... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 15.04.21 - СЕКЦІЯ №5
Реформування вітчизняного кримінального процесу у 2012 році з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) позначилося появою на законодавчому рівні нових понять, інститутів та процесуальних явищ. Зокрема, у ч. 6 ст. 9 КПК законодавець ввів поняття аналогії у кримінальному провадженні. 
Інститут аналогії у кримінальному процесі на доктринальному рівні має досить давню історію. Водночас щодо застосування аналогії у сфері кримінального провадження у попередні історичні періоди української державності закон не містив, ані дозволу на застосування аналогії, ані прямої заборони. Попри це розрізняють аналогію права і аналогію закону, хоча жоден із цих термінів в КПК не використовується. Аналогія закону – це специфічний спосіб прийняття юридично значущого рішення у разі прогалин у законодавстві, що стосується відповідного конкретного випадку, який передбачає застосування закону, яким регламентуються аналогічні чи подібні за змістом суспільні відносини. Аналогія права – це застосування щодо суспільних відносин, не регламентованих у правовому порядку безпосередньо, загальних принципів національного чи міжнародного права [1, с. 105]. Слід зазначити про те, що аналогія права у сфері кримінального провадження, на відміну від аналогії закону, не мала і не має великої кількості прихильників, як така, що суперечить самій ідеї законності, адже однією з головних умов законності й обґрунтованості застосування норм кримінального процесуального права є точна відповідність норми її змісту і фактичним обставинам конкретного випадку, у зв’язку з яким норма права застосовується [2, с. 248].
Натомість одностайною є думка про те, що, на відміну від кримінального законодавства, де аналогія закону чи права заборонена, в кримінальному провадженні вона можлива в силу різноманітного характеру діяльності і неможливості передбачити всі ситуації, що можуть виникнути під час провадження [3, с. 18]. Окрім того, аналогію розглядають як один із способів оперативного усунення прогалин у праві.
В аспекті термінологічного з’ясування аналогії права/аналогія закону також варто звернути увагу й на те, що в судовій практиці мають місце застосування обох цих категорій. Так, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – ККС ВС) від 19 березня 2019 року (справа № 686/20143/16-к) щодо кола суб’єктів, які мають право на апеляційне оскарження окремих судових рішень, поняття «інші особи» йдеться про аналогію права [4]. Натомість у постанові ККС ВС від 12 грудня 2018 року (справа № 185/1021/18) щодо предмету апеляційного оскарження рішень слідчого судді констатується застосування аналогії закону [5].
Таким чином, доктринальні положення та судова практика доводять факт існування обох видів аналогії при здійсненні кримінального провадження незалежно від обраної законодавцем юридичної техніки. У зв’язку із цим для забезпечення єдності у використанні понять виправданим є використання категорії з більш широким змістом, яка охоплюватиме як термін «аналогія права», так і термін «аналогія закону», що буде запорукою коректного найменування даного інституту для наукових і практичних потреб. Таким компромісним варіантом загального змісту пропонується «процесуальна аналогія». 
Щодо правової природи і змісту наведеного поняття, то на підставі системно-структурного аналізу кримінального процесуального закону та доктринальних положень варто вказати, що на даний час відсутні підстави вважати процесуальну аналогію самостійною засадою (принципом) кримінального провадження. Та обставина, що положення ч. 6 ст. 9 КПК законодавець розмістив у змісті принципу законності, свідчить про те, що процесуальна аналогія є одним із способів досягнення та реалізації саме цього принципу, оскільки визначає порядок застосування процесуальних норм у разі прогалин чи правових колізій. 
Попри те, що процесуальна аналогія традиційно вважається найбільш поширеним засобом подолання прогалин у законодавстві, їй не варто надавати універсальний характер у виконанні такої функції аби не допускати «конкуренції» з вимогами процесуальної форми, яка у кримінальній процесуальній сфері є гарантією убезпечення від свавільного використання владного державного примусу. Таким чином, обумовлюється питання про формування умов застосування процесуальної аналогії у кримінальному провадженні, в нагоді для чого став теоретичний та практично-судовий доробок. Перелік таких умов є результатом наукових досліджень Е. Ш. Кемуларії, М.Л. Якуба, П.С. Елькінд, М.С. Строговича, М.М. Гродзінського та інших. Отже, в теорії права в найбільш узагальненому вигляді можна виокремити такий перелік умов допустимості застосування процесуальної аналогії у кримінальному судочинстві:
1) передбачений кримінальним процесуальним законом випадок повинен бути однорідним з тим, до якого закон (право) застосовується за аналогією. Тобто ситуація, яка вирішується за допомогою процесуальної аналогії, має характеризуватись однаковими або схожими рисами, ознаками з тією, яка врегульована законом (правом);
2) застосування процесуальної аналогії повинно відбуватись у суворій відповідності до завдань, які стоять перед кримінальним провадження (ст. 2 КПК). При цьому обов’язково повинні дотримуватись як ті завдання, що характерні для всіх стадій кримінального процесу, так і для кожної з них зокрема;
3) дотримання принципів кримінального процесу. Необхідність запровадження такої умови зумовлена зокрема тим, що тільки належне дотримання принципів кримінального провадження може забезпечити виконання його завдань. Порушення цієї умови може стати підставою для скасування судового рішення;
4) застосування процесуальної аналогії в жодному випадку не повинно обмежувати процесуальних прав учасників процесу чи покладати на них не передбачені законом обов’язки;
5) використовуючи процесуальну аналогію, органи дізнання та досудового слідства, прокурор і суд, дотримуючись порядку провадження у кримінальній справі, не повинні вчиняти процесуальні дії, не передбачені нормами кримінального процесуального права. 
А також важливо вказати, що однією з умов допустимості процесуальної аналогії, безумовно, має бути й дотримання принципів кримінального процесу. 
Поряд із умовами допустимості застосування процесуальної аналогії, згенерованими на доктринальному рівні, так само вироблені умови, за яких застосування правових норм за аналогією буде недопустимим. 
Передусім не допускається використання процесуальної аналогії для визначення підстави для застосування юридичної відповідальності, зокрема і застосування заходів кримінальної процесуальної відповідальності, що суперечило би принципу правової визначеності. Такі твердження підтримуються і судовою практикою. 
Зокрема, у постанові ККС ВС від 13 грудня 2018 року (справа № 367/3872/17, провадження № 51-3205км18) сформульовано, що, враховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається [6]. Таким чином, йдеться про неприпустимість застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди. 
Як і не може бути розглянута по суті апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, лише з посиланням на ч. 6 ст. 9 КПК. Так, у постанові ККС ВС від 4 квітня 2019 року (справа № 494/6/18, провадження №51-9701км18) визнано законним і обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження ухвали суду про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості та повернення обвинувального акту прокурору для продовження досудового розслідування [7]. 
У підсумку варто зазначити, що в КПК регламентовано використання аналогії в ході кримінального провадження, однак конкретний її вид (права чи закону) не вживається в існуючій юридичній конструкції. Уніфікованою категорією, з огляду на існування в правовій дійсності обох цих явищ, запропоновано поняття «процесуальна аналогія». ЇЇ правову природу варто розглядати через призму способу подолання прогалин у сфері кримінальних процесуальних відносин, оскільки процесуальна аналогія не є самостійним принципом кримінального провадження. Доктринально та на рівні судової практики сформовано умови допустимості застосування процесуальної аналогії та умови, за яких її використання не припустимо.
    
Список використаних джерел:
1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Т.1: А-Г. Київ, 1998. 672с.
2. Бондар О.В. Поняття і значення застосування аналогії в кримінальному судочинстві. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2009. Вип. 21.
С. 246-251.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар, за заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила.. К.: Юстініан, 2012. с. 46]. 
4. Вовк І. В. Порядок застосування аналогії у кримінальному судочинстві України. Адвокат. 2010. №5. 18-22 с.
5. Постанова Верховного Суду від 19 березня 2019 року справа № 686/20143/16-к. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/80555776;
6. Постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, справа № 185/1021/18. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78680663.
7. Постанова ККС ВС від 13 грудня 2018 року (справа № 367/3872/17, провадження № 51-3205км18). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77968952
8. Постанова ККС ВС від 4 квітня 2019 року (справа № 494/6/18, провадження №51-9701км18). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81013253
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
October
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція