центр досліджень визвольного руху. Львів: Часопис, 2012. 512 с.{jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція