ПРАВОВІ ФОРМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ДЕРЖАВИ І ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ
04.12.20 16:47 | Автор(и) КОГУТ АНГЕЛІНА ВІКТОРІВНА, студентка юридичного факультету Західноукраїнського національного університету (м. Тернопіль) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1 |
Постановка проблеми. Сьогодні доволі актуальним є питання взаємодії держави і громадських об’єднань, оскільки наша держава є державою соціально-демократичної орієнтації. Саме тому важливим є визначення ролі громадських інституцій у політичній системі суспільства, поступовому формуванні громадянського суспільства, становленні та розвитку демократії і правової держави.
Стан наукового дослідження. Проблема дослідження правових форм взаємовідносин держави і громадських об’єднань була предметом дослідження багатьох вчених-науковців, політологів, соціологів та правників, серед них О. Ващук, Н. Гаєва, І. Кичко, В. Кравчук, О. Максименко, О. Мороз та інші.
Метою даної роботи є дослідження взаємовідносин держави і громадських об’єднань в Україні, правове регулювання їх взаємодії.
Виклад основного матеріалу слід розпочати із з’ясування сутності поняття держави та громадських організацій. Держава, за визначенням О. Скакун, – це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів, за необхідності застосовуючи примус [1].
Громадським об’єднанням, за Законом України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року, визначається добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів [2].
Варто зазначити, що останнім часом роль громадських об’єднань в Україні значно зростає. Держава та громадські об’єднання – взаємопов’язані суб’єкти політичної системи, що забезпечують розвиток один одного, здійснюючи при цьому взаємний контроль.
Оскільки держава функціонує в інтересах всього населення, а державна влада поширюється на всіх, хто знаходиться на її території, то тільки держава уповноважена обмежувати права і свободи в тій мірі, в якій це необхідно для стабільності та гармонійного розвитку суспільства. Такі кроки з боку держави є цивілізованим способом врегулювання свободи громадських організацій, оскільки лише держава є офіційним представником всього суспільства, а об’єднання громадян – тільки його частиною.
Вважаємо, що регулювання діяльності громадських організацій з боку держави є доцільним. Держава, однак, повинна зберігати розумний баланс між свободою громадських організацій та вимогами захисту демократії, бо будь-які порушення цього балансу, які можливі як з боку держави, так і з боку громадських організацій, є загрозою для демократії [3, с.99].
Визначальним обов’язком правової держави є невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об’єднання, так і в діяльність самого об’єднання, за винятком обмежень, встановлених в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення чи захисту прав і свобод інших людей (ч. 1 ст. 36 Конституції України) [4]. Це виключні підстави втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об’єднання.
Аналізуючи законодавство, можна встановити, що правовими формами впливу держави на громадські об’єднання є:
1) встановлення правових положень, які визначають порядок їх легалізації і, власне, реєстрації об’єднань громадян;
2) здійснення нагляду за діяльністю цих об’єднань;
3) встановлення відповідальності за порушення законодавства;
4) створення умов для їх функціонування.
Громадські об’єднання є своєрідними осередками груп інтересів і подекуди групами впливу. У процесі суспільного розвитку і державного реформування, вони впливають на вирішення певних завдань і функцій держави. Так, громадські об’єднання беруть активну участь у виробленні, моніторингу та формуванні суспільної думки про напрями реалізації державної політики в різних сферах. Ці соціальні інституції стають ефективною основою консолідації зусиль з одного боку – членів соціуму, а з іншого – держави та громадян.
Посилення ролі громадських об’єднань в Україні є певною закономірністю, зумовленою потребою людей у колективній діяльності, соціальній активності, розвитку ініціативи, здібностей, а відтак визначальним показником становлення та розвитку громадянського суспільства.
Формами впливу громадських об’єднань на державу є [5, с.152]:
1) допомога державі у вирішенні її завдань і функцій;
2) прийняття спільних політичних рішень;
3) участь у різних видах політичної діяльності, в тому числі шляхом створення спільних комісій, громадських консультативних органів, включення представників громадських об’єднань до державних колегіальних органів;
4) внесення пропозицій до органів влади;
5) громадський контроль;
6) формування громадської думки, проведення масових заходів.
Висновки. Отже, громадські об’єднання виступають рушійною силою, засобом змін у правовій державі, природним фундаментом демократії, ефективним інструментом реалізації та захисту спільних інтересів, що охороняються та гарантуються Конституцією України. У свою чергу, держава забезпечує діяльність цих об’єднань.
Перспективним напрямом розвитку правової держави є налагодження ефективної співпраці держави та суспільних інститутів у площині взаємозацікавленого партнерства, від якого державна влада може отримати більше користі, що проявиться не тільки в посиленні її авторитету серед громадян, але й зростанні їхньої довіри до влади.
Список використаних джерел:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. / Пер. з рос. Харків: Консум,2006. 656 с.
2. Про громадські об’єднання: Закон України № 4572-VI від 22.03.2012. Редакція від 28.04.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text
3. Кравчук В.М. Взаємовідносини громадських організацій і держави в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. Київ, 2008. 229 с.
4. Конституція України від 28.06.1996. Редакція від 01.01.2020. URL: https://cutt.ly/rhx2jNt
5. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
