... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №1
Кожна держава прагне удосконалити свою діяльність з реалізації відповідних функцій. Однією із форм такого удосконалення є проведення реформ. Сучасний стан розвитку системи правосуддя характеризується певною непослідовністю системного і узгодженого бачення подальшого проведення та завершення судової реформи. Хоча в ідеалі вона має ґрунтуватися на чіткій науково-обґрунтованій стратегії. Не менш вагоме значення для успішного проведення судової реформи має управлінська діяльність, що передбачає комплекс системних заходів, направлених на регулювання процесу реформування. Вказану проблему варто розглядати інтегровано, комплексно з використанням доробку як юридичних, так і неюридичних наук: філософії, політології, державного управління, адміністративного права та, безумовно, історії права. Така комплексність та інтеграція забезпечать вироблення теоретичних підходів до розуміння механізму процесу реформування, управління ним, визначення критеріїв оцінки ефективності реформи, недопущення помилок і прорахунків минулого, що має сприяти її успішному проведенню. 
Механізм процесу судового реформування являє собою, в певній мірі, модель проведення реформи з етапами її впровадження. Перший етап варто визначити як початковий або підготовчий. У його ході здійснюється підготовка до процесу реформування, яку визначають наступні заходи: всебічне вивчення стану функціонування судової системи на тлі соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку держави, наукове обґрунтування необхідності проведення реформи, розробка і затвердження концепції реформування та вироблення конкретних заходів щодо втілення її в життя. Успішне проведення реформи значною мірою залежить від світогляду реформаторів, реформаторської ініціативи на різних етапах її впровадження. Але, на жаль, як свідчить сучасна практика проведення судової реформи, саме цей аспект недостатньо враховувався в ході її проведення. Тому звернення до історичного досвіду судового реформування є сьогодні вельми актуальним. Це дасть змогу не тільки вивчити історію вітчизняних судових реформ, а й проаналізувати сучасний стан її впровадження та попередити недоліки та прорахунки в майбутньому. 
У серії вітчизняних судових реформ особливе місце посідає реформа 1864 року, у певній мірі, несправедливо забута сьогодні. Разом з тим її суть зводилась не лише до корінної зміни процесуального законодавства, а й кардинальної реорганізації судоустрою, що сприяло забезпеченню правових гарантій захисту прав особи, створенню нових судових інституцій, правовому регулюванні нових економічних відносин того часу тощо. Зважаючи на радикальний, новаторський, технічно досконалий характер, судова реформа 1864 року є досить цікавою і з погляду дослідження проблеми ролі реформаторської ініціативи в ході її проведення.
У механізмі адміністративно-правового регулювання судової реформи 1864 року простежуються всі його етапи: регламентація суспільних відносин, виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, їх фактична реалізація й виконання. Для першої стадії характерна правотворча діяльність компетентних державних органів зі створення правових норм і нормативно-правових актів. Такими правовими актами стали Судові статути 1864 року, затверджені імператором 20 листопада 1864 року [1]. Виданню Судових статутів передувала значна підготовча робота, що зводилась до встановлення необхідності їх прийняття та розробки законопроектів.
У підготовчому етапі судової реформи 1864 року простежуються два періоди: перший – 1857-1861р.р., другий – 1862-1864рр. У перший період підготовка судової реформи велася у вузькому колі державних чиновників. Другий період характеризувався тим, що розробка проектів реформи вийшла за межі чиновницьких кабінетів, влада звернулася до суспільної думки, наскільки це було можливо в період абсолютизму, а проблеми проведення судової реформи отримали широкий резонанс у тодішньому суспільстві.
Дискусійними питаннями, що обговорювалися в ході підготовчого етапу судової реформи були: незалежність суду, відокремленість його від адміністрації; створення безстанового суду; запровадження інституту присяжних; інституту мирового суду, адвокатури; усність, гласність, публічність судових засідань, змагальність процесу, презумпція невинуватості тощо.
Визначальним фактором, що сприяв реформі, була поява в адміністрації людей, які могли її підготувати і провести – чиновників-юристів, чиновників-управлінців що прагнули надати своїй діяльності риси професії, виходячи з цього, реформа – не початок, а кульмінація змін у середовищі самих чиновників, які стали суб’єктами управлінського процесу, що брали участь у реформуванні і визначали його характер [2, с.10].
Її ініціаторами стали юристи-професіонали, кількість яких зростала з року в рік. Як справедливо зазначає В. Шандра, вони відрізнялися від своїх попередників високим освітнім рівнем, типом кар’єри, належністю до дворян середнього рівня, які почали культивувати у своєму середовищі служіння праву як вище моральне покликання [3, с.8]. Молоді юристи виявляли небачену раніше прихильність до закону, що базувалась на філософії права, знаннях юриспруденції, правовій практиці та принесли в російську юстицію ідеї професійної честі.
Аналіз поглядів ініціаторів судової реформи, їхнього теоретичного рівня та практичного досвіду підтверджує досить слушну думку, висловлену А. Коні, який умовно поділив їх на чотири групи. Перших він назвав «чистими теоретиками», які будували свої погляди на основі логічних висновків, побудованих на нейтральних політико-юридичних принципах. До другої відніс так званих «копіювальників», які прагнули перенести на вітчизняний ґрунт західноєвропейські традиції, що базувались на французьких та англійських судових звичаях. Представниками третьої групи були прихильники поступового, поетапного реформування судового устрою. Четверта група, що складала більшість «батьків судової реформи», об’єднувала юристів – практиків, які прагнули реформування судової системи, виходячи не з теоретичних положень чи сліпого запозичення досвіду інших країн, а з власної практичної діяльності, реалій тодішнього життя [4, с.38].
Аналіз змісту пропозицій з дискусійних питань судової реформи дозволяє зробити висновок про те, що в період її розробки та напередодні впровадження як в урядових колах, так і тодішньому суспільстві не було єдиної думки щодо визначальних положень нового судоустрою та судочинства. Разом з тим визначальну роль у цей період відіграла особиста ініціатива та позиція відомих юристів В. Буткова, Н. Буцьковського, С. Зарудного, Д.Ровинського та багатьох інших, які, маючи значну теоретичну підготовку та практичний досвід, зуміли прислухатись до пропозицій суспільства, виробити власні напрацювання, переконати правлячі кола у необхідності радикальних змін та впровадити свої ідеї в життя. 
 
Список використаних джерел:
1. Российское законодательство Х-ХХ векав: В 9-ти томах. – М., 1984. – Т.8. – 496 с.
2. Уортман Р.С. Властители и судьи: Развитие правового создания в имперской России / Р.С. Уортман. – М.: Новое литературные обозрение, 2004. – 520 с.
3. Шандра В.С. На службі праву: минуле як майбутнє судової реформи / В.С. Шандра // День. – 2007. – №23. – С. 8. {jcomments on}
    4. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы / А.Ф. Кони. –М.: изд-во И.Д. Сытина, 1914. – 295 с. 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
December
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція