... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1
Справедливість являє собою моральне усвідомлення рівноцінності, правильної відповідності між діями та їх наслідками, правами та обов’язками, проступком та покаранням за нього, роботою та винагородою. Вона є однією з найважливіших моральних та правових категорій, що відіграє особливу роль у формуванні права. Однак розуміння того, що є справедливим змінювалось протягом сторіч і залежало від рівня культурного розвитку суспільства, його звичаїв, традицій, державної організації.
В первісному суспільстві вже формувалися перші уявлення про справедливість. Однак ця справедливість стосувалася лише членів роду (племені, селища) і на інші племена не поширювалась. Основою тогочасних уявлень про справедливе покарання був принцип таліону (від лат. talis – такий самий; рівним за рівне: «око за око, зуб за зуб»), що передбачав рівноцінну відплату, заподіяння порушнику того самого, що він спричинив потерпілому. З розвитком цивілізації, на заміну принципу таліону прийшов принцип еквівалентності покарання (штраф, конфіскація майна, обмеження в правах і т.д.) [1, с. 7, 24].
Перша згадка про справедливість у праві, що дійшла до наших часів – відноситься до XVIII ст. до н.е. і міститься в тексті стародавнього джерела права Законах Хаммурапі, в якості одного з мотивів їх прийняття: «…щоб засяяла справедливість в країні, щоб знищити злочинців, щоб сильніший не пригнічував слабшого…» [2].
Подальше формування ідей про справедливість відбувалося в Античну добу в Стародавній Греції. Вже в епосах Гомера і Гесіода, хоча і на міфологічній основі, розвивалися певні правові та політичні ідеї стосовно справедливості. Так, в поемах Гомера «Іліаді» та «Одіссеї», Зевс у морально-правовій площині виступає як верховний заступник загальної справедливості, який суворо карає тих, хто творить насильство і неправий суд. Справедливість визначається в якості об’єктивної основи і критерію правового, оскільки має божественне походження. У гомерівських поемах порушення справедливості – не просто антигромадський, але, перш за все, антибожественний акт, за який неминуче наступає божа кара. Лише те, що відповідало тогочасним уявленням про справедливість, сприймалось як право. 
У гесіодівській інтерпретації, боги виступали носіями морально-правових принципів і сил. Гесіод в своїх поемах висунув положення про єдине коріння та основи справедливості й закону. Він першим вжив поняття «право по природі», або природне право (фєсеї) і поняття «право, встановлене людьми» (номо), іншими словами позитивне право [3].
Новий поштовх для розвитку поняття «справедливість» отримало в Стародавньому Римі. Це було пов’язано з діяльністю преторів, коли з’явилась модель експертизи законодавства з приводу його справедливості з урахуванням відповідності інтересів громадян Риму (квіритів) та представників інших народів, іноземців (перегринів). Через декілька століть подібна експертиза на відповідність законів вимогам релігії, моралі та справедливості проводилась і в Османській Імперії [4, c. 17].
Глибока філософська розробка проблем справедливості, права, держави та закону пов’язана з творчістю представника німецької класичної філософії Іммануїла Канта, який використав діалектичний підхід до їх розв’язання. На думку І. Канта, «Людина дуже рано набуває почуття справедливості, однак, дуже пізно, або взагалі не набуває поняття справедливості». На противагу почуттю, поняття справедливості не може бути набуте людиною на основі лише індивідуального досвіду.
Філософ розглядав відсутність почуття справедливості як стан неповноліття. Як стверджував І. Кант: «Неповноліття означає неспроможність користування власним розумом без керівництва когось іншого». Тому подолати стан неповноліття здатен лише розум. На думку мислителя, «вік просвітництва» – здатен вивести людину зі стану неповноліття [5, c. 256].
Таким чином, закладення категорії справедливості як основи для права є невипадковим. Цей основоположний принцип стає спрямовуючим фактором для визначення напряму розвитку права. Зокрема розробник лібертарно-юридичної концепції праворозуміння, В.С. Нерсесянц, розрівняв поняття правового та неправового закону. На його думку, правові закони це ті, які побудовані на принципах формальної рівності, необхідної та загальнообов’язкової свободи та всезагальної справедливості, а не правові – ті, які не вбирають у себе зазначених рис [6, с. 4].
На основі даного підходу можна відповісти на питання правової дискусії «Який принцип функціонування правової держави важливіший: верховенства права чи верховенства закону?». Вважаємо, що для правової держави визначальним є принцип верховенства права, бо саме право базується на справедливості, як визначальній категорії. А закони в державі, в свою чергу, мають відповідати праву. Підтвердження цьому знаходимо у Конституційному Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який вніс зміни в ряд статей Конституції України, зокрема, текст ст. 129 «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» було замінено на «Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права». А також статтю 147 було доповнено частиною другою наступного змісту «Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов’язковості ухвалених ним рішень i висновків», акцентуючи увагу саме на принципі верховенства права [7].
На єдність права і справедливості вказує і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Ідея справедливості звучить і в новітньому процесуальному законодавстві. Положення ст.2 ЦПК, ГПК, КАС одним із завдань судочинства визначають не будь-яке, а саме справедливе вирішення спорів. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» [8].
Таким чином, на основі зазначених підходів до співвідношення категорій справедливості та права, сутності справедливості як культурної та правової цінності, можна стверджувати, що юридична справедливість виявляється у відповідності між законодавчо закріпленими взаємозалежними правами, свободами, обов’язками, відповідальністю за вчинені правопорушення. Вона має особливе значення для регулювання суспільних відносин, оскільки найбільш суттєві соціальні наслідки викликає саме несправедливість, закріплена в законодавстві.
    
Список використаних джерел:
1. Чечельницкий И.В. Справедливость и правотворчество: монография. Москва: Проспект, 2017. 176 с.
2. Законы вавилонского царя Хаммурапи. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm (дата звернення: 04.12.2020).
3. Бандура О.О., Вовк В.М., Гвоздік О.І. Філософія права. Національна академія внутрішніх справ. URL: https://www.naiau.kiev.ua/books/mnp_fil_prava/index.htm (дата звернення 03.12.2020).
4. Муромцев Г.И. О некоторых особенностях и закономерностях развития правовых культур. Правовые культуры. Жидковские чтения: Материалы Всероссийской научной конференции. Москва, 25 марта 2011 г. Под ред.: Муромцев Г.И., Немытина М.В. Москва: РУДН, 2012. 438 c.
5. Кант И. Критика практического разума // соч.: в 6 томах. Москва, 1965. Т.4, Ч.1. 544 с.
6. Нерсесянц В.С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливости. СОЦИС: Социологические исследования. 2001. № 10. С. 3—15.
7. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02 червня 2016. № 1401-VIІІ. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 28. Ст. 532.
8. Здоровець С.В. Застосування принципу справедливості у новітньому судочинстві України (матеріально – правовий аспект). Юридичний портал Протокол. Юридична дискусія. Статті. URL: https://protocol.ua/ua/zastosuvannya_printsipu_spravedlivosti_u_novitnomu_sudochinstvi_ukraini_(materialno_pravoviy_aspekt)/ (дата звернення: 05.12.2020).
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція