... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1
Незалежний, сильний, авторитетний суд – це один із «китів», на яких тримається розвиток демократичного суспільства, а повага до судової влади є гарантією стабільності держави. Однак, актуальна сьогодні категорія «поваги до суду», на жаль, мало досліджена вченими, хоча вивченню принципів функціонування судової влади загалом та окремих проблем суспільної довіри до суду та ефективності судової влади присвячено низку наукових робіт. Детальне ж дослідження змісту і значення категорії «повага до суду» є вельми актуальним.
Повагу до суду як правову категорію подекуди розглядають з точки зору двох складових – психолого-соціологічної і юридичної [1]. 
Психолого-соціологічна складова має низку аспектів, які визначають рівень довіри до судової влади і, як наслідок, формують повагу до суду як правового інституту. 
Першим і, безумовно, найважливішим аспектом є справедливість судових рішень, який передбачає, що рішення ухвалені чесним і справедливим судом, з дотриманням рівності сторін перед законом. 
Другий аспект пов’язаний із здійсненням правосуддя і впевненістю учасників судового процесу в тому, що вони були почуті, у них була можливість сформувати своє бачення того, що відбувалося, що суддя ставився з повагою до їх гідності, що процес був неупередженим і справедливим, суддя був незалежним від зовнішніх факторів у прийнятті рішення, відтак заслуговує на довіру учасників процесу. Цей аспект знайшов своє підтвердження в позиції Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), закладеній в рішенні від 26 жовтня 1984 р. у справі «De Cubber v. Belgium». А про «довіру, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості» йшлося ще раніше – в рішенні «Piersack v. Belgium» 1982 року.
На повагу до суду значною мірою впливає ефективність правосуддя. Для особи, яка звертається за захистом свого права, є не настільки важливим процес ухвалення рішення, як його ефективне виконання. Виконання рішення суду є однією зі складових права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У контексті зазначених норм Конвенції цілком логічною є позиція ЄСПЛ, згідно з якою «ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення» («Hornsby v. Greece», 1997). Однак, в Україні виконання судового рішення не залежить від суду. Суд лише може розглянути скарги учасників провадження, які виникають у ході його виконання, але будь-яких інших повноважень, які б спонукали до ефективного виконання судового рішення, суд не має. Ця проблема неодноразово обговорювалась, адже за офіційною статистикою близько 80 % звернень до ЄСПЛ стосуються саме проблематики невиконання рішень українських судів [2]. Незважаючи на деякі зміни процедури виконання, зокрема запровадження інституту приватних виконавців, виконання судових рішень в Україні все ще залишається проблемним етапом судового провадження.
Ще одним аспектом психолого-соціологічної складової поваги до суду як правової категорії є роль засобів масової інформації у формуванні довіри і поваги в сприйнятті правосуддя в країні. Суди можуть поліпшити це сприйняття, своєчасно даючи чітку і зрозумілу інформацію про хід розгляду справи та прийняті процесуальні рішення, однак інформаційний вплив ззовні значною мірю формує ставлення громадськості до судової влади. Цю проблему більш детально розглянемо далі – в контексті висвітлення юридичного аспекту поваги до суду. 
Отож, в юридичній площині зміст поваги до суду можна визначити від зворотного – виходячи з категорії «неповаги до суду». В українському законодавстві «неповага до суду» носить лише адміністративно-правовий характер. Відповідальність за таку неповагу передбачена статтею 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо вона виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. 
Однак, повага до суду є, на нашу думку, значно ширшим поняттям. До дій, які свідчать про неповагу до суду можна віднести будь-які публічні дії або опубліковану інформацію, мета яких викликати презирство до судді, принизити його авторитет, тим самим вплинути на його рішення, викликавши негативну суспільну реакцію. Це можуть бути дії, які спрямовані на підривання довіри суспільства до представників судової влади і правосуддя в цілому, тим більше, якщо це роблять особи, які мають соціальне визнання (наприклад, представники законодавчої та виконавчої влади). 
Сьогодні не лише в Україні гостро постає проблема «скандалізації правосуддя» [1]. Поява цього явища пов’язана з тим, що розвиток традиційних засобів масової інформації, інтернет-ресурсів призвів до того, що маніпулювання громадською думкою нерідко стало використовуватися для тиску на суд, дискредитації суддів. При цьому часто використовуються не просто тенденційні публікації і суб’єктивні пости в соцмережах, а відверто брехлива інформація. У той же час, судді, обмежені етичними нормами, виявляються практично беззахисними перед брехнею, поширюваною недобросовісними засобами масової інформації. Громадянське суспільство і засоби масової інформації теж повинні дотримуватися хоча б базових етичних норм при висвітленні та обговоренні роботи судів. Етичні норми не можуть діяти тільки для однієї зі сторін будь-яких відносин – етичні правила повинні в рівній мірі поширюватися на всіх учасників цих відносин. У цьому і проявляється категорія «поваги до суду».
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами є неприпустимим. Саме тому звернення до суду, що містять, до прикладу, нецензурні або інші образливі вирази, вважаються поданими з порушенням процесуальних норм і розгляду не підлягають. Завдання судового розгляду полягає в захисті порушених прав і законних інтересів громадян і організацій. Особа, яка замість захисту своїх прав прагне образити інших людей, переслідує мету, ніяк не пов’язану з правосуддям. 
Підведемо підсумок, повагу до суду як правову категорію доцільно розглядати з точки зору двох позицій: 1) з психолого-соціологічної позиції повагу до суду формує справедливість судових рішень; чесність, об’єктивність і неупередженість судді в очах учасників справи; ефективність правосуддя (виконання судових рішень); інформаційний вплив ЗМІ тощо; 2) з юридичної позиції повагою до суду вважається будь-яка поведінка, яка не розцінюється законодавством як неповага. Однак, такий підхід є наразі недостатнім, бо законодавчо в Україні встановлені лише вимоги процесуальної сумлінності (можливість застосування судом заходів процесуального примусу за зловживання правом та втручання в процес судочинства, а також адміністративна відповідальність за неповагу до суду, яка виражається у визначених кодексом, вказаних нами вище, діяннях). Відповідальності ж за дискредитацію, дифамацію суддів, позапроцесуальний тиск на них та інші дії, що умисно вчиняються з метою принизити суд і підірвати його авторитет (за так звану «скандалізацію правосуддя»), законодавчо не встановлено. Судді ж, обмежені етичними нормами, не мають достатніх заходів захисту. Відсутність адекватної відповіді на відвертий тиск, який чиниться на правосуддя, веде до вкрай негативних наслідків для правопорядку в державі.
На завершення варто зазначити, що якщо суддя вже наділений повноваженнями (після усіх, передбачених законодавством, етапів добору, й зокрема спецперевірки і спецпідготовки), щодо нього повинна діяти презумпція його сумлінності. ЄСПЛ також керується у своїй діяльності презумпцією сумлінності держави, яка по суті є презумпцією сумлінності національного суду і означає, що дії суду є законними і обґрунтованими, доки протилежне не доведено у встановленому порядку. Якщо ж суддя в Україні порушить закон або норми суддівської етики, оцінку його діям надає Вища рада правосуддя, яка наділена відповідними повноваженнями. Заходів відповідальності для цього у законодавстві закріплено більш ніж достатньо. 
Презумпція сумлінності судді гарантуватиме судовим рішенням своєрідний кредит суспільної довіри, коли кожна особа, навіть якщо рішення ухвалене не на її користь, вважатиме його законним і справедливим, виходячи із загального переконання в авторитетності судової влади. А у разі незгоди з рішенням суду громадянам забезпечується право на його оскарження і це єдино можлива форма його публічної критики.
Лише забезпечивши високий рівень поваги до суду зможемо домогтися реальної суддівської незалежності, а відтак зможемо побудувати правову державу і гарантувати верховенство права.
    
Список використаних джерел:
1. Момотов В. В. Уважение к суду как правовая категория: реальность и перспективы в России. 2019. URL: http://askchr.arbitr.ru/node/13690 (дата звернення 09.12.2020)
2. Котеньов О. Відповідальність за реформу у сфері виконання судових рішень лежить на всій юридичній спільноті. 2018. URL: https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/pres-centr/news/523844/ (дата звернення 09.12.2020)
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНД
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція