...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №2
Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону або через освіту і формування суспільної думки. Кожна особа хоч раз у житті зазнавала пригноблення зі сторони однокласників, знайомих чи незнайомих людей. Одні завжди знаходили спосіб опору, а інші ж ігнорували таке ставлення до себе. Ця проблема є доволі широкою і мабуть кожна людина мала такі ситуації у своєму житті. Для прикладу зараз гостро стоїть проблема пригноблення людей з іншим кольором шкіри (расизм), людей нетрадиційної орієнтації, інших людей, які не подібні на більшість, виділяються за якимись ознаками із загальної маси. 
Ця проблема є актуальна зараз, але не можна сказати, що колись таких проблем не існувало. До прикладу, у 1941-1944 роки в світі відбулося масове, системне винищення євреїв. Історія має й безліч інших фактів, і треба констатувати, що такі ситуації будуть відбуватися й далі, поки ми не зможемо засвоїти одну річ. Ніхто не може цькувати людину за її колір шкіри, за її погляди, смаки, релігію та в цілому бачення світу. 
Отож, у цій публікації ми маємо за мету окреслити підстави, які дозволяють виокремлювати право на опір булінгу, цькуванню і дискримінації як природне право людини. 
Почнемо з того, що кожна людина від народження наділена певними правами, які називаються «правами людини». Це не ті права, що надані урядом держави, а невід’ємні природні права, які належать кожній людині з народження, тому що вона людина. Права людини є універсальними і тому однаковими для кожної особи, яка живе в будь-якій частині світу. Усі люди їх мають незалежно від будь-яких відмінностей, таких як раса, колір шкіри, стать, релігія, мова, політичні та інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, титул тощо. 
Права людини, що відображені в сучасних міжнародних правових документах, визнані загальноприйнятими стандартами, процес впровадження яких тривав кілька століть [3; 4]. Крок за кроком були сформовані норми, що відповідають демократичному устрою. Невідчужуваний характер прав людини робить людей незалежними від держави згідно з законом про права людини. Права людини, які також називають природними правами, носять універсальний характер і засновані на принципі природної рівності людей. Це означає, що реалізація прав однієї людини не повинна порушувати права інших. 
Виходячи із зазначеного, права людини є непорушними та невідчужуваними, оскільки людина народжується вільною, і ніхто не може позбавити її прав і свобод, наданих природою [1]. Чи можливо, однак, що права окремих груп можуть іноді суперечити правам інших груп? Питання, що стосуються безпеки народу чи окремих осіб, або право практикувати релігійні переконання та традиції. Права людини є універсальними і тому однаковими для кожної особи, яка живе в будь-якій частині світу. Однак, зважаючи на суперечності між традиціями, культурними нормами та практикою поведінки в попередні історичні періоди, процес забезпечення повноцінної реалізації прав людини для всіх людей є еволюційним, поступовим. Це процес, який розвивався впродовж тисячоліть.
Таким чином, в основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша – це людська гідність, а друга – рівність [5]. Права людини можна розуміти як щось, що визначає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсальність випливає з того, що принаймні у цьому всі люди рівні. Ми не маємо і не можемо тут когось виокремлювати. По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей, і навряд чи хто-небудь буде із цим сперечатися. Ось чому ідея прав людини отримує підтримку з боку всіх світових культур, усіх цивілізованих урядів, усіх основних релігій. Майже повсюдно визнано, що влада держави не може бути безмежною або довільної, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.
Із цих двох основних цінностей можна вивести багато інших і за їх допомогою точніше схарактеризувати, як на практиці мають співіснувати люди і суспільства. Такими є зокрема:
1. Свобода, оскільки людська воля становить важливу частину людської гідності; примушування робити щось усупереч нашому бажанню принижує людську особистість.
2. Повага до інших, оскільки відсутність поваги до інших не дозволяє оцінити їх індивідуальність і їх людську гідність.
3. Недискримінація, оскільки рівність людей з погляду людської гідності означає, що ми не можемо судити про людей на підставі фізичних (або інших) ознак, які не пов’язані з людською гідністю.
4. Толерантність, оскільки нетерпимість вказує на відсутність поваги до відмінностей, а рівність не означає тотожності або однаковості. 
5. Справедливість, оскільки люди, рівні у своїй приналежності до людського роду, заслуговують справедливого ставлення.
6. Відповідальність, оскільки повага прав інших осіб тягне за собою відповідальність за свої дії і надає зусилля для реалізації прав всіх і кожного [5]. 
Історично склалося так, що ці поняття хоч і вживалися разом, проте не вважалися ідентичними за своїм змістом. Різниця між ними виникла ще в період становлення концепції прав людини та їх офіційного визнання, про що свідчить, зокрема, сама назва французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року, в якій з’явився термін «права людини» [2]. На той час таке розрізнення було значною мірою виправданим. Права людини розглядалися переважно не як юридична, а як моральна або соціальна категорія, тобто не вважалися, як зазначалося вище, суб’єктивними правами. Для того щоб набути статус суб’єктивних прав, вони мали перебувати під захистом тієї держави, до якої належить особа, тобто для «прав громадянина» визначальне значення мав політико-правовий зв’язок особистості і держави. Інакше кажучи, в смисловому поєднанні прав людини і прав громадянина можна вбачати своєрідний компроміс між природно-правовим і позитивістським підходами до розуміння прав. 
Нині термінологічне розрізнення між правами людини і правами громадянина, хоч і зберігається в багатьох сучасних конституціях, у тому числі в Конституції України, проте зберігається переважно за традицією. В реальному житті, як зазначає М. Козюбра, зазначений поділ дедалі більше втрачає своє як теоретичне, так і, особливо, практичне значення, оскільки невідчужувані фундаментальні права людини визнаються нині всіма демократичними державами, зокрема через надання міжнародним актам про права людини статусу складової частини національного правопорядку (законодавства). Тобто права людини виступають одночасно і як права громадян певної держави [2]. 
Висновки. Отже, наші права і свободи пройшли довгий шлях до свого становлення, визнання, закріплення і гарантування. Проаналізувавши цінності, які закладені в основі концепції прав людини, впевнилися, що право на опір булінгу, цькуванню, дискримінації можна вважати природним право кожної людини. 
    
Список використаних джерел:
1. Громадянська освіта. Інтегрований курс, рівень стандарту. Підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти/ Васильків І.Д., Кравчук В.М., Сливка О.А, Танчин І.З., Тимошенко Ю.В., Хлипавка Л.М. Тернопіль: Астон, 2018. 296 с.
2. Козюбра М.І. Право і людина: лінії взаємозв’язків та тенденції розвитку. Наукові записки. Том 168. Юридичні науки, 2015. С. 39. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/7780/Koziubra_Pravo_i_liudyna.pdf 
3. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
4. Міхальов В. О. Права людини в Україні. К.: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 122 с.
5. Що таке права людини? URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/what-are-human-rights. 
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
May
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція