... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №3
В цивільно-правовій науці та судовій практиці багато років висловлювалися різні думки щодо правової природи частки у статутному капіталі господарського товариства. Зокрема, не було єдності в розумінні належності частки до спільної сумісної власності подружжя чи до особистої приватної власності подружжя-учасника товариства.
На декілька років усталеною вважалася правова позиція, висловлена Верховним судом у справі № 569/6236/16-ц. Аргументація цієї позиції зводилася до наступного:
У разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а другий із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Тобто частка в статутному капіталі господарського товариства не є спільною власністю подружжя, корпоративні права одного з подружжя-учасника товариства належать виключно йому, тільки він має право розпоряджання ними без згоди дружини.
Але вже через три роки у постанові у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.
У стислому вигляді мотиви такого висновку наступні. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. 
За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.
Відповідно до пунктів «а» та «д» частини першої статті 10 Закону учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в пункті «а» статті 10 Закону перелік відповідних випадків обмежений саме положеннями цього конкретного Закону, натомість в пункті «д», який визначає право учасника здійснити відчуження часток в статутному капіталі товариства, законодавець вжив поняття «закон» в широкому розумінні, що включає в себе, зокрема, положення ЦК України та СК України, які встановлюють особливості розпорядження об`єктами спільної сумісної власності.
За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Все ж, не погоджуючись з наведеною правовою позицією вищої судової інстанції країни, спробуємо навести деякі аргументи на користь протилежної думки.
Корпоративні відносини між засновником (учасником) та товариством будуються через посередництво додаткового специфічного об’єкту – частки у статутному капіталі у ТОВ та ТДВ, частки у складеному капіталі у повному та командитному товаристві, паю у виробничому кооперативі та акції в АТ. Цей об’єкт виступає джерелом корпоративних прав, які, у свою чергу, належать особі, що має право на цей об’єкт. Щодо акції як цінного паперу (право власності на акцію, як на річ та комплекс корпоративних прав з акції) таке розуміння є усталеним у доктрині цивільного права, однак з огляду тотожній, з деякими застереженнями, характер відносин між учасником та товариством в інших підприємницьких товариствах, можна дійти аналогічного висновку про дуалізм прав на об'єкт та прав з нього щодо інших об’єктів – носіїв корпоративних прав – часток у статутному (складеному капіталі) та паїв. Зазначена вище здатність вказаних носіїв корпоративних прав бути об’єктом правочинів (оборотоздатність) дозволяє безумовно віднести їх до об’єктів цивільних прав. Цікавим є питання класифікації часток у статутному (складеному капіталі) та паїв як об’єктів цивільних прав. Як вже було зазначено, змістом корпоративних прав, що випливають із зазначених об’єктів, є майнові права, такі як, зокрема, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, право на одержання майна в натурі у випадку виходу зі складу товариства, тощо, а також особисті немайнові права – право участі в управлінні товариством, право одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та інші (ст. 116 ЦК, ст. 10 Закону України “Про господарськи товариства”). Чинне законодавство вважає майнові права та їх сукупність з іншими об’єктами особливим об’єктом цивільних прав – майном (ч. 1 ст. 190 ЦК). Таким чином, у випадку часток у статутному (складеному) капіталі та паїв визнання цих об’єктів майном буде остаточним етапом класифікації. У відношенні ж акцій класифікація буде більш детальною – це пайові цінні папери.
Не менш цікавим є питання про можливість застосування інститутів речового права до такого об’єкту – носія корпоративних прав, як частка у статутному (складеному) капіталі товариства, акція чи пай. Вирішення питання про титул, на якому учасникові інших підприємницьких товариств належить частка у статутному (складеному) капіталі товариства чи пай, уявляється більш складним. З одного боку, об’єктом речового права (та насамперед права власності) за визначенням, apriori, є річ. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК), а частка у статутному (складеному) капіталі та пай не є річчю оскільки не має матеріального втілення, не є предметом матеріального світу. Майнове право за класичною цивілістичною доктриною не може слугувати об’єктом права речового. Можна вести мову лише про те, що особа є суб’єктом майнового (чи особистого немайнового права), чи взаємопов’язаного комплексу таких прав (корпоративного права). З іншого боку, класичній доктрині протистоїть норма закону, ч. 2 ст. 190 ЦК, яка встановила певну правову фікцію, прямо розповсюдивши на майнові права режим неспоживної речі. 
Відтак, такі об’єкти прав, як частки у статутному (складеному) капіталі та паї, належать учасникам підприємницького товариства на речовому праві – на праві власності. З наведеного випливає важливий висновок про трансформацію права власності засновника (учасника) підприємницького товариства на об’єкти, внесені ним до капіталу товариства у якості вкладу, у право власності учасника на об’єкт – носій та джерело корпоративних прав (частка у статутному (складеному) капіталі, акція чи пай), а з нього, як ціль, у певні корпоративні права.
При цьому слід зробити застереження про те, що корпоративні права не можуть виступати самостійними, окремими від частки, акції, паю об’єктами цивільних прав. Ці права можуть передаватися учасником товариства іншій особі за умов передання їй об’єкта - носія корпоративних прав.
З огляду на те, що корпоративні права є втіленими у частці (паї) у статутному (складеному, пайовому) капіталі та випливають з права на частку, корпоративними правами наділяється виключно та особа, яка прийняла участь у створенні товариства чи приєдналася до вже існуючого товариства та, відповідно, має право власності на частку у статутному (складеному, пайовому) капіталі цього товариства. Тобто саме ця особа перебуває з товариством у правовому зв’язку як його учасник. Ніяка інша особа прав учасника товариства мати не може. Це в повній мірі відноситься і до тих осіб, які хоча і знаходяться у правовому зв’язку з учасником товариства, але такому, що лежить за межами корпоративних відносин, наприклад, випливає зі шлюбу, де одним з подружжя є учасник товариства. Інше тлумачення зазначених відносин вело б до парадоксального висновку, що якщо допустити можливість існування спільної власності на об’єкт – носій корпоративного права, то всі співвласники, виходячи з рівності прав на користування спільним майном, мали б рівні корпоративні права (в тому числі право участі) поряд з учасником-співвласником, що зазначений, як такий у відповідних документах товариства), при цьому залишаючись фактично невідомими (до часу, коли вирішать здійснити свої права та звернутися з відповідною вимогою до товариства) як товариству, так і учасникам – власникам інших часток (акцій, паїв) у капіталі товариства. Оскільки вказаний висновок був би, безумовно, хибним, можна дійти висновку, що корпоративні відносини існують виключно між учасником та товариством, тобто закриті для всіх інших суб’єктів цивільного обороту. Відтак, мати право власності на частку (пай) у статутному (складеному, пайовому) капіталі товариства та при цьому не бути учасником товариства, зазначеним як такий у статуті, реєстрі акціонерів чи засновницькому договорі підприємницького товариства, не уявляється можливим. Наведене дозволяє зробити висновок про односуб’єктність корпоративних відносин учасник – товариство, що виключає множинність осіб на боці учасника товариства. Це стосується в повній мірі і відносин власності – власником частки (паю) у статутному, складеному, пайовому) капіталі може бути тільки одна особа – учасник товариства, прямо вказаний в установчих документах товариства та (або) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
     
Список використаних джерел:
1. Постанова Верховного суду у справі № 569/6236/16-ц від 10.10.2018 / Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77473482.
2. Постанова Великої палати Верховного суду у справі № 916/2813/18 від 29.06.2021 / Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98531899.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-III / Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text.
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Січень
ПнВтСрЧтПтСбНД
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція