... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №2
COVID-19 є однією з найактуальніших проблем сьогодення у всьому світі, щодо якої ось уже два роки точаться обговорення, дискусії. Вчені та науковці винайшли вакцину проти цієї страшної хвороби. Але залишаються відкритими питання, чи всі хочуть і готові її робити, чи є правом кожного вирішувати чи робити щеплення, чи це обов’язок, до виконання якого держава може нас примусити; чи порушує права людини обов’язкова вакцинація? Спробуємо розібратися в цих питаннях. 
За даними серпневого опитування фонду Демократичні ініціативи 56% громадян не хочуть вакцинуватися, стверджуючи, що це небезпечно, що вакцина ще не достатньо перевірена. У жовтні-листопаді на офіційному сайті Президента України навіть реєструються петиції щодо відміни «примусової» вакцинації, ініціатори яких зокрема зазначають, що «така примусова турбота держави за стан здоров’я викликає побоювання та обурення» [1].
На даний момент вакцинація є добровільною, проте кожен повинен розуміти свою відповідальність перед суспільством, адже саме від нас залежить майбутнє як нашої держави, так і всього людства загалом. З однієї сторони, відповідно до законодавства, а саме ст. 10 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», кожний громадянин України обов’язково повинен: піклуватися про своє здоров’я та здоров’я своїх дітей, а також не шкодити здоров’ю інших громадян, у визначених законодавством випадках робити медичні догляди та щеплення [2].
Можна також навести положення ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка визначає, що громадяни зобов’язані: піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян, брати участь у проведені санітарних і протиепідемічних заходах, проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках, виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідемічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідемічного нагляду [3].
Згідно з цими нормативно-правовими актами людина зобов’язана вакцинуватися для збереження свого здоров’я та здоров’я інших [4].
З іншої сторони, люди обурюються, що обмеження, які держава встановила для невакцинованих людей є протизаконними і неконституційними. Зокрема без сертифікату про вакцинацію неможливо здійснити міжобласні поїздки, та й в межах міста скористатися громадським транспортом. Це дає підстави багатьом заявляти, що їхні конституційні права і свободи грубо порушують. Однак, слід зауважити, що від Конституції не можна виокремлювати певне речення, виривати його з контексту і ним послуговуватися, цей документ треба читати комплексно, наскрізно. 
Також як аргумент наводять ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою особа має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Тобто за цією статтею людина вправі сама вирішувати питання, які стосуються її особистого життя.
Але та ж Конвенція у ст.2 накладає на державу позитивний обов’язок вживати необхідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Цей обов’язок складається із двох елементів: запровадження нормативно-правової бази і вжиття практичних превентивних заходів.
Щодо цієї дилеми є низка правових позицій Європейського суду з прав людини («Карло Боффа проти Сан-Марино», 1998; «Релігійна громада Свідків Єгови в м. Москва проти Російської Федерації», 2010; «Соломахін проти України», 2012; «Ваврічка та інші проти Республіки Чехія», 2021). Узагальнюючи їх зміст, формулюється такий висновок «Обов’язкова вакцинація – це втручання, однак таке втручання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно було законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним у демократичному суспільстві» [5].
Проаналізувавши все вищевказане, можна дійти висновку, що у діях конкретної людини співвідношення між приватним інтересом і громадським значною мірою залежить від світогляду і цінностей цієї конкретної людини. Коли особисті принципи є для людини вищою цінністю, ніж громадське здоров’я, це потрібно прийняти, хоч це і суперечитиме цінностям опонента. Але у такому випадку громадськість теж могла б з метою захисту свого здоров’я і життя відмежуватися від такої людини, тобто заборонити користуватися громадським транспортом, закладами громадського харчування, іншими громадськими місцями. ЄСПЛ поки не висловлювався проти такої ідеї.
Отже, вакцинація є найважливіший та незамінний захід, спрямований на утворення колективного імунітету та попередження поширення COVID-19, а далі і його ліквідацію. Саме тому вважаємо, що вакцинація від COVID-19 має бути визначена законодавством як обов’язкова, що і зведе до мінімуму аргументи опонентів. 
    
Список використаних джерел: 
1. Електронна петиція №22/124836-еп. URL: https://petition.president. gov.ua/petition/124836 
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII. Редакція від 20.10.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text
3. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII. Редакція від 14.01.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text 
4. Вакцинація від COVID-19: добровільно чи обов’язково. URL: https://uplan.org.ua/analytics/vaktsynatsiia-vid-covid-19-dobrovilno-chy-obov-iazkovo/ 
5. Обов’язкова вакцинація і п’ять історичних рішень ЄСПЛ. URL: https://zaxid.net/obovyazok_i_pyat_istorichnih_rishen_yespl_n1529333/amp
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція